Павло Пархоменко
Голова Бахмацького районного суду
Чернігівської області

Останнім часом досить популярним, а іноді і занадто зайвим, в національному правозастосуванні стало використання практики міжнародних інституцій по захисту прав людини, особливо це стосується практики ЄСПЛ. Без сумніву Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ являються важливими джерелами права, серйозну роль яких для національного правозастосування не можна відкидати. З своєї сторони, ми говорячи про захист прав дитини і значення для їх реалізації міжнародних стандартів, хотіли б наголосити на важливості для національного правозастосування практики Комітету ООН з прав дитини, як спеціалізованої міжнародної інституції по захисту прав дитини.

В першу чергу ми звернемо увагу на те, що19 грудня 2011 року Генеральна Асамблея ООН схвалила третій Факультативний протокол щодо процедури повідомлень (далі ФП), який дозволяє дітям (в їх інтересах) звертатися до Комітету зі скаргами щодо порушень їх прав, закріплених в Конвенції ООН про права дитини та перших двох факультативних протоколах до неї.
При цьому 2 вересня 2016 року Україна депонувати ноту про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо процедури повідомлень і даний Факультативний протокол вступив в силу для України з 2 грудня 2016 року.
У зв’язку із чим висловимо позицію, що Комітет ООН з прав дитини може стати додатковим, а в багатьох випадках і дієвим механізмом по захисту прав дитини.

Так, стаття 5 ФП стосується індивідуальних повідомлень і містить положення про те, що повідомлення можуть подаватися особами або групами осіб, що знаходяться під юрисдикцією держави-учасниці, або від імені таких осіб чи груп осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення цією державою-учасницею будь-якого з прав, передбачених у будь-якому з наведених договорів, стороною якого є ця держава-учасниця:

a) Конвенція;
b) Факультативний протокол до Конвенції щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії;
c) Факультативний протокол до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Якщо повідомлення подається від імені особи або групи осіб, це здійснюється з їхньої згоди, за винятком тих випадків, коли автор може обґрунтувати свої дії від їхнього імені без такої згоди. Ми є прихильниками думки про те, що «міркуванням» Комітету ООН з прав дитини притаманні риси судових рішень і держава, яка взяла на себе зобов’язання по виконанню положень Конвенції ООН про права дитини, повинна створити умови і виконувати рішення вказаного договірного органу.
Відповідний обов’язок держави можна побачити і із змісту статті 11 ФП, яка має назву «Подальші заходи» і містить наступні положення:

Держава-учасниця належним чином розглядає міркування Комітету разом з його рекомендаціями, якщо такі є, і подає Комітету письмову відповідь, у тому числі інформацію про будь-які заходи, які були вжиті або які передбачається вжити у світлі міркувань і рекомендацій Комітету. Держава-учасниця подає свою відповідь у якомога коротший строк протягом шести місяців.
Комітет може запропонувати державі-учасниці подати, залежно від обставин, додаткову інформацію про будь-які заходи, вжиті державою-учасницею у відповідь на його міркування або рекомендації, або про виконання угоди про дружнє врегулювання, якщо така мала місце, в тому числі, якщо Комітет вважатиме це доречним, у подальших доповідях держави-учасниці за статтею 44 Конвенції, за статтею 12 Факультативного протоколу до Конвенції щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії або за статтею 8 Факультативного протоколу до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах.
Далі ми хотіли б звернути увагу на правові основи та можливість застосування міркувань Комітету на національному рівні в якості «прецедентів», які мають характер «джерела права».

Отже, правовою підставою для застосування норм міжнародного права є стаття 9 Конституції України, стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України», згідно із якими чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. При цьому, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. В такому випадку значення для можливості застування в нашій державі практики Комітету мають положення пп. «b» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів учасником якої є Україна, яка закріплює правило проте, що поряд із нормами міжнародного договору обов’язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення. Так, наприклад Конвенція ООН про права дитини є джерелом права на національному рівні і поряд з цим міркування Комітету ООН з прав дитини відображають практику її застосування вказаного міжнародного договору, що може бути корисним і для національного правозастосувача.

Розглянемо конкретну справу, яка була на розгляді Комітету і в якій порушувалась досить типова ситуація і для України і стосувалась проблем контакту дітей з батьками. Одним із свіжих є рішення «N.R. v. Paraguay» від 3 лютого 2020, повідомлення № 030/2017. В даній справі автор повідомлення звернувся до Комітету ООН з прав дитини в інтересах своєї доньки і скаржився на те, що держава-учасник Конвенції ООН про права дитини не вжила заходів по виконанню судового рішення підтримувати контакт заявника зі своєю донькою. Одним із питань, що стояли перед Комітетом, було визначення, чи за обставинами цієї справи держава-учасниця вжила ефективних заходів для гарантування права дочки автора, щоб регулярно підтримувати особисті стосунки та безпосередній контакт з батьком.

Комітет відповідно до пункту 3 статті 9 Конвенції підкреслив, що держави-учасниці мають обов'язок поважати право дитини, яка відокремлена від одного або обох батьків підтримувати особисті стосунки та прямий та регулярний контакт з обома батьками, якщо це не суперечить інтересам дитини. Далі Комітет нагадав, що, як правило, це компетенція органів влади тлумачити та застосовувати національне законодавство, якщо така перевірка не є однозначно свавільною або було відмовлено у справедливому вирішені питання.

Функція Комітету — перевірити відсутність свавілля чи відсутність справедливості в оцінці дій влади та забезпечити, щоб найкращі інтереси дитини були головним фактором у такій оцінці. Комітет вважає, що судові процедури, що визначають права по відвідуванню дитини одним із батьків, який проживає окремо, потрібно прискорювати, оскільки проходження часу може мати непоправні наслідки для відносин між ними. Це охоплює і оперативне виконання рішень в результаті такої процедури.
У цьому випадку Комітет бере до уваги аргументи автора, що незважаючи на численні спроби забезпечення дотримання режиму відвідування, встановленого рішенням суду, це рішення не було виконано і не могло забезпечити регулярні контакти з донькою протягом багатьох років. У світлі викладеного Комітет вважає відсутність ефективних заходів прийнятих державою-учасницею для гарантування права дочки автора на забезпечення особистих стосунків та прямий контакт з батьком регулярно позбавляли дівчинку користуватися своїми правами відповідно до Конвенції.

З огляду на конкретні обставини цієї справи, зокрема тривалий період, що минув з моменту прийняття судового рішення 2015 рік, який визначав права відвідування та враховував молодий вік дівчинки Комітет вважає, що влада не виконувала розпорядження суду своєчасно та ефективно, і що вона не вживала необхідних заходів для того, щоб забезпечити дотримання цих рішень, щоб забезпечити контакт автора з його донькою.

Комітет вирішив, що держава-учасниця повинна забезпечити донці автора ефективне поновлення порушених прав, зокрема шляхом створення ефективних заходів для забезпечення виконання остаточного рішення, встановивши режим відвідування між автором та його донькою, в т.ч. за допомогою відповідних та активних консультацій та інших служб підтримки, відновити стосунки між дівчиною та її батьком з урахуванням оцінки найкращого інтересу в даний час. Держава-учасниця також має зобов’язання запобігати подібним порушенням у майбутньому.

У зв'язку з цим Комітет рекомендує державі-учасниці:

a) Вживати необхідних заходів для гарантії негайного виконання та ефективності судових рішень з доброзичливими для дітей способами відновити та підтримувати контакт між дітьми та їхніми батьками;
b) Тренувати суддів, членів Національного секретаріату у справах дітей та інших компетентних фахівців щодо права дитини на особисті стосунки та прямий контакт з обома батьками на регулярній основі.

Отже, ми можемо побачити, що в даній справі має місце досить типовий спір, який виникає в першу чергу між батьками і важливим є те, що Комітет ООН з прав дитини оцінив таку ситуацію саме з точки зору порушення прав дитини на контакт з іншим із батьків, з яким вона не проживає. Також в розглянутому прикладі порушення прав дитини становило саме невиконання рішення суду і нездатність держави встановити ефективну процедуру такого виконання у спорах щодо виховання дитини, що ми можемо побачити і в національній практиці. Крім того, цікавими є рекомендації Комітету державі-порушнику, серед яких є проведення навчання відповідних працівників, які працюють з дітьми. Таким чином, підводячи коротке узагальнення викладеному зазначимо, що Комітет ООН з прав дитини є дієвим міжнародним механізмом по захисту прав дитини, міркування якого відображають практику використання Конвенції ООН про права дитини і можуть стати важливим джерелом права для національного правозастосування.