1.              Постанова ВС КАС від 12 січня 2022 року у справі № 300/1750/19 (щодо визнання протиправним рішення про не затвердження проєкту землеустрою)

 

Єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов’язкової державної експертизи у визначених законом випадках. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 123 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проєкту.

З повним текстом можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/2bc5wwzj

2.              Постанова ВС КЦС від 20 січня 2022 року у справі № 296/3114/20 (щодо відшкодування моральної шкоди у разі відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою)

Сам собою факт визнання протиправною відмови територіального органу Держгеокадастру в наданні особі дозволу на виготовлення проєкту землеустрою не є безумовною підставою для відшкодування їй моральної шкоди.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/29zn6msu

3.              Постанова ВС КЦС 19 жовтня 2022 року у справі № 447/232/22 (щодо юрисдикції розгляду спорів у разі відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у переданні земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у переданні земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Отже, наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передання земельної ділянки у власність громадянам та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17)  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору. Питання, пов’язаного з визнанням права власності чи права користування земельною ділянкою та оспорюванням такого права інших осіб, у позивачів у межах спору не виникало. Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб’єкт владних повноважень, що свідчить про належність справи до юрисдикції адміністративного суду. Вказане узгоджується з правовим висновком щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16 (провадження № 11- 1528апп18).

Установивши, що питання отримання у власність земельної ділянки перебуває на стадії отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, тобто речові права на земельну ділянку відсутні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є публічно-правовим і таким, що виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, роз’яснивши позивачу його право на звернення до суду із вказаними позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/3twatxux

 4.              Постанова Постанова ВС КАС від 14 вересня 2022 року у справі № 912/929/21 (щодо форми відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою)

За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України вбачається, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні з наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

• невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів;

• невідповідність місця розташування об’єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

• невідповідність місця розташування об’єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративнотериторіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, передання (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

 Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області. У межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача саме з відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб’єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в ІваноФранківській області про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/53eh64f5

5.              Постанова ВС КАС від 05 жовтня 2022 року у справі № 813/1813/18 (щодо належного способу захисту у разі отримання відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою)

 

Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у статті 53 Земельного кодексу України шляхом перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини. Для визначення категорії земель як земель історико-культурного призначення необхідні певні правові факти, які б встановлювали, що той чи інший об’єкт належить до об’єктів, перелічених у статті 53 Земельного кодексу України.

Такими правовими підставами є: а) внесення історико-культурних об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; б) встановлення охоронних зон історикокультурних об’єктів; в) встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об’єктів; г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території; ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених пунктів. Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, ця норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії – за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин. Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача щодо неналежності єврейського кладовища до об’єктів культурної спадщини. Також з урахуванням судового рішення у господарській справі № 921/422/19, яким скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею серії ЯЯ № 297309 від 29.07.2010, виданий Чортківській центральній комунальній районній лікарні, колегія суддів відхиляє доводи скаржника в частині, що стосуються прав користування земельною ділянкою, що знаходиться по вул. Д. Пігути, 31Б. Водночас колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб з огляду на таке. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, обов’язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. У межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як останній протиправно цього не зробив. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Отже, питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/4vnrj3c4

6.              Постанова ВС КАС від 03 листопада 2022 року у справі № 420/2218/19 (щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою декільком особам)

Колегія суддів наголошує, що дозвіл і проєкт землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передання (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Водночас отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14. Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об’єкта. Також не є визначальним, за чиїм замовленням такий проєкт буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проєкти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розроблення проєкту відведення не свідчить, що проєкт радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проєкту, рада може відмовити. Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № 461/1257/17. За такого правового регулювання колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на наявність іншого дозволу на розроблення проєкту землеустрою на відведення земельної ділянки, щодо якої звернулася ОСОБА_1.

Водночас судами попередніх інстанцій наголошено на відсутності беззаперечних доказів «накладання» земельної ділянки, на яку претендує позивачка, із земельною ділянкою, на яку виданий дозвіл іншій особі. Отже, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про незаконність відмов Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладених у листах від 14 лютого 2019 року № 54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37- 19. Стосовно доводів скаржника про те, що вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою належить до дискреційних повноважень Держгеокадастру і при прийнятті оскаржуваного судового рішення про зобов’язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою суд фактично підмінив орган державної влади, Верховний Суд зазначає таке.

Так, судовим рішенням у справі № 420/5753/18 зобов’язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області формально виконало рішення суду та відмовило позивачці у задоволенні поданого нею клопотання з інших підстав, які викладені у листах від 14 лютого 2019 року № 54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19, які, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, є окремим предметом оскарження в судовому порядку.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/bdjmcfhw

7.              Постанова ВС КАС від 03 листопада 2022 року у справі № 320/5760/21 (щодо оскарження відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та належного способу захисту)

Надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проєкт буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проєкти одночасно розробляються різними замовниками. Під час розроблення проєкту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з'ясовується наявність правових і фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проєкту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

 

Надання дозволу на розроблення проєкту відведення не свідчить, що проєкт радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, які за законом є підставами для відмови у затвердженні проєкту, рада може відмовити. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №461/3563/17. Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Зважаючи на встановлені обставини та підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які не передбачені положеннями Земельного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині протиправності пункту 1.40 рішення Глевахівської селищної ради від 01 квітня 2021 року №138-09-VIII про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Зелений Бір. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Зазначена правова позиція щодо визначення повноважень дискреційними узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень. У цій справі Глевахівська селищна рада відмовила у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,12 га на території села Зелений Бір саме рішенням від 01 квітня 2021 року №138-09- VIII. Тобто селищна рада вирішила клопотання позивача у формі, що відповідає вимогам законодавства.

Глевахівська селищна рада протиправно відмовила позивачу в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому відповідач посилається на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами. Відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проєкту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом. Зважаючи на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність у відповідача дискреційних повноважень, а також про те, що належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

У цьому випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є не втручанням суду у дискреційні повноваження Глевахівської селищної ради, а обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/59vrsdbe

8.              Постанова ВС КАС від 14 листопада 2022 року у справі № 826/17351/17 (щодо оскарження окремих погоджувальних документів під час розроблення проєкту землеустрою)

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розроблення до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проєктом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

• затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

• вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

• надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативноправових актів. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що правовим наслідком отримання суб'єктом звернення від уповноваженого органу висновку про погодження проєкту землеустрою є виникнення права на оформлення надалі дозвільних документів щодо відведення земельної ділянки у користування. Розглядаючи спір, що виник за схожих правовідносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 (справа №815/1788/15) зазначила, що у разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити), чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видання свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень. Не підлягає оскарженню рішення органів владних повнова-жень, які не є кінцевими (остаточними) та не породжують правових наслідків і не можуть порушувати будь-які права. Захисту підлягає тільки реально порушене право.

Колегія суддів зазначає, що в аспекті нормативного регулювання окреслених спірних правовідносин та конкретного контексту фактичних обставин спору висновок Департаменту про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «СІА» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадської забудови з об'єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Марини Раскової, 4, у Дніпровському районі м. Києва не може бути окремим предметом позовних вимог; він повинен оцінюватися і розглядатися разом із остаточними рішеннями уповноваженого органу, прийнятими з урахуванням цього висновку.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту (оскарження висновку Департаменту) не усуває юридичний конфлікт та сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Відповідно такий не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, як і взагалі не підлягає судовому розгляду. Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 500/2606/19.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/ynj2ryhk  

 

9.              Постанова ВС КАС від 14 листопада 2022 року у справі № 803/1088/17 (щодо форми відмови в наданні дозволів на розроблення проєктів землеустрою для відведення земельних ділянкою)

 

Підставою для відмови у наданні такого дозволу не може бути факт неподання заявником будь-яких інших документів, перелік яких не визначений у частині другій вказаної статті. Судами встановлено, що позивач при зверненні до відповідача з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відмова відповідача у наданні підприємству дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування з підстав неподання інформації, яка не передбачена у наведеному в статті 123 ЗК України переліку документів, є незаконною.

Відповідно до частини першої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель належать, зокрема, торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини. Листами від 07.08.2017 №4782/28/2-17 та №4783/28/2-17 Волинська ОДА звернулася до Державної служби геології та надр України для встановлення глибини залягання торфу на земельних ділянках державної власності 85 га, 215 га та 274,4 га земель запасу водного фонду для видобування торфу на родовищах (Коза-Березина, Велике Багно). Водночас судами встановлено, що в цьому листі відсутня інформація про те, що земельні ділянки обох родовищ осушені, що є сукупною з глибиною залягання торфу ознакою для належності земель до категорії особливо цінних. Відповідно до статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, – ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою – восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, до повноважень Кабінету Міністрів України належить вилучення земельних ділянок державної власності, які вже перебувають у постійному користуванні, у тому числі й особливо цінних земель, з переданням надалі у власність або у користування. Проте, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, у цьому випадку питання вилучення земельних ділянок КП «Волиньприродресурс» не ставилося, а тому підстав для внесення клопотань про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування до Кабінету Міністрів України не було.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильними висновки судів про обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для його задоволення. У межах цього спору позивач звернувся до відповідача з клопотаннями, за наслідками розгляду яких суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як останній протиправно направив позивачу відповіді у формі листа. За такого правового регулювання та встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що надані позивачу відповідачем листи від 16.08.2017 № 4988/46/2-17, 22.08.2017 № 5131/46/2-17 не можуть визнаватися судом як рішення про відмову у наданні дозволів на розроблення проєктів землеустрою для відведення земельних ділянок.

Отже, саме дії суб'єкта владних повноважень щодо надання позивачу відмов, оформлених листами є протиправними. З огляду на зазначене колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни абзаців других рішень судів попередніх інстанцій та викладення їх у такій редакції: «Визнати протиправними дії Волинської обласної державної адміністрації щодо відмови у наданні Комунальному підприємству «Волиньприродресурс» Волинської обласної ради дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для видобутку торфу згідно із клопотаннями № № 85, 86 від 10 липня 2017 року та № 95 від 20 липня 2017 року».

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/4vp65h7m

10.           Постанова ВС КАС від 16 листопада 2022 року у справі № 280/354/19 (щодо форми відмови в наданні дозволів на розроблення проєктів землеустрою для відведення земельних ділянок)

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз вказаних положень ЗК України дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акта. Водночас у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа. Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання. Оскільки статтею 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа тощо, то таке питання має важливе практичне значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді. Центральним орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15. Правовий статус головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі – Положення) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління в межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункта 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління. Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися Головним управлінням Держгеокадастру в області розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу. У межах цього спору позивач звернувся до відповідача з клопотанням, за наслідками розгляду якого останній повинен був прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області протиправно направило позивачу відповідь у формі листа.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області з питань надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою чи про відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які повинен був ухвалити згідно з нормами законодавства. Таким чином, наданий відповідачем лист не може сприйматися як належна відмова у наданні цього дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 822/89/18, від 29.10.2020 у справі № 0640/3541/18, від 15.09.2020 у справі № 802/2321/17-а.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/w4byz8sd

11.           Постанова ВС КАС від 16 листопада 2022 року у справі № 120/338/19-а (щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передання надалі у власність для ведення фермерського господарства)

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передання надалі у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки паю 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, як члену ФГ "Озерне-2015" (за межами населеного пункту, державної форми власності) стала відсутність права користування (власності) щодо бажаної земельної ділянки. Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Отже, фермерське господарство (залежно від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства) наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належать йому на праві власності.

Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то з огляду на правову природу оренди такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею. Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України – членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатному переданні земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств». Вищезазначене дає підстави для висновку, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передання земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю).

При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач претендує на земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) 3,3 умовних кадастрових гектарах із земельної ділянки, що перебуває на праві користування в ОСОБА_2, який є головою ФГ «Озерне-2015» відповідно до договорів оренди від 18.02.2015 № № 174 та 175, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендарем).

Відступаючи від правових висновків, сформованих у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19-а, від 24.11.2020 у справі № 2240/3066/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 17.02.2021 у справі №811/397/18, від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 сформував такі правові висновки.

У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства.

Єдиним суб'єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб'єкт господарювання. Право на безоплатне передання у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, у тому числі засновника.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача не було правових підстав для надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка перебувала у користуванні ФГ "Озерне-2015". При цьому слід зауважити, що позивач може реалізувати наявне у неї право у загальному порядку, обравши інші земельні ділянки із земель державної та комунальної власності. На підставі викладеного Верховний Суд погоджується із судом апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/ypv6s55c

12.           Постанова ВС КАС від 28 листопада 2022 року у справі № 420/3040/19 (щодо підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність)

 

Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проєкт подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. У сукупності зазначене дає підстави для висновків, що земельним законодавством передбачено певний алгоритм і поетапність процесу безоплатного передання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проєкту землеустрою він погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Зі свого боку такий орган у двотижневий строк зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Таким чином, єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках і відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проєкту.

Аналогічну правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 1640/2592/18, від 22.10.2020 року у справі № 808/3083/17, від 16.02.2021 року у справі № 821/146/17. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою листом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2019 року за № Ч-4603/0-2518/0/37-19 поінформовано позивача про зауваження до проєкту землеустрою і, як наслідок, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас колегія суддів зазначає, що правовий статус головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі – Положення). Пунктом 8 Положення передбачено, що Головне управління в межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Згідно з пунктами 84, 123 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративногосподарських, кадрових питань.

Службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Пунктом 1.4 Порядку подання нормативноправових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 року за № 742/23274, визначено, що наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі – розпорядчий документ) – акт організаційнорозпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань і здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративногосподарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Положення наведених нормативно-правових актів визначають, що за результатами розгляду будь-яких основних питань, у тому числі про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або про відмову у затвердженні проєкту землеустрою, у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ і такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника, адже листи складаються лише у разі надання відповіді на звернення громадян.

У постановах від 06.08.2019 року у справі № 140/1992/18, від 29.08.2019 року у справі № 420/5288/18, від 30.11.2020 року у справі № 804/4743/16, від 21.10.2021 року  у справі № 804/4434/16 Верховний Суд дійшов висновку, що: « … за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ».

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/3seztr67

 

13.            Постанова ВС КАС від 29 листопада 2022 року у справі № 460/11691/21 (щодо відмови в наданні довзолу на розроблення проєкту землеустрою з підстав включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги)

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Як встановили суди у цій справі, матеріалами справи підтверджується, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало те, що ця земельна ділянка включена в перелік земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.

Так, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині сьомій статті 118 ЗК України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 ЗК України. Згідно з частиною третьою статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №815/3059/17 дійшов висновку, що належність земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Така правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.01.2020 року у справі № 620/1058/19, від 28.10.2020 року у справі № 819/1976/17, від 22.10.2020 року у справі № 815/7279/16. Суди встановили, що на момент розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права оренди на які виставляються на земельні торги.

Отже, суди правильно зазначили, що з огляду на приписи частини третьої статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зважаючи на це, відповідач правомірно відмовив у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах також викладена Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 року у справі № 2040/6485/18 та від 13.04.2021 року у справі № 818/1470/18.

Положеннями Земельного кодексу України сільська рада наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, при включенні спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок з продажу права оренди на земельних торгах (аукціоні). Крім цього, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не гарантує особі набуття права власності на земельну ділянку, а сам собою дозвіл на розроблення проєкту землеустрою не є документом, на підставі якого виникає право власності або користування земельною ділянкою.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що, приймаючи оскаржені рішення, відповідач діяв відповідно до вимог Земельного кодексу України, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а отже, задоволенню не підлягають. Стосовно доводів скаржника про те, що проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу земельних ділянок є різними, слід зазначити таке.

Так, проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не тотожними за процедурою виконання цієї документації. Надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/3pp6us4u

14.           Постанова ВС КАС від 13 грудня 2022 року у справі № 380/6793/20 (щодо зміни цільового призначення земельної ділянки)

 

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: • щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, – сільською, селищною, міською радою; • щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, – районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 640/18400/18 сформовано такі висновки: «Наміри щодо використання земельної ділянки в межах певної категорії земель мають відповідати містобудівній документації та документації із землеустрою.

Водночас, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, що визначено статтею 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності». Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 813/2946/17 та надалі підтриманий у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 640/13670/19. 

 Також Верховний Суд враховує, що статтею 373 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, зокрема, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що обов'язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №520/8970/18.

Водночас Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування. Відповідно до статті 1 Закону України № 858-IV землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Також зазначена стаття визначає, що цільове призначення земельної ділянки це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передання її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку. Зазначений висновок сформований у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а.

Також Верховний Суд звертає увагу, що пункт 1.4 наказу № 548 визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Водночас види земель у секції В за кодом 02.03 «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» та 02.01 «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» відрізняються за типами забудови, а отже, й навантаженням на ґрунт, що підтверджує різне цільове призначення. Водночас статтею 38 ЗК України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плана населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/4w9pxnmj