Постанова Верховного Суду у справі № 405/756/20 (провадження № 51 - 4890 км 23) від 07 травня 2024 року

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Обвинувачений, працюючи на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення Кіровоградської дитячої обласної лікарні, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки, внаслідок недбалого і несумлінного до них ставлення, допустив настання тяжких наслідків для неповнолітнього у виді смерті.

Ленінський районний суд м. Кіровограда вироком від 25.01.2023: 

- засудив лікаря-хірурга за ч. 2 ст. 140 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з лікарською діяльністю, на строк 3 роки, та звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності;

- стягнув з КНП «Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради» (далі – «Клінічна лікарня») на користь: потерпілого – відшкодування матеріальних збитків 89 834,94 грн та моральної шкоди – 230 000 грн, цивільного позивача 1 – відшкодування моральної шкоди 300 000 грн, цивільного позивача 2 – відшкодування моральної шкоди 230 000 грн.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 29.06.2023 змінив вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, стягнув з Клінічної лікарні у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь: потерпілого – 2 170 800 грн, цивільного позивача 1 – 2 894 400 грн, цивільного позивача 2 – 2 170 800 грн. В решті вирок залишив без змін.

За детально викладених у вироку суду обставин лікаря визнано винуватим у тому, що він, працюючи на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення Кіровоградської дитячої обласної лікарні, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки через недбале і несумлінне до них ставлення, у період з 19 до 26 квітня 2011 призначив лікування, що призвело до настання тяжких наслідків у вигляді смерті малолітньої пацієнтки.

Мотиви та висновки Верховного Суду

Верховний Суд за результатами розгляду касаційних скарг прийняв рішення ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29.06.2023 стосовно лікаря-хірурга скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Порушення, які на думку Верховного Суду були допущені судом апеляційної інстанції:

1) Суд апеляційної інстанції залишив без відповіді доводи обвинуваченого про те, що суд першої інстанції вийшов за межі пред’явленого обвинувачення та звинуватив його у допущенні проведення гіпертонічних клізм, про що не зазначалось в обвинувальному акті.

2) Суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив твердження обвинуваченого про недопустимість показань свідка, наданих під час досудового слідства 06.07.2011.

Так, згідно з п. 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності. Однак указана норма стосується саме критеріїв допустимості доказів за правилами КПК 1960, проте обсяг і порядок дослідження цих доказів здійснюється відповідно до норм КПК 2012.

За ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо; показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК (ст. 95 цього Кодексу).

Проте у кримінальному провадженні стосовно обвинуваченого суди на підтримання своїх висновків про винуватість обвинуваченого врахували показання свідка, надані нею саме під час досудового слідства (протокол допиту від 06.07.2011).

3) Порушення приписів ст. 285 КПК.

На час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції з дня вчинення інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, минули строки давності, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Проте суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції на вищезазначені обставини уваги не звернув та всупереч вимогам ч. 2 ст. 285 КПК не вжив належних заходів щодо роз’яснення обвинуваченому права бути звільненим від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

Колегія суддів вважає, що нероз’яснення судом апеляційної інстанції обвинуваченому відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

4) Щодо стягнення моральної шкоди

Суд першої інстанції заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнив частково, стягнув з Клінічної лікарні в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого 230 000 грн, цивільних позивачів: 300 000 грн та 230 000 грн, визнавши ці суми достатньо справедливими.

За результатом апеляційного перегляду суд із таким висновком не погодився, змінив у частині стягнення моральної шкоди вирок, стягнувши з Клінічної лікарні в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого: 2 170 800 грн, цивільних позивачів: 2 894 400 грн та 2 170 800 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції поклався на висновок експерта за результатом проведення судової психологічної експертизи від 30.07.2021 (№ 2134/2135/21-27, № 2239-2242/21-27), яким підтверджено факти спричинення моральної шкоди потерпілому та цивільним позивачам через втрату дитини під час перебування в лікувальному закладі та визначено рекомендовані розміри відшкодування.

Також суд апеляційної інстанції врахував тривалість страждань родини Лавріненків – 12 років від часу смерті дитини до ухвалення вироку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2022 р. у справі № 372/1652/18 розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд, а не психолог у висновку. Висновок експерта у таких випадках слугує для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Ухвала суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні стосовно обвинуваченого не містить переконливого обґрунтування висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди кожному позивачу більше, ніж у 10 разів у порівнянні з рішенням суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції жодним чином не висловився щодо виваженості та співмірності визначеного розміру відшкодування, обов`язок зі сплати якого покладено на Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради», та не перевірив, чи не буде таке рішення становити непомірний тягар для цивільного відповідача.

З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/mry3brfw