Земельні спори: щотижневий огляд практики Верховного Суду (08-15.05.2023 року)

1. Постанова ВС КАС від 08.05.2023 року у справі № 160/4378/21 (щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 1861 ЗК України).

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Таким чином, Кабінет Міністрів України може видавати розпорядження для оформлення процесів управління в ході реалізації своїх владних повноважень, правового закріплення розпорядчо-виконавчих дій (процедури) підпорядкованих йому державних та інших органів.

У даному випадку, Кабінетом Міністрів України з метою реалізації своїх повноважень у перехідний період щодо розпорядження землями державної власності було видане описане вище Розпорядження, яке визначає компетенцію Держгеокадастру з питання, що пов`язане з передачею земель сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад.

Колегія суддів зазначає, що дія цього розпорядження розповсюджується на Держгеокадастр та на об`єднані територіальні громади, тобто на конкретно визначене коло суб`єктів, на які в свою чергу покладено обов`язок розпорядження землями державної та комунальної форми власності.

Тобто, фактично Розпорядження №60-р носить організаційно-розпорядчий характер й адресоване визначеному колу осіб. Отже, здійснення Держгеокадастром розпорядження землями сільськогосподарського призначення під час їх передачі у власність має відбуватися за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Разом із тим, як встановлено судами, Держгеокадастром не було отримано таке погодження під час надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою. Отже, цим органом (Держгеокадастром) не було дотримано приписів Розпорядження №60-р.

Водночас приписами частини першої статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Фактично з моменту прийняття цього Розпорядження землями комунальної власності ОТГ вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Це передусім стосується несформованих в Державному земельному кадастрі земельних ділянок. Що стосується сформованих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, права державної власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, переходять у комунальну власність ОТГ з моменту державної реєстрації такого права.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що Уряд цим Розпорядженням фактично встановив заборону для Держгеокадастру на розпорядження сільськогосподарськими землями без погодження з ОТГ (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, як встановили суди у справі, що розглядається передбаченого Розпорядженням № 60-р погодження з Личківською сільською об`єднаною територіальною громадою під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність, розташованої за межами населеного пункту на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства, отримано не було.

Також судами встановлено, що рішенням Личківської сільської ради від 05 вересня 2019 року №469-13/VII «Про створення громадських пасовищ» створено громадські пасовища на території виконавчого комітету Личківської сільської ради за рахунок земель комунальної власності та земель сільськогосподарського призначення, переданих із державної власності до комунальної власності виконавчого комітету Личківської сільської ради та земель запасу комунальної власності в межах населених пунктів.

Отже, враховуючи вимоги частини сьомої статті 186 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття Спірного рішення), згідно з якою підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації, Личківська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області обґрунтовано відмовила у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 за рахунок земель виконавчого комітету Личківської сільської ради.

Доводи позивача про те, що факт погодження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1270 йому у власність, розробленого ТОВ «Геоленд-2000», а також відсутність будь-яких зауважень щодо невідповідності даного проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів у висновку експерта державної експертизи, вказує на успішне подолання цим проектом землеустрою процедури погодження, не ґрунтуються на законі. Оскільки цей проект не був погоджений з Личківською сільською радою, яка відповідно до зазначеного вище нормативного регулювання наділена повноваженнями на таке погодження.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі №817/586/17, від 30.10.2018 року у справі №820/4852/17, від 28.02.2019 року у справі №818/1903/17, від 24.01.2020 року у справі №316/979/18, від 27.10.2022 року у справі №480/313/19, від 16.11.2020 року у справі №640/5615/19, від 30.09.2019 року у справі №815/6124/17, від 11.08.2020 року у справі №610/50/17 є безпідставним, оскільки обставини встановлені у справі, що розглядається та обставини встановлені у справах, на судові рішення у яких здійснено посилання позивачем, не є подібними, понад те, є різним правозастосування.

Так, у справі, що розглядається, відповідно до Розпорядження №60-р обов`язковим є погодження з ОТГ (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») при здійсненні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі, зокрема у власність.

Тоді як у справах, на судові рішення в яких здійснено посилання, спірні правовідносини виникли до прийняття Розпорядження №60-р і не за обставин передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність.

Безпідставним є також і посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі №669/703/20-ц, у якій, як зазначає позивач, йдеться про недобросовісну поведінку власника земельної ділянки, оскільки це рішення прийнято у порядку цивільного судочинства та за обставинами цієї справи позивач оспорював затвердження документації із землеустрою та надання у комунальну власність земельної ділянки третій особі. При цьому, як надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою так і затвердження цієї документації здійснювалося Держгеокадастром (одним органом).

Слід зазначити, що недотримано вимог щодо обов`язкового погодження з ОТГ, зокрема на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, саме органом Держгеокадастру, а не Личківською сільською радою, яка законно використала свої повноваження, адже, будучи розпорядником цієї земельної ділянки, вона не може бути усунута від вирішення питання (погодження) передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до Розпорядження №60-р та вимог статті 186 ЗК України. У свою чергу, право власності також має бути набуто у легітимний спосіб (з дотриманням процедури набуття такого права, зокрема і погодження документації із землеустрою уповноваженими органами).

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igpsf

2. Постанова ВС КГС від 09.05.2023 року у справі № 910/2500/22 (щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)

Верховний Суд вказав, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку документації, вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою, площею 50,0518 га, з кадастровим номером №4622186200:10:000:0429, а відтак її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою. За таких обставин колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, до спірних правовідносин в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає застосуванню ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Таким чином, колегія суддів у справі №910/2500/22 зазначає, що у вказаних постановах Верховного Суду зроблені висновки, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами з землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Водночас, на відміну від цих справ, у справі №910/2500/22 позивач відповідні доводи не заявляв у позові і не посилався на положення ст. 79-1 ЗК України. Так, у позові ПрАТ "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" вказувало, що Київською міською радою відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, літ. І в Солом`янському районі, з тих підстав, що надання такого дозволу унеможливлює наявність чинного договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року №72-6-00066.

Крім цього, Верховний Суд підтримує висновки судів обох інстанцій про те, що звертаючись з відповідним позовом до суду про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року , зареєстрованого 04.10.2002 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №72-6-00066 (із змінами внесеними угодою зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за №72‑6‑00517), позивач фактично намагається переглянути рішення суду, прийняте у справі №910/11150/19.

При цьому, як встановлено судами, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №261855571 від 16.06.2021 року вбачається, що підставою для поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року №72-6-00066 є не договір про внесення змін до вказаного договору оренди, як окремий документ, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 року у справі №910/11150/19 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 року у справі №910/11150/19.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igpts

3. Постанова ВС КАС 09.05.2023 року у справі № 520/1535/19 (щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду)

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

Частиною 1 ст. 21 ЗК України передбачено, що місцева державна адміністрація, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Харківської районної державної адміністрації Харківської області №3314 від 29.12.2007 «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Декарт Плюс" надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Декарт Плюс» згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду орієнтовною площею 10,00 га, в тому числі: 5,85 га прибережної захисної смуги інших захисних насаджень, за рахунок земель запасу категорії водного фонду (без зміни її категорії) та 4, 15 га інших захисних насаджень, за рахунок земель запасу категорії сільськогосподарського призначення несільськогосподарських угідь (зі зміною її цільового призначення з віднесенням до земель категорії рекреаційного призначення), розташовану за межами населеного пункту на території Цуркунівської сільської ради, для створення зони відпочинку. У зв`язку з цим ТОВ «Декарт Плюс» розроблено та погоджено згідно з вимогами чинного законодавства проект землеустрою необхідно подати в дванадцяти місячний термін з дня видання розпорядження, для розгляду до райдержадміністрації.

На виконання вищевказаного розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області на замовлення ТОВ «Декарт Плюс» ТОВ «Інститут технологій ГІС і САПР» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» для створення зони відпочинку із земель запасу розташованої за межами населених пунктів на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області. Передбачена до відведення ТОВ «Декарт Плюс» земельна ділянка була внесена до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 6325185000:03:023:0020.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації №685 від 28.11.2011 року «Про надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» на території Харківського району» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» для створення зони відпочинку із земель запасу, розташованої на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Відповідно до п. 2 розпорядження надано ТОВ «Декарт Плюс» в оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 10 га, в тому числі: 5, 8407 га ра рахунок земель запасу категорії водного фонду без зміни її категорії та 4, 1593 га інших захисних насаджень за рахунок земель запасу категорії сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на категорію земель рекреаційного призначення на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області для створення зони відпочинку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.02.2012 року на замовлення ТОВ "Декарт Плюс" ПП «Регіонземпроект» виготовлено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що надається в оренду ТОВ "Декарт Плюс" для створення зони відпочинку, розташованої за межами населених пунктів на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Відповідна технічна документація пройшла державну експертизу землевпорядної документації та після виправлення зауважень, отримано позитивний висновок (висновок від 20.03.2012 року №0027).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до ст. 124 ЗК України здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (ст. 124 ЗК України).

Отже, в межах спірних правовідносин Харківська обласна державна адміністрація - є органом виконавчої влади, до безпосередніх управлінських повноважень якого входило вирішення питань щодо передачі в оренду земельних ділянок юридичним особам із зміною їх цільового призначення за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

З огляду на наведене, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що Харківська обласна державна адміністрація під час винесення розпорядження №685 від 28.11.2011 року «Про надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» на території Харківського району» діяла в межах повноважень, визначених законодавством, послідовно з дотриманням порядку, встановленому статтями 118, 123 ЗК України, а тому відсутні підстави для скасування розпорядження через недотримання процедури прийняття або перевищення наданих органу державної влади повноважень.

Частиною 3 ст. 43 Закону №586-XIV передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Аналогічні положення закріплені також ч. 8 ст. 118 Конституції України, відповідно до якої рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Тобто визначальними аспектами та умовами для скасування розпоряджень є їх протиправність, тобто невідповідність Конституції та законам України, іншим актам законодавства України або недоцільність, неекономність, неефективність за очікуваними чи фактичними результатами.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Виходячи з наведених норм, підставами для скасування розпорядження районної державної адміністрації в судовому порядку є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв`язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Проте, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не встановлено, що розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №685 від 28.11.2011 року «Про надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

Доводи прокурора фактично зводяться до того, що оскаржуване розпорядження відповідача є недоцільним, неекономним, неефективним за очікуваними та фактичними результатами в розумінні ч. 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Така недоцільність, неекономність та неефективність була обґрунтована прокурором бездіяльністю відповідача, через те що, третя особа не уклала договір оренди та фактично не використовувала земельну ділянку, надану спірним розпорядженням, що зумовило недоотримання державою орендної плати за користування такою спірною земельною ділянкою за понад сім років, а відповідач не скасував своє розпорядження.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igpwj

4. Постанова ВС КАС від 10.05.2023 року у справі № 160/3838/20 (щодо проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок)

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

З вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Вказані висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №820/4852/17 та від 06.06.2019 року у справі №808/4158/17 та ін.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для відмови у затвердженні поданих позивачами проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність стало те, що бажані земельні ділянки відносяться до комунальної форми власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не наділене повноваженнями щодо розпорядження цими землями у розумінні приписів ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України.

Судами встановлено, що як на час повторного звернення позивачів до відповідача з заявами 30.09.2019, так і на час прийняття відповідачем спірних наказів про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, в Державному земельному кадастрі були наявні записи про здійснення державної реєстрації сформованих земельних ділянок за кадастровими номерами 1221486200:01:013:0237, 1221486200:01:013:0238 та 1221486200:01:013:0236, із зазначенням, що ці земельні ділянки належать до державної форми власності, що підтверджується долученими до матеріалів справи Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.10.2019 року (дати державної реєстрації 25.04.2018, 27.04.2018 та 10.05.2018 років).

Крім того, зі статистичних довідок форми 6-зем, які долучені до розроблених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, також слідує, що спірні земельні ділянки належать до державної форми власності.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області уповноважене на розгляд та затвердження поданих позивачами проектів землеустрою.

Водночас колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем як уповноваженим органом не розглядались по суті заяви позивачів про затвердження проектів землеустрою, не перевірявся на комплектність та відповідність Закону перелік наданих разом із заявою документів, не оцінювалась наявність погодження проектів землеустрою та необхідність в обов`язковій державній експертизі, тощо.

Отже, зобов`язання затвердити проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження таких проектів без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Проте, враховуючи що відповідач взагалі не надав оцінку поданим на затвердження проектам землеустрою, їх погодженню та відповідності нормам чинного законодавства, суд не може перебирати на себе це повноваження суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати затвердити такі проекти землеустрою.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що затвердження проекту землеустрою є дискреційним повноваженням відповідача.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

У межах цієї справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки зобов`язаний за конкретних фактичних обставин діяти за законом, а не на власний розсуд.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №821/925/18, від 10.06.2020 року у справі №390/1759/17, від 05.03.2019 року у справі №818/1817/17, від 18.10.2018 року у справі №818/1976/17, від 28.02.2019 року у справі №818/1903/17, від 15.02.2021 року у справі №240/9214/19, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та не враховані під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igpxg

5. Постанова ВС КАС від 10.05.2023 року у справі № 340/3100/19 (щодо підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою)

За змістом частини 1- 3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За статтею 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт "б" частини 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (пункт "в" частини 1).

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

За приписами частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зі встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій вбачається, що спірним наказом №11-6584/14-19-СГ від 29.10.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки з підстав наявності у Головному управлінні інформації щодо користування земельною ділянкою, зображена на доданих позивачем графічних матеріалах, іншою особою та відсутності відомостей про припинення права користування цією земельною ділянкою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_2 надано у постійне користування землю площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області, земельна ділянка надана для ведення сільського (фермерського) господарства.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено припинення права постійного користування землею для ведення фермерського господарства серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 .

Суд враховує, що відповідно до статті частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, положеннями земельного законодавства передбачена можливість передачі у власність чи користування земельних ділянок, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.

Зазначений висновок відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі №480/1615/21.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені у статті 141 ЗК України, відповідно до якої такими підставами є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Отже, нормами земельного законодавства визначений виключний перелік підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Поряд з цим, статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності, в тому числі, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Частиною 5 статті 12 цього ж Закону передбачено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Судами попередніх інстанцій не було встановлено факту внесення відомостей щодо припинення речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, зазначене у сукупності дає підстави для висновку про обґрунтованість відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок частини земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не має компетенції зі встановлення належного землекористувача земельної ділянки внаслідок смерті особи, за якою право користування певною земельною ділянкою зареєстровано у встановленому законом порядку.

Так само і адміністративний суд не наділено повноваженнями із визначення належного землекористувача, оскільки це є фактично спором про право та має вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб`єктного складу учасників правовідносин.

Тому, суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі №912/3219/17, від 03.04.2019 року у справі №525/1385/16-ц, від 21.03.2019 року у справі № 185/1677/17, від 20.03.2019 року у справі №587/260/17, від 18.03.2019 року у справі № 472/598/16-ц, оскільки вони зводяться до питання наявності/припинення речових прав (наявності права постійного користування) на земельну ділянку у фермерського господарства і не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igpyw

6. Постанова ВС КАС від 11.05.2023 року у справі № 480/1712/19 (щодо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення)

Відповідно до статті 25 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Так, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України (далі також ЗК України) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, вирішення земельних спорів.

Частини 1, 2 статті 78 ЗК України вказують, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За змістом частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г). прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України). Порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України).

Частиною восьмою статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частин дев`ятої - одинадцятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі №509/4156/15-а, 09 жовтня 2020 року у справі №1840/3664/18, від 18 серпня 2022 року у справі №807/554/18.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, виходячи з аналізу норм земельного законодавства, які встановлюють механізм і процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність ділянок, вбачається, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою та розроблення проекту землеустрою, є стадіями одного процесу та нерозривно пов`язані між собою.

В свою чергу самостійна зміна місця розташування земельної ділянки при розробленні проекту землеустрою, без подання заяви про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою саме щодо цієї земельної ділянки, є порушенням процедури визначеної статті 118 ЗК України.

Отже, оскільки позивачем було подано до Сумської міської ради на затвердження проект землеустрою, розроблений на іншу земельну ділянку, ніж на ту, на яку ним подавалася заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у відповідача відповідно були відсутні підстави для затвердження даного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Посилаючись на Детальний план території по АДРЕСА_2, суд першої інстанції також виходив з того, що земельна ділянка, яку бажав отримати позивач запроектована з функціональним призначенням - зелені насадження, а тому передання такої земельної ділянки у власність забороняється приписами частиною 3 статті 52 ЗК України.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://surl.li/igqab

Підготував Дмитро Навроцький, адвокат, член Центру земельного права ВША НААУ, керуючий партнер АО SENSUM