Під час вебінару «Спортивне правосуддя в Україні», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Ганна Бордюгова, адвокат, кандидат юридичних наук, експерт зі спортивного права, арбітр КАС, докладно розповіла про організацію спортивного правосуддя та діяльність Української асоціації футболу.
Лектор зауважила, що в Україні спортивне правосуддя відправляється квазі-арбітражними органами національних спортивних федерацій та Національним антидопінговим центром.
Національні спортивні федерації встановлюють базові принципи організації спортивної діяльності на національній території у своїх відповідних видах спорту, ухвалюють свої власні правила та регламенти, серед яких дисциплінарні правила, які містять як матеріальні, так і процесуальні норми, регулюють діяльність квазі-арбітражних органів. Як правило, це окремі положення у вигляді правил чи кодексу, хоча іноді такі норми включають і в окремий розділ статуту.
Адвокат зазначила, що члени органів спортивного правосуддя, як правило, призначаються виконавчими органами спортивних федерацій та обираються з-поміж досвідчених тренерів, колишніх спортсменів, юристів, близьких до цього виду спорту, практикуючих та колишніх суддів. Хоча ще й досі ряд національних спортивних федерацій не має окремих органів правосуддя, ця функція виконується виконавчими органами.
Усі органи спортивного правосуддя діють за принципом незалежності, неупередженості та конфіденційності та їх члени виконують свої обов’язки pro bono, тільки з відшкодуванням фактично понесених витрат.
Ганна Бордюгова докладно розповіла про розгляд спортивних спорів. Як правило, дисциплінарні комітети діють в якості першої інстанції, коли розглядають скарги, подані безпосередньо до цього органу або ухвалюють рішення щодо порушень правил змагань або їх організації на підставі рапортів офіційних осіб змагань, які організовуються та проводяться відповідною спортивною федерацією.
На рішення органу першої інстанції сторони або зацікавлені особи, чиїх прав стосується оскаржуване рішення, можуть подати апеляцію в орган другої інстанції, як правило, апеляційний комітет.
Сторони мають право бути заслуханими, отримувати правничу допомогу або мати радника чи представника за власним вибором, отримувати матеріали справи, подавати письмові заяви та показання свідків, вимагати витребування документів у іншої сторони тощо. Процес є змагальним, рівність сторін забезпечується.
Відповідний орган призначає дату слухання, якщо цього вимагає одна зі сторін або з власної ініціативи, і після того, як сторони були заслухані усно, приймає рішення.
Примітно, що багато національних федерацій вже визнали САS як останню апеляційну інстанцію для своїх органів правосуддя за умови, що всі внутрішні засоби захисту були вичерпані.
Водночас Національний олімпійський комітет України має на меті зареєструвати національний спортивний третейський суд, який повинен діяти або як орган правосуддя першої і єдиної інстанції для тих національних федерацій, які не мають органів правосуддя, або як остання апеляційна інстанція на національному рівні, включаючи допінгові справи.
Як зазначає Ганна Бордюгова, статути більшості національних спортивних федерацій покладають обов’язок на своїх членів, тобто учасників організовуваних ними змагань, визнавати обов’язковість та виконувати рішення їх органів правосуддя. Таке зобов’язання відображає принцип незалежності спорту, запобігає (або навіть і забороняє) оскарження рішень органів спортивного правосуддя у судах загальної юрисдикції та гарантує гармонізацію практики та юридичну стабільність.
У рідкісних випадках все ж юрисдикція судів загальної юрисдикції зберігається у «маленьких» видах спорту, щодо трудових спорів (окрім футболу) та спорів щодо управління спортивними федераціями.
Однак, така заборона не є абсолютною – згідно з Конституцією, кожен має право на звернення до суду за захистом свої порушених прав та інтересів; тому така заборона досить часто ігнорується і спори виносяться на розгляд судів загальної юрисдикції.
Лектор підкреслила, що суди загальної юрисдикції не переглядають рішення з дисциплінарних справ, ухвалені органами спортивного правосуддя, згідно з якими до осіб, які вчинили дисциплінарні порушення, застосовуються дисциплінарні санкції. Такі рішення в принципі підпадають під виключну юрисдикцію спортивних органів і не можуть бути скасовані судами, оскільки по суті є договірними санкціями, якщо тільки такі рішення не були ухвалені зі значними порушеннями прав сторони, яка їх оскаржує.
Рішення у кримінальних провадженнях у справах щодо допінгу, договірних матчів та корупції не мають жодного впливу на дисциплінарні провадження спортивних федерацій та їх рішення щодо тих самих дій та подій спортивні федерації проводять свої власні розслідування та розглядають спір відповідно до положень своїх правил та регламентів.
Так, з 2015 року на виконання Конвенції Ради Європи проти маніпулювання спортивними змаганнями діє Закон України «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань», який передбачає кримінальну відповідальність за неналежний вплив на результат спортивних змагань, що карається згідно Кримінального кодексу. Закон надає повноваження спортивним федераціям самостійно проводити розслідування і встановлювати такі правопорушення у дисциплінарних провадженнях.
Зрозуміло, що у справах щодо допінгу та договірних матчів дисциплінарні органи спортивних федерацій не можуть провести прослуховування телефонів, проводити обшуки особистих речей чи приміщень, зобов’язувати осіб з’являтися на вимогу органу спортивного правосуддя або надавати покази чи свідчити, надавати документи тощо з метою встановлення фактів у якомусь проваджуваному розслідуванні. Тому збирання доказів у справах щодо договірних матчів, допінгу, корупції є надскладним, особливо якщо мати на увазі, що такі види правопорушень, як правило, дуже ретельно приховуються їх учасниками для уникнення відповідальності.
Лектор наголосила, що договірні матчі та допінг переслідуються не тільки спортивними органами у дисциплінарних провадженнях, але також і правоохоронними органами, з повноваженнями проводити повноцінне розслідування у кримінальних провадженнях.
За певні порушення передбачена адміністративна або навіть кримінальна відповідальність – у таких випадках правоохоронні органи проводять відповідні процесуальні дії (поліція, прокуратура, суди). Два види провадження, кримінальне та дисциплінарне, часто відкривають одночасно. Спортивні федерації тепер мають право запросити в правоохоронних органів матеріали кримінальних чи адміністративних справ та використовувати їх для власних дисциплінарних проваджень.
Згідно Кримінального кодексу, спонукання неповнолітнього до вживання допінгу, володіння, застосування та розповсюдження рядом заборонених ВАДА речовин становить склад кримінального правопорушення. Коли неповнолітнього спонукає до вживання допінгу наближена до нього особа, як-от батьки, опікуни, тренер – це виступає обтяжуючою обставиною.
Окремо Ганна Бордюгова розповіла про діяльність Української асоціації футболу (УАФ), яка за аналогією з ФІФА створила три органи спортивного правосуддя – Контрольно-дисциплінарний комітет, Апеляційний комітет та Палату вирішення спорів. Юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються Дисциплінарними правилами УАФ.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/mv534crt
Матеріал на сторінці Advokat Post: https://tinyurl.com/3mk7bjn6
Зареєструватися на найближчі заходи лектора:
·Міжнародний Спортивний арбітражний суд. https://tinyurl.com/3dn7jpcr
·Всесвітнє антидопінгове агентство: роль та завдання, застосовувані процедури. https://tinyurl.com/ydubthed
·Процедури КАС у допінгових справах. https://tinyurl.com/4zzrhvhx
·Міжнародний олімпійський комітет та його дисциплінарні процедури. https://tinyurl.com/yfswjwz9
·CAS – цікаві справи за участі українців. https://tinyurl.com/4ttcr3fu
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ