На консультацію звернувся клієнт зі складною і водночас цікавою ситуацією, яку потрібно було проаналізувати та оцінити перспективи звернення до суду.
Клієнт повідомив наступну фабулу: учасник товариства з обмеженою відповідальністю (особа 1) помер та з моменту відкриття спадщини його сином (особа 2) подано заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
Через декілька місяців син (особа 2) придбав в одного з учасників товариства (особа 3) його частку у повному обсязі.
Мій клієнт (особа 4), вважаючи, що учасник товариства (особа 3) не мав права продавати частку особі 2 без попереднього письмового повідомлення про це інших учасників товариства, оскільки особа 2 на момент продажу ще не був учасником товариства («не отримав свідоцтва про право на спадщину») і такі дії порушують переважне право мого клієнта на придбання цієї частки, оскільки клієнт виявив бажання її придбати, існував намір звернутись за захистом порушених прав до суду.
Нагадаю, що у Постанові Верховного Суду від 22.03.2023 по справі № 463/6829/21-ц судом зроблено наступний висновок:
«Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини».
Тобто з цього правового висновку (та деяких інших) можна було б припустити, що у разі отримання сином (особа 2) свідоцтва про право на спадщину, він міг би вважатись на момент смерті батька учасником товариства з обмеженою відповідальністю. Але…
Корпоративним відносинам притаманна своя специфіка, в яку потрібно більш глибше зануритись. Для цього і пропоную ознайомитись з декількома позиціями Верховного Суду.
Так, у Постанові від 11.07.2023 по справі № 909/1178/21 Верховний Суд виснував наступне:
«39. Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається ОСОБА_2 засновник Товариства, що володів часткою 70% статутного капіталу Товариства (кінцевий бенефіціарний власник (контролер) та керівник Товариства) помер ІНФОРМАЦІЯ_4.
41. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 (Позивача) від 14.07.2020 йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 06.08.2021, зареєстроване в реєстрі за № 1698, відповідно до якого він є спадкоємцем майна ОСОБА_2 – 2/3 частини права на частку в статутному фонді Товариства з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350, 00 грн. Це свідоцтво про право на спадщину підтверджує виникнення права власності на вищезазначену спадщину.
42. Отже, відповідно до вимог частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини Позивачем, успадковане право належить йому саме з часу відкриття спадщини, а саме з 03 січня 2020 року.
43. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані «права з частки».
Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства.
Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об’єктом права власності.
У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права.
Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства.
Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.
44. Таким чином, свідоцтво про право на спадщину – частку у статутному капіталі товариства, не є доказом вступу до товариства та, відповідно, виникнення у спадкоємця учасника, який помер, корпоративних прав учасника товариства.
45. Свідоцтво про право на спадщину – частку у статутному капіталі Товариства, давало спадкоємцю (Позивачу) право вимагати прийняття його до учасників Товариства, яке не могло бути заперечене іншими учасниками Товариства, а способом його реалізації відповідно до законодавства було: самореєстрація вступу до Товариства, незалежно від позиції інших учасників Товариства та їх згоди на це.
46. Суд зазначає, що «право на вступ» і «право участі у товаристві», яке надає учаснику корпоративних прав, не є тотожними правами.
47. У справі що переглядається, Позивач корпоративних прав учасника Товариства не набув, але згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.08.2021 набув з 03.01.2020 право на частку у статутному капіталі Товариства, тобто є власником частки, який станом на момент прийняття оспорюваних рішень Відповідача мав встановлене законом право на вступ до Товариства».
До подібних висновків Верховний Суд дійшов у Постанові від 06.04.2021 по справі № 906/262/20, яка розглядалась судами неодноразово:
«Щодо набуття позивачкою корпоративних прав у Товаристві
7.27. Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій позивачка стверджувала, що оформивши спадщину у встановленому законом порядку та отримавши свідоцтво про право на спадщину, стала учасником товариства.
7.28. Право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об’єктом права власності.
7.29. Перелік прав та обов’язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України, відповідно до частини першої якої не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
7.30. За змістом статей 1219 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якими передбачено спадкування саме частки учасника господарського товариства, у разі смерті (ліквідації) учасника товариства спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
7.31. Таким чином, внаслідок спадкування особа набуває саме право власності на майно – частку в статутному капіталі.
7.32. Відповідно до приписів частини першої статті 167 ГК України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
7.33. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 ГК України).
7.34. Колегія суддів погоджується з висновком судів стосовно того, що від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані «права з частки».
Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства.
Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об’єктом права власності.
У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права.
Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства.
Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.
7.35. Таким чином, свідоцтво про право на спадщину – частку у статутному капіталі товариства, не є доказом вступу до товариства та, відповідно, виникнення у спадкоємця учасника, який помер, корпоративних прав учасника товариства.
7.36. Аналіз законодавчих приписів, наведених у цій постанові, у сукупності дає підстави для висновку, що свідоцтво про право на спадщину – частку у статутному капіталі товариства, давало спадкоємцю право вимагати прийняття його до учасників Товариства, яке не могло бути заперечене іншими учасниками Товариства, починаючи з дати набуття чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» – 17.06.2018, а способом його реалізації відповідно до законодавства було: до 02.11.2019 – звернення із заявою до Товариства; після 02.11.2019 – самореєстрація вступу до товариства.
Тобто, лише з 17.06.2019 у власника частки у статутному капіталі товариства виникало право на вступ у товариство незалежно від позиції інших учасників товариства та їх згоди на це, але до 02.11.2019 воно реалізовувалось способом подання заяви до товариства, яке не мало права відмовити у вступі, а з 02.11.2019 – до органу державної реєстрації із нотаріально посвідченою заявою про вступ і завіреною копією свідоцтва про спадщину.
7.37. Колегія суддів звертає увагу скаржниці, що «право на вступ» і «право участі у товаристві», яке надає учаснику корпоративних прав, не є тотожним правами.
7.38. Наведене вище у сукупності свідчить, що за відсутності звернення із заявою про вступ до Товариства, відсутності рішення зборів учасників Товариства про її прийняття до Товариства, позивачка корпоративних прав учасника Товариства не набула і залишається лише власницею частки, яка станом на момент прийняття спірного рішення мала встановлене законом право на вступ до Товариства».
Аналізуючи вказані судові рішення та повертаючись до нашої ситуації з визначенням особи 2, можна прийти до висновку, що навіть в разі отримання сином (особа 2) свідоцтва про право на спадщину, він не буде вважатись учасником товариства з моменту смерті батька (особа 1), а лише власником майнового права – частки у статутному капіталі товариства.
Для виникнення права на участь в товаристві (корпоративних прав) син (особа 2) повинен подати заяву відповідному реєстратору і саме з моменту реєстрації особа 2 набуде права учасника відповідного товариства.
Таким чином, в нашій ситуації учасник (особа 3) порушив першочергове право інших учасників на придбання частки, оскільки відчужив її не учаснику в розумінні норм законодавства та судової практики, а третій особі.
Зауважу, що захист учасником порушеного переважного права у даній конкретній ситуації здійснюється шляхом подання позову про переведення на себе прав і обов’язків покупця частки / частини частки, що встановлено частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та йдеться у Постанові ВПВС від 01.06.2021 року у справі № 910/2388/20.