Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним
Бюлетень Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16.
Огляди
27.05.2024

Постанова Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 645/2710/17 (провадження № 61-12783св23)

Суд відмовив у визнанні протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника, вказавши що забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним. Саме на боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Сплата у певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

1.Обставини справи

 

У жовтні 2020 року заявник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив: визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції в Харківській області Нагорної К. В. (далі – державний виконавець) щодо незняття арешту з майна боржника. На обґрунтування скарги заявник зазначав, що на примусовому виконанні державного виконавця перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 645/2710/17, виданого 09.11.2017 судом про стягнення з нього аліментів на дитину у розмірі 1 500,00 грн щомісяця, починаючи з 23.06.2017 і до досягнення дитиною повноліття. Постановою державного виконавця від 09.11.2017 накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно боржника. Згідно з розрахунком заборгованості зі стягнення аліментів №57622 від 21.09.2020 сума заборгованості боржника на 01.10.2020 становить 18 500,00 гривні. 24.09.2020 боржник сплатив стягувачці аліменти у розмірі 1 500,00 грн, а 28.09.2020 перерахував на рахунок відділу державної виконавчої служби заборгованість з аліментів у розмірі 17 100,00 гривні. Відповідно до листа начальника відділу державної виконавчої служби від 19.10.2020 станом на 01.10.2020 відсутня заборгованість за виконавчим документом № 645/2710/17. Вказано, що станом на тепер відсутні відомості щодо офіційного працевлаштування боржника. Окрім того, згідно із заявою стягувача боржник постійно перебуває на території російської федерації. Враховуючи викладене, відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Боржник вважав, що, враховуючи те, що він сумлінно сплачує аліменти на утримання дитини, протиправною є бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з його майна.

 

2.Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

 

Ухвалою суду першої інстанції скаргу задоволено. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника, накладеного згідно з постановою від 09.11.2017. Зобов'язано державного виконавця зняти арешт з майна боржника. Суд першої інстанції виходив з того, що у боржника відсутня заборгованість зі сплати аліментів, тому вимоги скарги є обґрунтованими. Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано. Відмовлено у задоволенні скарги. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно із Законом України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, серед іншого, може бути погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Передумовою застосування пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, по-перше, погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, по-друге, існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на майно боржника. Боржник не надав докази на підтвердження неспівмірності вартості майна, на яке накладено арешт, сумі коштів, які підлягають сплаті ним на виконання рішення про стягнення аліментів. Судом враховано, що арешт на майно боржника було накладено державним виконавцем у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів. Оскільки заявник не довів, що виконання рішення про стягнення з нього аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на належне йому майно, відсутні підстави для задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця.

3.Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

 

Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним. Саме на боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Сплата у певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.05.2021 у справі № 490/6309/16-ц, від 20.12.2021 у справі № 646/7134/19, від 23.09.2022 у справі № 554/1119/21. На момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника, а також на момент звернення представника боржника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з майна, у розпорядженні державного виконавця були відсутні відомості про те, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, зокрема про офіційне працевлаштування боржника та можливість звернення стягнення на його заробітну плату. Докази на підтвердження того, що боржник працює у приватному підприємстві на посаді водія автотранспортних засобів були надані заявником лише до суду першої інстанції. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що незняття державним виконавцем арешту з майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів на дитину не свідчить про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/47m6d7bz

Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf