Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  Селянського (фермерського) господарства «Юлія» (далі – СФГ «Юлія»), у  якому просив розірвати договір оренди земельної ділянки площею 2,1111 га, кадастровий номер 7123488500:03:001:0043, укладений 21 травня 2018 року між  ним та СФГ «Юлія»; зобов’язати СФГ «Юлія» повернути в його володіння та  користування цю земельну ділянку; та зобов’язати СФГ «Юлія» виплатити йому орендну плату за весь строк оренди земельної ділянки.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що 21 травня 2018 року між ним та СФГ «Юлія» укладений договір оренди земельної ділянки строком на 10 років.

Екземпляр договору оренди землі йому вручений не був, з умовами договору він ознайомлений також не був.

Разом з тим, незважаючи на те, що відповідач ще з 2018 року користується його земельною ділянкою, орендну плату за користування землею не сплачує. Його звернення про здійснення розрахунку за договором оренди залишив без уваги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Монастирищинського районного суду Черкаської області від 08  березня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з  недоведеності позивачем обставини несплати СФГ «Юлія» орендної плати за  користування земельною ділянкою. Матеріалами справи підтверджено, що  відповідач в 2019 році сплатив позивачу орендну плату за три роки наперед, що не заборонено чинним законодавством.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:

У липні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до  Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Монастирищинського районного суду Черкаської області від 08  березня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 травня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а  саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 484/301/18, від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17, від 10 жовтня 2019 року в справі № 293/1011/16-ц, від 22 лютого 2023 року в справі № 703/2495/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема не врахували, що він з 2019 року не отримував орендну плату за  договором. Зміст видаткового касового ордера від 13 вересня 2019 року містить недостовірні відомості. Договір оренди не містить домовленості сторін про сплату орендної плати наперед.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та  умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 531 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або  розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не  встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із  сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, зокрема, у разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Звернувшись з позовом до суду, позивач зазначав, що відповідач порушив умови договору оренди, оскільки з 2019 року припинив сплачувати орендну плату.

Водночас відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на відсутність заборгованості зі сплати орендної плати. На підтвердження цієї обставини надав видатковий касовий ордер від 13 вересня 2019 року, згідно з яким позивач у 2019 році отримав орендну плату за майбутні періоди (2019-2021 роки). Видатковий ордер підписаний сторонами, тобто сторони в письмовій формі погодили такий порядок сплати орендної плати й цей порядок реалізували. Жодних доказів, що підпис на цьому касовому ордері виконаний не позивачем, матеріали справи не містять.

Висновок:

Таким чином, установивши, що позивач не довів факту систематичного порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати, та врахувавши, що чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і  встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов’язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 702/595/22 – http://tinyurl.com/tdm2crc6