Збереження робочого місця надається не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 466/10419/19

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся о суду з позовом до військового комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», в березні 2018 року вступив на військову службу в Збройні Сили України за контрактом осіб офіцерського складу строком на 5 років у військову частину НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Наказом № 23-к від 19 квітня 2018 року його звільнили з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з вступом на військову службу, про що він дізнався 04 грудня 2019 року від командира військової частини, який пояснив, що його звільнили, а не увільнили від роботи.

Указує на те, що його звільнення є незаконним, оскільки відповідачем порушено гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, а саме, за ним не збережено робоче місце та не виплачується середня заробітна плата.

Зазначає, що під час проходження працівником військової служби за ним зберігається робоче місце, посада і середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

Вважає, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду. Указує, що уклав контракт під час дії ситуації, що загрожувала національній безпеці України, тому за ним зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток, а в цьому випадку вступ на військову службу не може бути підставою для припинення трудового договору.

З урахуванням викладеного позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 19 квітня 2018 року № 23-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»; поновити його на роботі на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі; вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду м в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на позивача дійсно поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема, щодо збереження на час проходження військової служби за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку, проте позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, а відтак, цей строк поновленню не підлягає.

Короткий зміст постанови апеляційного суду:

Постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення районного залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, а тому він не підлягав звільненню, що передбачено положеннями статті 119 КЗпП України, однак за захистом своїх трудових прав позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що його своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або значно утруднили таке звернення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 ) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України надаються не лише особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міністерства оборони України від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію. Згідно із пунктом 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 06 травня 2015 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з 18 березня 2014 року, оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 21 липня 2015 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з 18 березня 2014 року, оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Одночасно указано провести звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», у визначені терміни, але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі, та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).

Указом Президента України 26 листопада 2018 року № 393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Таким чином, на позивача поширювалися гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Висновок:

Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, а тому він не підлягав звільненню, що передбачено положеннями статті 119 КЗпП України, однак за захистом своїх трудових прав позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки ОСОБА_119 квітня 2018 року був ознайомлений з наказом про його звільнення з роботи, а до суду із позовом звернувся 18 грудня 2019 року. При цьому позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що його своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або утруднили таке звернення.

Під час розгляду цієї справи позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердив належними та допустимими доказами їх наявність. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 466/10419/19. http://surl.li/iuwaf