Звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року у справі № 296/2251/21

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» (далі - ТОВ «Т-Стиль») про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що відповідно до наказу ТОВ «Т-Стиль» від 21 квітня 2016 року № 94 її було прийнято на посаду продавця-консультанта магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi» з 22 квітня 2016 року. В подальшому, 21 вересня 2018 року її переведено на посаду адміністратора магазину, а з 29 вересня 2018 року на посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку. У лютому 2021 року за бажанням роботодавця була проведена інвентаризація у магазині у м. Житомирі, за результатами якої був встановлений факт недостачі матеріальних цінностей. На підставі цього наказом ТОВ «Т-Стиль» від 23 лютого 2021 року № 233-Ос її звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з втратою довір`я.

ОСОБА_1 вважає, що її звільнення було незаконним, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність або колективну матеріальну відповідальність з нею не укладався, та основними її посадовими обов`язками були розвиток мережі магазинів, контроль за діяльністю магазинів.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , на підставі статті 235 КЗпП України, просила суд визнати незаконним її звільнення з роботи за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, скасувати наказ про звільнення від 23 лютого 2021 року № 233-Ос, поновити її на посаді менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку, зобов`язати ТОВ «Т-Стиль» внести відповідні записи до трудової книжки та стягнути з ТОВ «Т-Стиль» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 січня 2022 року у складі судді Адамовича О. Й. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 2 статті 41 КЗпП України та скасовано наказ про звільнення від 23 лютого 2021 року№ 233-Ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку, про що зобов`язано внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 149 588,33 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що посада менеджера, яку займала ОСОБА_1 , відноситься до членів колективу (бригади), а також того, що на ОСОБА_1 , як менеджера, покладено обов`язок щодо безпосереднього приймання передачі товарно-матеріальних цінностей, і що такий обов`язок, з урахуванням решти покладених обов`язків, становив основний зміст її трудових обов`язків. Також, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 ознайомлена з посадовою інструкцією адміністратора ТОВ «Т-Стиль».

Таким чином, виходячи з обставин справи та зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що позивач отримуючи товарні цінності, підписуючи акти приймання-передачі товару діяла як адміністратор, а не як менеджер. Враховуючи викладене, у роботодавця були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку ТОВ «Т-Стиль» у зв`язку із втратою довір`я, що є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Т-Стиль» задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що 29 вересня 2018 року ОСОБА_1 , як менеджер, уклала з ТОВ «Т-Стиль» договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за яким вона зобов`язувалася забезпечувати збереження матеріальних цінностей ТОВ «Т-Стиль», які знаходяться у магазині; дбайливо ставитися до переданих на збереження та продаж або з іншою метою матеріальних цінностей ТОВ «Т-Стиль» і вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти керівництво ТОВ «Т-Стиль» про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереженню ввірених матеріальних цінностей; вести облік, складати йпередавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених матеріальних цінностей.

Таким чином, ОСОБА_1 була матеріально відповідальною і підзвітною особою, оскільки приймала під звіт товари, несла відповідальність за їх збереження.

З огляду на викладене колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , отримуючи товарні цінності, підписуючи акти приймання-передачі товару, діяла як адміністратор, а не як менеджер (управитель) з питань регіонального розвитку, оскільки наказом ТОВ «Т-Стиль» від 29 вересня 2018 року № 277/1-к, який є чинним, ОСОБА_1 була переведена з посади адміністратора на посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку, у трудовій книжці зроблений запис про її переведення саме на посаду менеджера ( управителя) з питань регіонального розвитку.

Отже, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, ТОВ «Т-Стиль» належним чином дотрималося вимог трудового законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи:

У липні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16-ц, від 10 червня 2019 року у справі № 385/1345/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/3683/18, та не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано те, що в посадових інструкціях адміністратора та менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку зазначено, що працівник лише складає товарні звіти, акти на брак, акти приймання та завдання при передаванні матеріальних цінностей, а не обслуговує матеріальні цінності. Отже, посадові інструкції не передбачали обов`язку ОСОБА_1 приймання товарно-матеріальних цінностей під звіт і збереження цінностей. Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив чи були підстави для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності в силу вимог статті 134 КЗпП України.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що з 29 вересня 2018 року ОСОБА_1 було переведено на посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку і на час її звільнення діяв договір від 28 листопада 2019 року № 104 про колективну (бригаду) матеріальну відповідальність, укладений між ТОВ «Т-Стиль», як власником, та керівником колективу, адміністратором. Отже, працівник, який займає посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку,не відноситься до членів колективу (бригади), відповідно не може нести матеріальну відповідальність.

Також суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 29 вересня 2018 року, оскільки у ньому наявні протиріччя, зокрема у договорі міститься письмовий рукописний допис про посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку, а у друкованому тексті самого договору міститься запис про посаду працівника, який займає посаду продавця-консультанта. Тобто з цього договору вбачається, що продавець-консультант виконує роботу безпосередньо пов`язану із збереженням та продажем переданих йому матеріальних цінностей.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 вчинила конкретні порушення вимог посадової інструкції, приписів нормативних актів, тобто вчинила проступок, який є достатньою підставою для надання висновку про втрату довір`я з боку роботодавця.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що згідно з актом службового розслідування від 22 лютого 2021 року № 42/2-Од працівники магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi» ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 неналежно користувалися та зберігали майно товариства, приховували факти відсутності товару та його актуальної кількості. Загальна кількість нестачі товару становить 340 одиниць на суму 81 145,00 грн.

Також цим актом встановлено, що за результатом проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 13 січня 2021 року встановлено нестачу 200 одиниць товарів на суму 72 000,00 грн. За результатом проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 12 лютого 2021 року встановлено факт нестачі 85 одиниць товарів на суму 6 966,00 грн. За результатом проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 22 лютого 2021 року встановлено факт нестачі 55 одиниць товарів на суму 2 179,00 грн.

За таких обставин суд апеляційної інстанції встановивши, що позивач працювала на посаді менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку та відповідно до її трудових обов`язків відносилося виконання операцій, що пов`язанні з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, контролю за їх рухом та зберіганням (2.4 пункт інструкції), а факт порушення нею посадових обов`язків, зокрема неналежне зберігання майна, приховування факту його відсутності, та договору про повну матеріальну відповідальність від 29 вересня 2018 року зафіксовано результатами здійснених ревізій, а також встановлено актом проведення службового розслідування, тому відповідачем доведено вину ОСОБА_1 як працівника, який безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, в тому, що вона неналежно виконувала свої посадові обов`язки, що призвело до втрати товарно-матеріальних цінностей.

Висновок:

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у ТОВ «Т-Стиль» підстав для втрати довір`я до працівника, а отже і правомірність звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Такий висновок зроблено судами на основі дослідження всіх наявних у справі доказів у їх сукупності та співставленні, їх належної оцінки, правильного визначення характеру спірних правовідносин і норм права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16-ц, від 10 червня 2019 року у справі № 385/1345/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/3683/18, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 29 вересня 2018 року, оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що рукописний допис про посаду менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку у цьому договорі не свідчить про недоведеність ТОВ «Т-Стиль» факту його укладання з ОСОБА_1 , як з менеджером (управителя) з питань регіонального розвитку.

Інші доводи касаційної скарги ідентичні доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року у справі № 296/2251/21 - https://tinyurl.com/4vztwt92