Земельні спори: щотижневий огляд практики Верховного Суду (21.02.2023-28.02.2023 року)

1. Постанова ВС від 22.02.2023 року у справі № 380/26033/21 (щодо дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок)

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки є: відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок); поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04 травня 2020 у справі № 802/1539/17-а, від 23 жовтня 2020 року у справі № 802/1535/17-а, від 10 серпня 2022 року у справі № 160/999/20 та від 22 вересня 2022 року у справі № 1.380.2019.006998.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельні ділянки, на які позивачка бажає отримати дозвіл на розробку документації, вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою, площею 1,515 га, з кадастровим 4623683100:22:000:0203, а відтак її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, до спірних правовідносин в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 Земельного кодексу України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо твердження позивачки про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 17 квітня 2018 року № 820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2687/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2982/17, від 10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 806/987/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 480/4011/18, згідно якого земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 820/4554/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що земельний масив, на якому знаходиться вказана ділянка, передбачається для резервування з подальшим виділом земельних ділянок учасникам АТО та членам сімей загиблих, а тому, вирішити поставлене питання буде можливо після повного першочергового забезпечення землею осіб вказаної категорії.

У справі № 812/1557/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було не включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Луганської області в залежності від відсотку площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, що передував поточному кварталу.

У справах № 814/1961/17, № 806/2687/17, № 806/2982/17 та № 806/3095/17 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що бажана земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413.

У справах № 1840/3664/18 та № 480/4011/18 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що при прийнятті відповідного рішення необхідно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування.

У справі № 813/4498/16 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була відсутність погодження Домажирівської сільської ради Яворівського району Львівської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У справі № 806/987/18 причиною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті відповідача, що можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Житомирської області.

У всіх перелічених справах, позивачі просили надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка не була сформована.

Натомість, у цій справі( № 380/26033/21), позивачка просила надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,505 га, в межах сформованої ділянки площею 1,515 га, якій присвоєно кадастровий номер 4623683100:22:000:0203.

Отже, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 17 квітня 2018 року № 820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2687/17, від 19 червня 2018 року у справі № 806/2982/17, від 10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 806/987/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 480/4011/18, не є релевантним до обставин цієї справи.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/d8SMujh

2. Постанова ВС КЦС від 22.02.2023 року у справі № 495/1427/18 (щодо порядку здійснення безоплатної приватизації земельної ділянки)

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою, статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин першої та другої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі, якщо земельна ділянка є не сформованою, або у разі зміни її цільового призначення.

З огляду на відсутність вказаних обставин, для отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, за встановлених у цій справі обставин, не було необхідності розробляти проект землеустрою.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18-ц (провадження № 61-11915св21).

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/78S1Mh8

3. Постанова ВС КАС від 22.02.2023 року у справі № 300/790/21 (щодо користування землями загального користування (облаштування під’їзної дороги)

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з пунктом «а» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином, передбачена у Генеральному плані смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області під`їзна дорога до господарства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 довжиною 50 м та шириною 3 м, жодним чином не порушує права ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на володіння та користування належними їм на праві власності земельними ділянками, кадастровий номер 2620855100030010262 та 262085510003001006, оскільки земельна ділянка, яка розділяє земельну ділянку ОСОБА_1 на дві частини і визначена як «дорога» у Генеральному плані смт. Верховина, не перебувала у власності позивачів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що права позивачів оскаржуваними рішеннями не порушено, оскільки передбачена ними дорога до домогосподарств третіх осіб не накладається на їх земельні ділянки і не порушує їхніх прав як землевласників.

Що стосується доводів позивачів щодо недотримання відповідачем визначеної чинним законодавством процедури при прийнятті рішення про затвердження генерального плану території суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що процедура була дотримана, зокрема, опубліковано відповідне оголошення у засобах масової інформації, проведено громадські слухання, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів про те, що опублікування рішення на офіційному сайті через шість місяців, про що зазначають позивачі, не впливає на його законність.

Крім того, судами встановлено, що треті особи звернулися до Верховинської селищної ради із заявами про вирішення питання під`їзної дороги до їхнього господарства по Жаб`євський потік в смт. Верховина.

28.01.2021 комісія Верховинської селищної ради провела обстеження земельної ділянки і встановила, що відсутня облаштована дорога до домогосподарств вищевказаних осіб, рекомендовано це питання винести на розгляд чергового засідання сесії Верховинської селищної ради та надати дозвіл на облаштування дороги загального користування (по землях запасу) селищної ради згідно з Генеральним планом смт. Верховина та з урахуванням Державного акта на земельну ділянку серія ІФ № 087037 від 14.08.2003.

У відповідності до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34).

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Рішенням 4 сесії восьмого скликання Верховинської селищної ради від 26 лютого 2021 року № 92-4/2021, за результатами розгляду заяв надано дозвіл громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на влаштування під`їзної дороги згідно з Генеральним планом смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області.

Отже, відповідач, надавши дозвіл на влаштування під`їзної дороги до господарств третіх осіб, діяв в межах наданих йому повноважень, добросовісно, не порушуючи права та охоронювані законом інтереси позивачів.

При цьому, доводи позивачів щодо відсутності їхньої згоди на вилучення земельної ділянки для влаштування під`їзної дороги, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення від 26.02.2021, суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими, оскільки вказана дорога проходить через землі запасу Верховинської селищної ради та не була надана позивачам у власність чи постійне користування, а тому і не потребує вилучення для суспільних потреб відповідно до положень частини першої статті 149 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову про визнання дій головного спеціаліста відділу земельних відносин та екології Верховинської селищної ради протиправними, оскільки позивачами не доведено протиправності дій цієї посадової особи 28.01.2021 під час обстеження (у складі комісії) земельної ділянки.

З огляду на те, що оскаржувані рішення та дії відповідачів не порушують прав позивачів, відсутні й підстави для задоволення похідних позовних вимог про стягнення моральної шкоди згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України.

Щодо не призначення судом першої інстанції судових експертиз, апеляційний суд встановив, що відповідних обґрунтованих клопотань про це позивачі не заявляли, і, оскільки, враховуючи наявні матеріали справи, не виникла потреба у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, суд апеляційної обґрунтовано погодився із тим, що суд першої інстанції вирішив спір на підставі наявних у справі доказів.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що доводи про порушення процесу проведення судового засідання судом першої інстанції знайшли своє підтвердження в частині не проведення під час слухання справи судових дебатів, проте колегія суддів Верховного Суду погоджується із апеляційним судом, що таке порушення не можна визнати істотним з огляду на висловлення учасниками справи своєї позиції щодо спору.

Отже, таке порушення не призвело до неправильного вирішення спору і не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду згідно з частиною третьою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/u8DeV41

4. Постанова ВС КЦС від 22.02.2023 року у справі № 954/1000/20 (щодо поновлення договору оренди)

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року в справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19.

Установивши, що позивач не дотримався вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», до спливу строку договору оренди не повідомив відповідача про свій намір укласти договір оренди на новий строк, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/n8Dq2eB

5. Постанова ВС КАС від 27.02.2023 року у справі № 280/4963/18 (щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження)

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність висновку обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено ч. 9 ст. 118 ЗК України.

Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі №260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі №240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі №818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі №480/1910/19, і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання отриманого у 2005 році дозволу (з урахуванням змін, внесених у 2016 році) позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Оскільки законодавством строк дії дозволу не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що розробка проекту протягом 11 років не свідчить про протиправність дій позивача і не позбавляє дозволу чинності. Внесення до нього змін у 2016 році спрямовано на уточнення формулювань і не міняє первісного змісту. Право органів державної влади на самовиправлення помилкових рішень узгоджується з принципом «належного врядування».

Суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність має на меті лише формування земельної ділянки як об`єкта земельних правовідносин. Тому надання дозволу на розробку такого проекту розпорядженням районної державної адміністрації у 2005 році, яка на той час мала таке право, не є перешкодою для розгляду погодженого проекту у 2018 році відповідачем, до якого право розпорядження землями державної власності перейшло у 2013 році.

Відмовляючи в погодженні документації, відповідач зазначив, що склад проекту не відповідає вимогам ст. 50 Закону №858-IV (щодо послідовності розташування документів у проекті та їх назв). Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що вказане порушення є неконкретизованим та необґрунтованим, оскільки ст. 50 Закону №858-IV містить перелік документів, які включають в себе проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, однак не містять імперативної вимоги щодо послідовності їх розташування.

Стосовно дискреційності повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач вважає свої повноваження дискреційними помилково, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій – прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Проте, як зазначено вище, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

З огляду на зазначене є підстави вважати, що у відповідача відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а отже і відсутні перешкоди у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Стосовно відсутності підстав для відкриття провадження у справі у зв`язку з невірно сплаченим судовим збором, Суд керується ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якою у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру збір сплачується за кожну з них.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 та ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 06.10.2020 у справі №826/11984/16 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Системний аналіз ч.1 ст.6, ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Зі змісту позову товариства вбачається, що воно заявило одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку й був сплачений збір, а не дві, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимога про визнання незаконним і скасування наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21 є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права».

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/t8Deibj

Підготував Дмитро Навроцький, адвокат, член Центру земельного права ВША НААУ, керуючий партнер АО SENSUM