Позовні вимоги про зобов’язання усунути лікарську помилку лікаря не підлягають задоволенню, оскільки остання діагноз не встановлювала, а лише надавала позивачу амбулаторну психіатричну допомогу при встановленому лікарем-психіатром діагнозом
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 р. у справі № 953/8186/23 (провадження №2/953/717/24)
Обставини справи: Позивач звернувся до суду з позовом до КНП Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (далі – «Психіатрична лікарня»), лікаря Харківського обласного психоневрологічного диспансера з вимогою усунути лікарську помилку лікаря щодо встановлення помилкового діагнозу відносно Позивача, а саме: F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу; та стягнути з лікаря на користь Позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 100 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані наступним. 06.10.2021 Позивач звернувся до Харківського обласного психоневрологічного диспансера в порядку огляду та консультації через додаток «HELSI». Огляд та консультацію проводила лікар диспансера. Після огляду та консультації лікар встановила помилковий діагноз відносно Позивача, а саме: F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу. Надалі лікар відмовляла в спілкуванні та виправлення наданого діагнозу. Позивач звернувся до медичного закладу з вимогою виправлення помилкового діагнозу, але його заяву було задоволено частково, а саме: видалено запис помилкового діагнозу за 2023 рік. Записи за 2021, 2022 рік медичним закладом видалено не було. На підтвердження стану здоров’я Позивача останній отримав сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду та медичну довідку про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів. Позивач вважає, що лікарем було грубо порушено процедуру встановлення діагнозу, а саме: не було зроблено збір медичної, психологічної та психіатричної історії, не було зроблено фізичне обстеження, для виключення фізичних причин захворювання, не проводилася взагалі психологічна оцінка (психологічні тести, інтерв’ю, опитування). За вказаних обставин, лікарем була допущена похибка в професійній діяльності. Вона не допустила свідомої халатності чи недбальства, але допустила діагностичну помилку. Лікарська помилка дефект у роботі, який виник попри сумлінне виконання лікарем своїх обов’язків. Основними недоліками лікарської помилки лікаря є: відсутність належних умов, необхідних для проведення повноцінного лікування; недосконале вивчення медичних причин виникнення захворювання та ланок його перебігу; недосконалість способів лікування захворювання. Лікарем не взято до уваги індивідуальні особливості організму Позивача та важкість його стану, індивідуальні особливості будови органів пацієнта чи вроджені вади розвитку. Не взято до уваги індивідуальні реакції організму пацієнта алергічні, токсичні, психологічні на введення препаратів, проведення діагностичних процедур. Помилка лікаря також могла бути через: недостатній рівень підготовки, неправильне трактування результатів проведених діагностичних процедур; недооцінка чи переоцінка рекомендацій фахівців інших спеціальностей, запрошених для консультації. Відповідачі своїми протиправними діями завдали Позивачу моральної шкоди: страждання, заподіяні внаслідок психологічного впливу від неповаги до медичного стану та як нормально психічно здорової людини. Позивач щоденно отримує психічний стрес та не має можливості безпечно усунути медичний діагноз, який помилково зазначила лікар, що призводить до погіршення психологічного стану в сім’ї, в побуті та на роботі. Позивач змушений звертатися за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки в своєму повсякденному житті Позивач не в змозі вільно почувати себе, так як медичний діагноз є небезпечним для його комфортного життя. Відповідачі своїми незаконними діями позбавили сім’ю Позивача можливості спокійного проживання, що призвело до страждань та побутових негараздів.
Висновки суду та застосовані норми права
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Медична послуга – це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров’я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, у результаті чого у дію вступатиме механізм делікту.
З урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов’язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Виконавець зобов’язаний, отримавши розумну вимогу, надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, який не дає йому змоги висловити свою волю, - особі чи організації, уповноваженій приймати рішення на користь пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди, і він стверджує, що це є результатом того, що відповідальна особа не виконала обов’язок виявити професіоналізм і турботливість, то невиконання обов’язку проявити професіоналізм і турботливість, а також причинний зв’язок між цим порушенням і шкодою, що настає, презюмуються.
Суд звертає увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Мають пред’являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв’язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому з урахуванням принципу розумності пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров’ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.
За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою. Статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до ст. 39 цих Основ пацієнта.
Основами захисту осіб, які страждають на психічні розлади, та покращення психіатричної допомоги, прийнятими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1991 р. № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання: жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як відповідно до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (Принцип 5).
Як вбачається з копії наданої медичної картки Позивача, 19.03.2020 Позивач надав усвідомлену згоду особи на проведення психіатричного огляду, на амбулаторну психіатричну допомогу, на лікування у психіатричному закладі лікарю-психіатру, яким було встановлено оспорюваний Позивачем діагноз, на підставі чого були внесені дані 06.10.2021 р. в НСЗУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов’язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
За системним аналізом положень ст. 16 ЦК України та ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.
Таким чином, позовні вимоги про зобов’язання Відповідача усунути лікарську помилку лікаря не підлягають задоволенню, оскільки остання його не встановлювала, а лише надавала Позивачу амбулаторну психіатричну допомогу при встановленому лікарем-психіатром діагнозу психічного розладу, та вказана вимога не є належним способом захисту, а тому підстави для стягнення моральної шкоди з лікаря також відсутні.
З повним текстом рішення Київського районного суду м. Харкова можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/2c7beuw7