Короткий зміст позовних вимог:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до заповіту від 01 березня 2019 року спадкоємцем ОСОБА_5 призначено ОСОБА_1. Нотаріус не здійснила виклик спадкоємців за заповітом.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у справі № 333/4201/17 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я. О., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на нерухоме майно задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я. О. 29 лютого 2016 року, зареєстрований у реєстрі за № 86. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, але її смерть була встановлена лише у лютому 2021 року, після впізнання її колишнім чоловіком ОСОБА_4. На час смерті ОСОБА_5 належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, а 1/2 частини цієї ж квартири на підставі вказаного рішення суду - ОСОБА_4, але право власності за ним не зареєстровано у Єдиному реєстрі прав власників нерухомого майна. ОСОБА_5 не мала зареєстрованого місця проживання, останнім її місцем реєстрації була квартира АДРЕСА_1.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2020 року у справі № 333/4061/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про застосування наслідків недійсності правочину задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 411 000,00 грн.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2021 року у справі № 333/4061/19 про перегляд судового рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2020 року за нововиявленими обставинами скасовано рішення суду, провадження у справі закрито.
Після отримання інформації про смерть ОСОБА_5 вона подала приватному нотаріусу Кардаш Я. В. претензію кредитора, на підставі її заяви було заведено спадкову справу № 10/2021, а після скасування рішення суду у справі № 333/4061/19 - заяву про прийняття спадщини за заповітом. Нотаріус у своїй постанові від 28 вересня 2021 року зазначив, що позивачка пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Вказувала, що вона з поважних причин не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, у шестимісячний строк, встановлений законодавством, оскільки з об`єктивних причин про її смерть стало відомо лише у 2021 році, після її поховання та впізнання колишнім чоловіком, а вона не була обізнана ні про смерть, ні про намір спадкодавиці заповісти їй все майно, ні про наявність заповіту на її ім`я, оскільки вона не є спадкоємицею за законом.
Просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла, тривалістю у два місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2022 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла, тривалістю у два місяці, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, тому є підстави для визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2022 року скасовано, у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка була обізнана про наявність заповіту, згідно з яким ОСОБА_5 всі свої права та обов`язки майнового характеру та все майно заповіла ОСОБА_1 з дати його складання, тобто з 01 березня 2019 року, оскільки вказаний заповіт знаходився у неї. Позивачка та її представник не спростували зазначених обставин ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.
Зі справи № 333/4061/19 за заявою ОСОБА_4 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивачці з 25 лютого 2021 року було відомо про смерть ОСОБА_5. Проте заяву про прийняття спадщини після її смерті позивачка подала лише 28 вересня 2021 року, тобто більше, ніж через два роки три місяці з дня смерті спадкодавиці, понад шість місяців як вона дізналася про смерть ОСОБА_5 та про наявність заповіту на її ім`я, не зазначивши існування об`єктивних та нездоланних перешкод для прийняття спадщини у встановлені законом строки, тому не довела, що пропуск строку відбувся з поважних причин.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, просить її скасувати, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2022 року залишити в силі.
Станом на 16 березня 2021 року вона не знала про існування заповіту від 01 березня 2019 року, який на вказану дату у неї був відсутній. Про це свідчить те, що 16 березня 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я. С. із претензією кредитора й на підставі її заяви було заведено спадкову справу № 10/2021, а після скасування рішення суду у справі № 333/4061/19 - до нотаріуса з метою надання їй ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2021 року, яка їй повідомила про заповіт, який ОСОБА_5 склала на її ім`я та незадовго до своєї смерті принесла для виправлення описок, але так і не забрала, тому нотаріус віддала їй заповіт та видала постанову. Тому помилковими й не підтвердженими належними та допустимими доказами є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки у неї на руках був оригінал заповіту з 01 березня 2019 року (день його складання), який передавався заповідачу, то він був у неї з часу складання й про його існування вона знала з цього моменту. Претензія кредитора від 16 березня 2021 року є належним та допустимим доказом відсутності у неї на цей час інформації про заповіт, на відміну від припущень, зроблених судом апеляційної інстанції про те, що заповіт був у неї з 01 березня 2019 року.
З огляду на зазначені обставини, з урахуванням свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права, вона з поважних причин не звернулася до нотаріуса в шестимісячний строк, встановлений законодавством, із заявою про прийняття спадщини, оскільки з об`єктивних причин про смерть останньої стало відомо 16 березня 2021 року, тобто вже після спливу цього строку, після її поховання та впізнання колишнім чоловіком, який отримавши свідоцтво про її смерть одразу звернувся до суду, а вона до 28 вересня 2021 року не була обізнана ні про її смерть, ні про намір спадкодавиці заповісти їй майно, ні про наявність заповіту на її користь.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з дати складання заповіту, тобто з 01 березня 2019 року, позивачка була обізнана про заповіт, згідно з яким ОСОБА_5 всі свої права та обов`язки майнового характеру та все майно заповіла ОСОБА_1, оскільки цей заповіт знаходився у неї. Позивачка та її представник не спростували зазначених обставин ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій. Про смерть ОСОБА_5 позивачці було відомо з 25 лютого 2021 року зі справи № 333/4061/19 за заявою ОСОБА_4 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Проте заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 позивачка подала лише 28 вересня 2021 року, тобто більше, ніж через два роки три місяці з дня смерті спадкодавиці, понад шість місяців з моменту, коли вона дізналася про смерть ОСОБА_4 та про наявність заповіту на її ім`я, не зазначивши існування об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття спадщини у встановлені законом строки, тому не довела, що пропуск строку відбувся з поважних причин.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, що позивачка не знала про відкриття спадщини та не могла знати, оскільки лише 14 січня 2021 року ОСОБА_4, який у справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, під час впізнання трупа, який було пред`явлено, впізнав ОСОБА_5, та лише після цього, 02 лютого 2021 року до актового запису про смерть ОСОБА_5 були внесені зміни, які дозволили ідентифікувати її труп.
Тобто, 02 лютого 2021 року з`явились юридичні підстави вважати, що відкрилася спадщина саме після померлої ОСОБА_5.
Також суди попередніх інстанцій встановили та не заперечували сторони, що ОСОБА_1 отримала копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 25 лютого 2021 року разом із копією заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 333/4061/19.
Встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що період, визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини) після смерті ОСОБА_5 закінчився 13 грудня 2019 року, проте з об`єктивних та непереборних перешкод спадкоємці не могли реалізувати своє право на прийняття спадщини до 02 лютого 2021 року (внесення змін до актового запису про смерть ОСОБА_5).
Суд першої інстанції встановив, що позивачка звернулася до нотаріуса з претензією кредитора 16 березня 2021 року, тобто через три тижні від 25 лютого 2021 року (коли дізналася про дату смерті ОСОБА_5), вважав цей строк своєчасним.
У зв`язку із заведенням спадкової справи зі спадкового реєстру нотаріус Кардаш Я. О. отримала інформацію щодо наявності заповіту № 63842698, складеного ОСОБА_5.
Встановлено, що спадкоємиця за заповітом ОСОБА_1 не проживала на час відкриття спадщини разом із спадкодавицею ОСОБА_5.
Суд першої інстанції встановив, що позивачка отримала відмову нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину 28 вересня 2021 року у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, 19 листопада 2021 року звернулась до суду з позовною заявою про прийняття спадщини.
Суд першої інстанції на підставі достатніх належних та допустимих доказах не встановив, що позивачка знала про наявність заповіту, складеного ОСОБА_5 на її ім`я.
Ухвалюючи рішення щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд урахував обставини встановлення факту смерті ОСОБА_5, а також те, що саме за претензією ОСОБА_1 як кредитора заведена спадкова справа після померлої ОСОБА_5, інші особи, які заявили про прийняття спадщини: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до нотаріуса 29 липня 2021 року, тобто також із пропуском шестимісячного строку та після звернення ОСОБА_1.
З урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5.
Суд апеляційної інстанції вважав, що позивачка знала про заповіт на її ім`я, вказавши, що у матеріалах спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, яка заведена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я. О., є копія примірника заповіту, викладеного на спеціальному бланку (а. с. 82), тобто того, що передається після його складання заповідачу або іншій особі на прохання заповідача, а не той екземпляр заповіту, що зберігається у справах нотаріуса; копія екземпляра заповіту, який викладений на спеціальному бланку, була надана позивачкою у цій справі, суду продемонстровано оригінал заповіту.
Установивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, не навівши обставин, що створювали об`єктивні та непереборні труднощі для неї щодо подання такої заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини.
З огляду на зміст рішення суду апеляційної інстанції його висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на достатніх належних і допустимих доказах у справі, є припущеннями, які суд зробив лише на наявності у спадковій справі копії заповіту.
Суд апеляційної інстанції не спростував висновки суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачкою строку для прийняття спадщини, не надав належної оцінки причинам пропуску нею строку звернення із заявою про прийняття спадщини у періоди від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття, а також протягом цього шестимісячного строку та до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
З огляду на встановлені у цій справі обставини, причини пропуску строку, на які посилалася позивачка (саме незнання про заповіт, обставини з`ясування про смерть ОСОБА_5), дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки встановив поважні причини пропуску позивачкою строку для прийняття спадщини, які є поважними та не залежали від її волі.
Верховний Суд зауважує, що оцінюючи доводи касаційної скарги та зміст судових рішень, керується аксіомою цивільного судочинства: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту, крім випадків, передбачених підпунктом 2.5 цього пункту (пункт 2.2. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5).
Отже, закон пов`язує виникнення у нотаріуса обов`язку вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, перевіряти наявність заповіту.
Висновок:
У цій справі, суд першої інстанції встановив, що у зв`язку із заведенням спадкової справи за зверненням позивачки із претензією кредитора від 16 березня 2021 року зі спадкового реєстру нотаріус Кардаш Я. О. отримав інформація щодо наявності заповіту № 63842698 складеного ОСОБА_5.
У позовній заяві позивачка обґрунтовано зазначала, що нотаріус не здійснювала виклик спадкоємців за заповітом, бо момент заведення спадкової справи та наявність інформації про заповіт співпали в часі.
Правові висновки, викладені у вказаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду є застосовними до спірних правовідносин в частині правових висновків, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а в частині правових висновків, що на посадову особу органу місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подання заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, не мають значення для вирішення цієї справи з огляду на встановлені обставини справи.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови суду апеляційної інстанції, залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 333/8115/21 - http://tinyurl.com/5n75c9v8