Захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду
Про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду розповіла доктор юридичних наук, доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду Людмила Козловська під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів Тернопільської області, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Матеріали заходів
29.11.2024

Лекторка докладно проаналізувала разом з учасниками захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду, а саме:

 

1.    Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння.

2.    Підстави вибуття майна від власника.

3.    Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК)

4.    Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача.

5.    Поняття і значення добросовісності.

6.    Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати».

7.    Добросовісність в системі принципів і презумпцій.

8.    Застосування преюдиції. Злочин. Інші неправомірні, заборонені дії. Судові рішення, зокрема, скасовані.

9.    Витребування як надмірний тягар. Пропорційність втручання.

10. Висновки.

 

У рамках характеристики захисту прав власника та/або захисту прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду акцентовано на наступному:

 

  1. Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння

 

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

 

Добросовісний набувач - це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

 

Частинами 1, 2 ст. 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;

4) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК);

5) також, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. (ч.3 ст. 388 ЦК).

 

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

 

Відповідно до змісту цих норм майно може бути витребуване від набувача (добросовісного чи недобросовісного) у всіх випадках, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. Крім продажу майна в порядку виконання судових рішень.

 

Послідовне дотримання норм ст. 387 і 388 ЦК України мало б вирішувати більшість правових ситуацій. Проте, не на користь добросовісного набувача.

 

Буквальне тлумачення норм ст. 387 та 388 ЦК вказує на те, що суд оцінивши підстави вибуття майна із володіння власника, може ухвалити рішення про витребування майна у всіх випадках, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.

 

2.    Підстави вибуття майна від власника

 

ВП ВС визначила: «Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

 

Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача».

 

Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц (№ 14-241цс18).

 

Основним питанням, з яким законодавець пов’язує можливість витребування, є підстава вибуття майна: чи вибуло воно з володіння власника за його волею.

 

Звідси суд найперше має встановлювати підставу вибуття майна та законність/незаконність підстав заволодіння:

• підстава є законною/незаконною (забороненою законом) або правова підстава відсутня (підстава нікчемна, чисте витребування);

• підстава має/не має законної волі власника на відчуження (поза законною волею);

• підстава є оплатною чи безвідплатною;

• підстава вибуття встановлена преюдиційно. Обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду;

• злочин – це окрема підстава, що безумовно вказує на вибуття майна поза волею власника.

 

3.    Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК)

 

«Відповідно до статті 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього. «..за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт.

 

Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. (п.7.4)

 

Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 (№ 12-33гс22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208958.

 

ВП ВС зробила висновок про недобросовісність набувача-позивача. «На момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше. Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.

 

За загальним правилом власник це той, хто має право відчужувати майно. У Постанові йдеться про власника, який не мав права відчужувати майно, але і набувач не був добросовісним.

 

4.    Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача

 

Щодо застосування способів захисту, законом пріоритет наданий неволодіючому власнику. Це логічно: якщо не було волі на відчуження, власник не знаходиться в договірних відносинах з особою, яка не мала права відчужувати майно третій особі. Тому власник не може застосувати договірних способів захисту.

 

Набувач майна – навпаки має контрагента за договором, якому, напр., передав кошти, тому може вимагати їх повернення (за ст.1212 ЦК), може застосовувати захист від евікції тощо.

 

За відсутності контрагента, можливість власника ефективно захистити право (задовільнити інтереси) іншим способом ніж повернення майна, більш ускладнена.

 

Який принцип лежить в основі такого регулювання?

 

Непорушність права власності (ст. 41 Конституції). Так само захист права власності неволодіючого власника! Ми маємо двох власників, а перевага в судовому захисті надається одному з них. Як правило добросовісному набувачеві.

 

5.    Поняття і значення добросовісності

 

Добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК). ЦК встановлює презумпцію добросовісності щодо здійснення особою свого права (ч. 5 ст. 12 ЦК). Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.

 

Як тлумачить Верховний Суд поняття добросовісності?

 

Стандартне формулювання наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».

 

«Набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину» - це формулювання визначає добросовісність чи недобросовісність набувача.

 

Проте, зазвичай добросовісність розуміється як набуття майна у третьої особи.

 

6.    Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати»

 

Яким чином у практиці ВС визначені критерії: «Знав чи міг знати, що відчужувач не мав права відчужувати майно»?

 

Основний підхід ґрунтується на оцінці обставин справи та встановлюється судом в кожному випадку.

 

Перевага надається саме встановленим обставинам, які вказують на те, що набувач «знав /не знав».

 

«Міг/повинен був знати» - як критерій добросовісності застосовується радше виняток. Навіть не дивлячись на можливість отримати інформацію щодо історії переходу майна. Така позиція зрозуміла щодо звичайних фізичних осіб, але не завжди виправдана, наприклад, щодо професійних учасників ринку.

 

7.    Добросовісність в системі принципів і презумпцій права

 

Добросовісність є принципом і презумпцією в цивільному праві.

 

Загалом, презумпція добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями. Наприкл., Конституцією України встановлена презумпція (принцип) знання закону. Ч. 2 ст. 68 Конституції України визначає: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Як презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями.

 

Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує), а отже, застосування принципу добросовісності не потребується.

 

Отже, у разі прогалин чи колізій правового регулювання, принцип добросовісності може застосовуватися, проте, немає переваги над іншими принципами цивільного права. В судовій практиці, як вже зазначалося, перевага надається добросовісності, саме за рахунок максимально широкого розуміння добросовісності, що належить набувачеві, який набув майно не від власника.

 

8.    Застосування преюдиції. Злочин. Інші неправомірні, заборонені дії. Судові рішення, зокрема, скасовані

 

Практика ВС, визначає межі дії судового рішення тільки сторонами, які брали участь у справі.

 

«ВП ВС вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб».

 

ВП ВС розглядала цю справу з огляду на наявність ВПП щодо застосування ст. 261 ЦК, а саме визначення початкового моменту перебігу позовної давності, зокрема чи має перебіг позовної давності розпочинатись з моменту вибуття спірного майна з володіння боржника, чи з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, при розгляді віндикаційних позовів.

 

Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829977.

 

Наскільки такий підхід відповідає принципам цивільного процесу, серед яких, обов’язковість судового рішення, яка поширюється не лише на учасників справи ( ст. 18 ЦПК).

 

Суд першої інстанції зазначив, що поданий позов у цій справі є таким, що пред`явлений у межах позовної давності, оскільки позовну давність за обставинами порушення права в цьому випадку слід обраховувати моменту прийняття рішення Апеляційним судом про скасування рішення міськрайонного суду визнання права власності на спірний об`єкт за одним із продавців.

 

Було продано завод за відсутності належно оформлених документів про право власності на це майно. Не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, продавець звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом про визнання права власності. Саме це рішення стало підставою реєстрації права власності на майно, яке неодноразово відчужувалося.

 

Апеляційний господарський суд зазначив, що проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був знати про скасування судового рішення, на підставі якого це майно було зареєстровано за продавцем, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність як набувача за договором.

 

Злочин та інші неправомірні, заборонені дії:

Злочин, який мав наслідком вибуття майна із володіння власника, порушує інтереси не лише власника, але й найбільш значимі публічні, суспільні інтереси, що в сукупності становить достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.

 

Те ж саме стосується інших неправомірних дій, які мають наслідком порушення публічних, суспільних інтересів. Наприкл., екологічний інтерес, збереження культурної спадщини.

 

Ухвалене судом на підставі КПК України судове рішення (вирок, ухвала) є юридичним актом індивідуальної дії, що встановлює факт незаконності та недобросовісності набуття певною особою конкретного майна і також спростовує презумпцію правомірності набуття права власності, встановлену в ч. 2 ст. 328 ЦК України.

 

Рішення КС України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022 (Рішення про спецконфіскацію).

 

9.    Витребування як надмірний тягар. Пропорційність втручання

 

Судом, в контексті добросовісності, оцінюється витребування як надмірний тягар. ВП ВС зробила такий важливий висновок: «За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем». Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228694.

 

Так само, оцінюючи добросовісність, суд може зробити висновки щодо пропорційності втручання у право власності. Закономірно, що підвищений захист публічних, суспільних інтересів, визначає підвищені вимоги щодо добросовісності.

 

«Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80)» (82.2.).

 

Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником (ст. 330 ЦК). Такий висновок ЄСПЛ застосовано ВП ВС у постанові від 7.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/81842003.

 

10. Висновки:

 

  • Закон захищає добросовісного набувача, крім випадків, коли майно вибуло з володіння поза волею власника.

 

  • Якщо майно вибуло з володіння поза волею власника, його можна витребувати у добросовісного набувача, навіть коли воно придбане ним за відплатним договором. Так встановлює ЦК України.

 

  • Якщо послідовно застосовувати норми ст. 387 та ст. 388 ЦК у всіх випадках витребування, коли майно вибуло поза волею власника, добросовісний набувач мав повертати його власникові. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею, його можна витребувати лише від недобросовісного набувача.

 

  • Враховуючи те, що добросовісний набувач за чинним ЦК України стає власником, якщо майно в нього не може бути витребуване, добросовісність є умовою набуття права власності, а отже має доказуватися набувачем. Це спеціальне виключення із загальної презумпції добросовісності дій. Добросовісність важлива, але вимоги до неї мають бути високі, адже йдеться про захист права власності, непорушність якого встановлюється для обох власників. Вже завтра «добросовісний набувач» може опинитися в ситуації «неволодіючого власника».

 

  • Принципові добросовісності безумовно надається перевага, у разі необхідності усунення прогалин у цивільному законодавстві або щодо об’єктів, правовий режим яких є невизначеним або суперечливим.



  • Можна назвати конкретні правові ситуації, коли впевнено йдеться про відсутність добросовісності або ж необхідність захисту прав особи, майно якої вибуло з її володіння поза її волею:

 

  1. Про відсутність добросовісності свідчить порушення імперативних норм права. Абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю. Не може набуватися в порядку ст. 330 ЦК, власність на майно, яке за добросовісної поведінки набувач не міг отримати у власність.

 

  1. Злочин, який мав наслідком вибуття майна із володіння власника, порушує інтереси не лише неволодіючого власника, але й публічні, суспільні інтереси, що в сукупності становить достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.

  2. Неправомірні дії, якщо вони порушують інтереси не лише власника, але й значимі публічні, суспільні інтереси, також в сукупності утворюють достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.

 

  • Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником (ст. 330 ЦК).

 

  • Добросовісність не встановлюється, якщо відсутній спір про належність правового титулу власності (ч. 2 ст. 328 ЦК, негаторний позов).

Першоджерело: https://tinyurl.com/8rrh89jk