Ганна Гаро, сімейний адвокат,
кандидат юридичних наук,
Голова Комітету з сімейного права НААУ
Марія Бабішена,
помічник адвоката
Як відомо, у відповідності до чинного законодавства України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
І якщо у випадку, коли заповідач визначив свою «останню волю» у заповіті, призначивши спадкоємця/ців на власний розсуд, коло спадкоємців є чітко визначеним, то у випадку спадкування за законом питання входження особи до числа спадкоємців стає менш очевидним.
Як зазначає Верховний Суд у багатьох своїх постановах, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга – це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Відповідно до положень ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Однак, законом передбачена можливість змінити черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування. Так, у відповідності до положень ч.2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
З питань застосування судами положень цих положень склалась достатньо усталена практика. Так, у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 Верховний Суд наголосив:
«Частиною другою статті 1259 ЦК України визначено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 не була особою похилого віку, а доказів неможливості нею самостійно забезпечити умови свого життя, потреби в постійному сторонньому догляді, допомоги та піклуванні, а також тривалості надання позивачем спадкодавцю допомоги матеріали справи не містять, тому відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 1259 ЦК України та, відповідно, для задоволення позовних вимог».
Аналогічний висновок про підстави задоволення позову про зміну черговості одержання права на спадкування Верховний Суд зазначив і у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 373/1144/17:
«Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо);
2) матеріальне забезпечення спадкодавця;
3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;
4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;
5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів».
При цьому, поняття «тривалого часу» є оціночним, а такому визначення існування такої обставини встановлюється судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Також Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц наголосив щодо неможливості встановлення безпорадного стану особи виключно на підставі показань свідків у разі існування спору:
«У пункті 6 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах, проте з 01 жовтня 2014 року до 19 березня 2015 року ОСОБА_7 на лікарняному не перебував.
Доводити факт безпорадного стану тільки поясненнями позивача та свідків є недостатнім з огляду на те, що відповідач — спадкоємець першої черги, заперечує право позивача на спадщину.
У судовому засіданні 30 червня 2016 року ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_7 лікувався один раз у неврології, один раз зламав ногу, більше не лікувався, фізично безпомічним його стан назвати не можна».
З урахуванням того, що вирішення судом питання щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування зачіпатиме права та інтереси тих спадкоємців, що мають право на спадкування, саме ці особи і будуть відповідачами у такій судовій справі.
Крім того, важливо наголосити, що окрім вищевказаних критеріїв необхідно також пам’ятати, що одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування може не будь-хто, а лише особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг.
Відтак, у разі, якщо особа, яка проживала з померлим однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, але не перебувала у шлюбі з померлим або в будь-якому іншому шлюбі бажає одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування (наприклад, першої), така особа, для початку, повинна встановити у судовому порядку факт її проживання однією сім’єю з померлим .
Відповідне питання може розглядатись як в окремому судовому провадженні, до звернення до суду з вимогою про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування (в порядку зміни черговості), так і одночасно з такою вимогою.
Водночас, судова практика щодо встановлення такого факту є мінливою з питань належних і достатніх доказів для встановлення проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Так, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, «апеляційний суд, даючи оцінку показанням свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, вказував, що суд першої інстанції помилково взяв їх до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. На підставі цього дійшов висновку, що показання допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.
Апеляційний суд вказував, що сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував й сам відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з 31 січня до 31 травня 2008 року) однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
Колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач — є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач — для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на вищевикладене Верховний Суд зазначає, що ухвалюючи рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку».
У справі №522/25049/16-ц Верховний Суд зазначив, що «Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 – 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, з урахуванням факту перебування позивача в іншому шлюбі (розірваного лише у грудні 2006 році), а також періодів тривалого його перебування у Російській Федерації, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірного автомобіля та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо».
У разі, якщо судом буде встановлено факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, радимо також звернути увагу на питання наявності у таких осіб майна у спільній сумісній власності, адже тоді частка того із співвласників, що пережив іншого, не повинна входити до складу спадщини.
Альтернативним варіантом вирішення питання щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є укладення нотаріально посвідченого договору заінтересованих спадкоємців, що укладається після відкриття спадщини. Як застерігає положення ст. 1259 ЦК України, цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.
Отже, таким договором можливо врегулювати питання зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування як з одним зі спадкоємців (в межах його частки у спадщині), так і з усіма спадкоємцями щодо всієї спадкової маси.
Мирне вирішення зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування не лише дозволить зекономити спадкоємцям час та кошти, що могли б були бути витрачені на роки судової тяганини, а й зберегти між собою дружні стосунки.