Питання пов’язані із реалізацією відпусток та оформленням лікарняних є одними із суперечливих у трудовому праві. Це обумовлюється тим, що досить часто роботодавець, такі дії сприймає як ухилення від виконання своїх трудових обов’язків та приймає рішення про звільнення, зокрема з причин прогулу. Окрім цього,проблематики у цих правовідносинах додають застарілі норми, які не кінця регулюють більш сучасні правовідносини, які склалися й в умовах короно вірусу.
Досить цікава позиція щодо реалізації права на отримання відпустки без збереження заробітної плати була висловлена ВП ВС у постанові від 08.06.2021 року справа №487/8206/18.
Короткий виклад обставин справи: У межах даної справи розглядалося питання щодо скасування наказу про звільнення (за прогул) та поновлення на роботі. Позивачка працювала економістом зі збуту відділу збуту в ТОВ «Амальгама люкс» за строковим трудовим договором строком до 29 грудня 2010 року.
Наказами по підприємству позивачці були надані відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трьох років, у тому числі з 03 грудня 2015 року по 07 жовтня 2018 року.
Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, Позивачкою було отримано довідку лікарського-консультативної комісії про те, що дитина потребує додаткового домашнього догляду.
Так, до закінчення відпустки Позивачка передала своєму безпосередньому керівнику (начальнику відділу) заяву із відповідною довідкою про надання відпустки до досягнення дитиною шестирічного віку.
Не дочекавшись відповіді на подану заяву, яка з невідомих причин не була передана генеральному директору, Позивачка повторно подає заяву на ім’я генерального директора, яка отримана підприємством, з питанням щодо вирішення попередньо поданої нею заяви.
Однак, за результатами розгляду заяви Позивачка отримала повідомлення про звільнення з роботи за прогули та копію Наказу.
Позиція ВП ВС: 64. Велика Палата Верховного Суду враховує, що указане право віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону України «Про відпустки»), а не до соціальних відпусток (розділ IV цього Закону), однак право на відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків.
65. Соціальна відпустка — це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.
66. У цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин — відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.
67. Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій.
68. Захист материнства в Україні, зокрема, визначений у статті 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання різноманітних видів відпусток та інших спеціальних пільг матерям. Конвенція ООН про права дитини 1998 року (ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII), зокрема, проголошує, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Це положення безпосередньо корелюється із закріпленням у законодавстві цілої низки спеціальних відпусток, які надаються матерям (батькам), задля виховання дитини.
69. Відповідно до частини шостої статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
70. Відповідна гарантія передбачена і статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки».
71. Право визначених законом осіб на відпустку у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конституційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту.
72. Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків та дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.
75. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі.
76. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
77. У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України.
78. Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.
79. У справі, яка розглядається, важливим є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси виробництва не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Сторони трудового договору умов надання цієї відпустки не узгоджують, як і остаточного рішення — чи надавати таку відпустку, керівник не приймає.
80. Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.
81. З урахуванням викладеного право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком.
82. Інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).
За результатами розгляду даної справи ВП ВС також вирішила конкретизувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду складі Касаційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/189 та від 09 липня 2020 року у справі № 803/1883/17, за змістом яких вважається прогулом та є підставою для звільнення невихід на роботу працівника, який подав заяву про відпустку для догляду за дитиною, втім остання не була оформлена наказом чи розпорядженням роботодавця (див. п 96-98 Постанови ВП ВС від 08.06.2021 року у справі №487/8206/18).
Замість висновків: Право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.
Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог було відмовлено, Постановою апеляційного суду, скасовано попереднє судове рішення та зазначено, що позивачка своєчасно подала заяву про надання відпустки, тобто реалізувала право на її обов`язкове надання. Судом касаційної інстанції судове рішення апеляційного суду залишено без змін 9в частині правової позиції).
З повним текстом Постанови ВП ВС у справі 487/8206/18 можна ознайомитися за посиланням.