У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.
1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 року по справі №1840/3664/18 про визнання протиправною та скасування відмови ГУ Держгеокадастру у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення та зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність
Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Враховуючи, що позивачем, з урахуванням вищезазначених норм ЗК України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача правомірних підстав відхиляти клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у постійне користування для ведення особистого селянського господарства.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 року по справі № 530/879/18 про визнання незаконними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди землі, припинення договору суборенди та повернення землі
Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі суди встановили пропуск прокурором строку на звернення до суду.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі №442/4470/14-ц про встановлення земельного сервітуту
Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 395/1428/16-ц про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди поновленим з попереднім орендарем
Відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у зазначеній справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якого на розпорядження належною йому земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на інших умовах є визначальним, у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилось.
Зміна умов договору у будь-якій його частині виключає продовження договору з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Оскільки ОСОБА_1 як орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру щодо продовження договору оренди належної йому земельної ділянки, а додаткова угода, яка була направлена позивачем на його адресу містить інший строк дії договору (12 років) та інший розмір орендної плати, то частину шосту статті 33 Закону України «Про оренду землі» до цих правовідносин не може бути застосовано, оскільки законодавчий припис про продовження договору на той самий строк та на тих самих умовах не дотримано.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.
5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі №484/4708/18 про розірвання договорів оренди земельних ділянок
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди. Разом з тим, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Доводи касаційної скарги відповідача, що позивачем не виконано умови пункту договору оренди землі щодо письмового погодження орендодавцем та орендарем форми розрахунку виплати орендної плати за договором, не заслуговують на увагу, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати, та є безпідставними.
Посилання касаційної скарги про відсутність систематичної несплати орендної плати, оскільки позивач не звертався за отриманням орендної плати, є безпідставними, оскільки договір не передбачає обов`язку орендодавця кожного разу звертатися за отриманням орендної плати. Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до товариства із заявою про виплату їй заборгованості по орендній платі, яка була залишена без відповіді.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням.