Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2023 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави-агресора російської федерації про стягнення збитків та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, піклуючись про власне життя та здоров`я, позивач був вимушений виїхати за межі України, унаслідок чого йому завдано матеріальної шкоди, яка полягає у понесених збитках протягом року, в період з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2023 року у зв’язку з проживанням в іноземній державі, вимушеними витратами на їжу, одяг, соціальне та культурне життя за межами України, що в значному рівні вимагало більших витрат від позивача.

Позивач вказував, що дії відповідача, які загрожували його життю, здоров`ю та безпеці, фактично стали причиною його перебування за межами України. Стверджував, що якщо б військової агресії відповідача не відбулось - не відбулось би вимушеного переїзду в інші країни, не було б збитків та моральної шкоди. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України майнові права позивача (право власності на рухоме майно) були порушені, а моральна шкода є наслідком таких подій.

ОСОБА_1 просив стягнути з держави-агресора російської федерації на свою користь кошти у розмірі: 14 190,85 молдавських лей, 732,46 румунських лей, 9 558,82 євро, 5 341,82 чеських крон, 1 309,00 данських крон, 35 920,62 шведських крон, 50 748,00 угорських форинтів, які в еквіваленті становлять 563 248,97 грн, в рахунок відшкодування збитків; кошти у розмірі 10 000,00 євро, що еквівалентно 397 702,00 грн, - в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди; кошти у розмірі 50 000,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнено з держави-агресора російської федерації на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 10 000,00 євро, що еквівалентно 397 702,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, урахувавши характер і обсяг завданих моральних страждань, істотність порушених конституційних прав ОСОБА_1 , уважав доведеним факт завдання відповідачем позивачу моральних страждань, розмір яких суд визначив в сумі 10 000,00 євро, що станом на час подання позову еквівалентно 397 702,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 14 190,85 молдавських лей, 732,46 румунських лей, 9 558,82 євро,

5 341,82 чеських крон, 1 309 данських крон, 35 920,62 шведських крон, 50 748,00 угорських форинтів, які в еквіваленті дорівнюють 563 248,97 грн, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог, оскільки на підтвердження факту спричинення матеріальної шкоди позивач не надав доказів, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд також зазначив, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується та не переглядається.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

19 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року в частині відмови в задоволенні позову та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з держави-агресора російської федерації на свою користь кошти в розмірі: 14 190,85 молдавських лей, 732,46 румунських лей, 9 558,82 євро, 5 341,82 чеських крон, 1 309,00 данських крон, 35 920,62 шведських крон, 50 748,00 угорських форинтів, які в еквіваленті становлять 563 248,97 грн, в рахунок відшкодування понесених збитків.

Касаційна скарга мотивована тим, що упущена вигода у цій справі полягає в різниці між заощадженням ОСОБА_1 від офіційного працевлаштування, які було зменшено на суму звичайних повсякденних витрат у мирний час, та вимушеними витратами, які позивач поніс, переїхавши до іноземних держав. Заявник звертає увагу, що його виїзд за межі України пов?язаний насамперед із збереженням життя та здоров?я. Надані копії чеків повністю відповідають чинному законодавству України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували цих доказів, що підтверджують витрати заявника, які були вимушеними та є збитками. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки аргументам позивача про те, що йому було завдано саме збитків у вигляді упущеної вигоди.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Висновок:

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що витрати позивача, понесені ним під час його подорожі різними країнами Європи в молдавських леях, румунських леях, чеських кронах, швецьких кронах, данських кронах, угорських форінтах, не є збитками, оскільки на їх підтвердження позивач надав копії чеків, які не містять доказів їх сплати саме позивачем та обґрунтованої необхідності їх придбання, зробив правильний висновок про відмову в позові в частині вимог про стягнення 14 190,85 молдавських лей, 732,46 румунських лей, 9 558,82 євро, 5 341,82 чеських крон, 1 309,00 данських крон, 35 920,62 шведських крон, 50 748,00 угорських форинтів, які в еквіваленті становлять 563 248,97 грн, в рахунок погашення понесених збитків за недоведеністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124689327