У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.
✅ 1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 року по справі №908/1605/18 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння
Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. Тобто право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Оскільки висновок судів обох інстанцій про те, надане ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою ніким не успадковувалося зроблено саме з того, що у зв`язку з його смертю таке право землею припинилося, а не за результатами дослідження відповідного питання (спадкування такого права іншими учасниками фермерського господарства), судові рішення не можна визнати такими, що прийняті з урахуванням обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92256464
✅ 2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 року по справі №686/10181/17 про визнання недійсним рішення міської ради та Державного акту на право власності на землю
Суди правильно узяли до уваги, що всупереч положень статті 22 ЗК України 1990 року, яка була чинною на час виділення позивачу земельної ділянки рішенням виконкому міської ради, ОСОБА_1 приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.
Отже, фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями.
При цьому суди виходили із відсутності доказів накладення меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача, у зв`язку із відсутністю даних щодо фактичного користування спірними земельними ділянками, а отже і наявності правових підстав для скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими цю земельну ділянку виділено її власнику (відповідачу), а також відповідного Державного акту про право власності на землю.
Разом із тим суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку експерта за результатами проведення судової землевпорядної експертизи, врахувавши, що вихідні дані, які використовував експерт — належна ОСОБА_2 земельна ділянка та земельна ділянка, що перебуває у користуванні ОСОБА_1, суперечать розмірам виділеної позивачу земельної ділянки.
З урахуванням того, що він фактично користується земельною ділянкою іншою площею, аніж виділена йому рішенням виконкому міської ради земельна ділянка, порушення його прав як землекористувача сусіднім землевласником ОСОБА_2 не доведено.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92334522
✅ 3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року по справі №0340/1515/18 про визнання дій протиправними щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована на території сільської ради та зобов`язання повторно розглянути клопотання про надання дозволу
Як встановили суди попередніх інстанцій, ГУ Держгеокадастру у своїй відповіді на заяву ОСОБА_1 посилалося на те, що на графічному матеріалі на земельну ділянку, доданому позивачем до заяви, вказано кадастровий номер однієї земельної ділянки, а графічно зображена інша, що не дає можливості чітко ідентифікувати місце розташування бажаної до відведення земельної ділянки.
Суди дійшли правильного висновку про те, що лист ГУ Держгеокадастру не є мотивованою відмовою у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою, оскільки, як встановили суди, з приєднаного позивачем до заяви викопіювання можливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, зокрема дане викопіювання містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, вказано кадастровий номер суміжної ділянки, площа бажаної земельної ділянки та графічно її позначено.
За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ГУ Держгеокадастру з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92300792
✅ 4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року по справі №605/653/18 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки
25 грудня 2011 року між ТОВ та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років з моменту його державної реєстрації, яка була здійснена 18 липня 2012 року. Відповідно до умов договору, позивач після закінчення строку договору оренди землі, мав переважне право на його поновлення на новий строк, для цього він повинен був не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.
Позивач посилався на те, що 13 липня 2017 року ОСОБА_1 уклала договір оренди належної їй земельної ділянки з ПАП, тобто ще під час дії попереднього договору оренди землі, укладеного з позивачем.
Суд зазначив, що переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні попереднім орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Як встановлено судами, договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами набув чинності лише після державної реєстрації права оренди 19 липня 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди від 25 грудня 2011 року, укладеного між позивачем і ОСОБА_1.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про те, що позивач належним чином не повідомив відповідача ОСОБА_1 про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки відповідно до укладеного договору між ОСОБА_1 та відповідачем ПАП проведена із порушенням вимог чинного законодавства.
Тому, доводи позивача стосовно того, що договір оренди земельної ділянки, який укладений між відповідачами був укладений під час дії попереднього договору оренди землі є необґрунтованими.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92314870
✅ 5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року по справі №338/334/19 про визнання незаконними та скасування рішень
Преюдиційні факти — це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Урахувавши, що рішенням районного суду, що набрало законної сили, встановлені преюдиційні при вирішенні зазначеної справи обставини правомірності віднесення спірних земельних ділянок до земель запасу сільської ради, оскільки ОСОБА_2 за життя не оформила у встановленому порядку право власності на земельні ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель комунальної власності, а тому відсутні підстави для визнання незаконним рішення сільської ради про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність та визнання незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92335135