Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» встановлено, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я.
Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Відповідно реалізація права на здоров’я гарантується пацієнтам не залежно від їх захворювання та діагнозу.
Пацієнти, які живуть з ВІЛ, повинні якомога швидше приймати лікарські засоби для лікування ВІЛ-інфекції. Лікарські засоби від ВІЛ називаються антиретровірусною терапією або АРТ.
Якщо приймати лікарські засоби від ВІЛ за призначенням, вони знижують кількість вірусного навантаження ВІЛ в організмі до дуже низького рівня, що підтримує роботу імунної системи та запобігає захворюванню. Це називається вірусною супресією — визначається як наявність менше 200 копій ВІЛ на мілілітр крові.
Лікарські засоби від ВІЛ можуть навіть зробити вірусне навантаження настільки низьким, що тестування на виявлення ВІЛ в організмі людини не зможе його виявити. Це називається вірусне навантаження, яке не визначається.
Досягнення та утримання вірусного навантаження, яке не визначається — це найкраще, що можуть зробити люди з ВІЛ, щоб залишатися здоровими.
Ще однією перевагою зменшення кількості вірусу в організмі є те, що це запобігає передачі вірусу іншим людям через сексуальні відносини або спільне використання шприців, а також від матері до дитини під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. Іноді це називають лікуванням як профілактика.
Існують переконливі докази ефективності лікування як профілактики для деяких шляхів передачі ВІЛ-інфекції, але для інших шляхів потрібні додаткові дослідження.
Отже, людина, яка живе з ВІЛ із вірусною супресією – це людина, яка сумлінно виконує рекомендації лікаря та приймає АРТ, відповідно показники вірусного навантаження в організмі якої знизилися менше 200 копій ВІЛ на мілілітр крові є безпечною для оточуючих при статевих стосунках, народженні дитини тощо. Пацієнти, які досягнули вірусної супресії і при тестуванні на виявлення ВІЛ в крові тест показує негативне значення є ключовим моментом зняття стигми з таких людей, які живуть з ВІЛ та які мають прихильність до лікування.
Відповідно зняття «соціальної небезпеки» при статевих стосунках є важливим для виведення таких людей з під дії ч. 1 та ч. 2 статті 130 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Стаття 130 КК України «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», яка включає такі склади злочинів:
— Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч.1 ст.130 КК України).
— Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч.2 ст.130 КК України).
Відповідно пацієнт, який досягнув вірусної супресії не може ніяким шляхом передати ВІЛ-інфекцію та не може підпадати під дію норм цієї статті та бути підданим кримінальній відповідальності, однак у чинній редакції цієї статті спостерігається дискримінація за станом здоров’я людини.
Відтак, наявність факту вірусної супресії у пацієнта спричиняє зміну юридичних наслідків відповідно до норм статті 130 КК України у чинній редакції.
Нормативно-правова база:
- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». http://bit.ly/3GLK28Q
- Кримінальний кодекс України. http://bit.ly/3ggeXiG