Європейським судом з прав людини в Рішенні від 11.07.2017 року в справі «М.С. проти України» визначено зміст поняття «інтересів дитини» та їх місця у взаємовідносинах між батьками, зокрема вказано, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Визначення місця проживання дитини разом з батьком не припиняє його зв`язки дитини з матір`ю, яка не є неблагонадійною, оскільки вказане не позбавляє її прав і не звільняє від виконання батьківських обов`язків. Матір, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про його здоров`я, стан розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У разі зміни обставин у відносинах між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Проте, необхідно надати до суду докази, які б свідчили, що відбулася така зміна обставин, що з’явилися підстави для звернення іншого з батьків із новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.

Варто зазначити, що підставами для звернення з новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки позивача, що полягає у невиконанні рішення суду, при цьому звернення з новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 20.05.2020 року по справі № 725/3024/17. Вирішуючи спір в судовому порядку, щодо визначення місця проживання дитини у зв’язку зі зміною обставин, за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про визначення місця її проживання, суди попередніх інстанцій не врахували стан виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Задовольняючи позов в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з моменту ухвалення рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2013 року у справі № 209/579/13-ц змінилися обставини, що впливають на вирішення спору.

Так, суди зазначали, що протягом всього часу після постановлення рішення дитина проживає разом з батьком, мати практично з дитиною не спілкується, участі у вихованні не приймає та не цікавиться її розвитком. Проте, колегія суддів вважає, що зміна обставин відбулась не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо відібрання дитини та визначення її місця проживання з матір`ю. Встановлено, що це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законну силу і не скасоване, тому не може бути піддано під сумнів.

З огляду на наведене, у кожній ситуації необхідно зібрати низку доказів, які б свідчили саме про зміну обставин, які мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини та посилання на нові підстави для звернення іншого з батьків з новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.