Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач (роботодавець) не дотримався порядку вивільнення позивача, оскільки на підприємстві не відбулось змін в організації виробництва, що потребували скорочення посади, яку займав позивач. Відповідач не запропонував іншу роботу інженера з продажу на цьому ж підприємстві чи іншу роботу. Роботодавець при звільненні позивача з посади інженера з продажу не врахував його переважного права на залишення на роботі. ОСОБА_2 просив визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі на посаді інженера з продажу та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням міськрайонного суду Донецької області, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення судів мотивовані тим, що роботодавець (відповідач) своєчасно поінформував ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку із скороченням чисельності і штату, у тому числі посади (інженера з продажу систем змащення), яку займав позивач. У ОСОБА_1 відсутнє переважне право на залишення на роботі, оскільки така посада була тільки одна. Відповідач не міг запропонувати позивачу для подальшого працевлаштування вакантні посади відповідно до спеціальності і кваліфікації позивача по причині їх відсутності. Роботодавцем дотримано всіх вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 та відповідно не порушено його трудових прав.

Позиція Верховного Суду:

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Разом із цим, судами установлено, що станом на червень 2020 року у відповідача була вакансія інженера з постачання ВМТЗ.

ОСОБА_1 на електронну пошту та на адресу місця проживання відповідачем було повідомлено про наявність цієї вакансії і умов її заміщення, а саме участь у конкурсі; повідомлені вимоги до кандидата (перелік документів, які слід подати для участі у конкурі). Однак позивач відмовився (не брав участі у конкурсі), що ним не заперечувалось при розгляді справи.

Ця посада була зайнята іншою особою на підставі проведеного, що підтверджується наданим відповідачем штатним розписом, який діяв з 15 червня 2020 року. Позивачем не спростовано законність проведеного конкурсу.

У статті 42 КЗпП України зазначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Аналіз статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що визначення переважного права на залишення на роботі можливе лише між працівниками, які обіймають тотожні посади, тобто посади з однаковими назвами, при цьому працівники мають однакові спеціальні трудові права та обов`язки.

Висновок:

Судами правильно відхилено доводи позивача щодо переважного права на залишення на роботі, оскільки ОСОБА_1 займав посаду інженера з продажу систем змащення, тобто мав назву професії, яка чітко визначена контрактом, права та обов`язки регламентувалися посадовою інструкцією, з якими він був ознайомлений (під підпис), та відповідно його посада була скорочена; інших осіб, які б займали таку ж посаду на час його звільнення не було. Отже у даному випадку суди дійшли обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 42 КЗпП України.

Верховний Суд погоджується із висновком судів, що при видачі наказу від 15 червня 2020 року № 234к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства. Відтак, оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним та скасованим, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105167754