Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 588/1156/21

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла право власності на 3/4 частини житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 під літ. «А-1», - житловий будинок, загальною площею 77,0 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м, на 3/4 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0627 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд, кадастровий номер 5925010100:00:005:0274.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що Тростянецьким районним судом Сумської області у справі № 588/2253/19 задоволено його позов до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. До зустрічного позову були додані документи на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1. Відповідно до цих документів, зокрема, свідоцтва про права власності та свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 грудня 1997 року, видані Перлик Т. М. тимчасово виконуючою обов`язки державного нотаріуса Тростянецької державної нотаріальної контори, його матері ОСОБА_3 належала 3/4 частини житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, а також 3/4 земельної ділянки по АДРЕСА_1. Інша частка 1/4 частини належить ОСОБА_2, який проживає у вказаному спірному будинку із своєю родиною.

У зв`язку з відсутність правовстановлюючих документів на вказаний будинок, нотаріус 04 січня 2018 року відмовив йому у оформленні спадкових прав на нерухоме майно.

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд стягнути із ОСОБА_1 3/4 вартості понесених витрат на невід`ємні поліпшення об`єктів нерухомого майна, придбання будівельних матеріалів, установлення технічних пристроїв, сума яких буде визначена за результатами проведення будівельно-технічної (оціночної) експертизи у цій справі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що він за час проживання у будинку по АДРЕСА_1 провів капітальний ремонт будинку та господарських споруд, а тому у разі задоволення позову ОСОБА_1 останній повинен відшкодувати йому 3/4 вартості всіх поліпшень спірного житлового будинку та господарських споруд.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини житлового будинку «А1» з господарськими, побутовими будівлями та спорудами (прибудови «а», «а1», навіс «а3», літня кухня «В», погріб «п/г», вбиральня «Г», огорожа № 1, 2), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла у м. Тростянець Сумської області.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0627 га з кадастровим номером 5925010100:00:005:0274, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тростянець Сумської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 347,00 грн судового збору за подання позовної заяви. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець за заповітом від 25 квітня 2003 року має право на спадкування всього майна, яке на день смерті його матері належало їй, ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами право на обов`язкову частку у спадщині після смерті його матері.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не довів здійснення відповідних ремонтних та будівельних робіт, поліпшень саме у вказаний в зустрічній позовній заяві період та не надав доказів їх виконання саме за рахунок його праці та особистих коштів, а не за рахунок коштів їх матері. Також суд першої інстанції зазначав, що ОСОБА_2 не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна, оскільки з 1997 року він набув право власності на спірний будинок в порядку спадкування, а не від особи, яка не мала право його відчужувати, а тому проведені ним поліпшення зроблено як співвласником, а не добросовісним набувачем, водночас, норми статті 119 ЦК УРСР та 357 ЦК України не передбачають права співвласника житлового будинку на стягнення з іншого співвласника чи його спадкоємця витрат на поліпшення спільного майна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Кудін О. М. подав апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кудіна О. М. на рішення Тростянецького районного суду м. Суми від 05 квітня 2023 року. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 30 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 29 червня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Кудіна О. М. про зупинення провадження у справі задоволено.

Зупинено провадження у даній справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кудіна О. М. на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 05 квітня 2023 року до закінчення розгляду справи № 588/1040/23, що розглядається в Тростянецькому районному суді Сумської області. Зупиняючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в провадженні Тростянецького районного суду Сумської області з 23 травня 2023 року перебуває цивільна справа № 588/1040/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру ідеальної частки співвласника нерухомого майна у праві спільної часткової власності. Остаточне рішення у вказаній справі судом не ухвалено. У випадку задоволення вказаного позову, розмір частки сторін, в тому числі частки позивача у спірному домоволодінні, за поліпшення якої просить відшкодування відповідач у зустрічному позові зміниться, а відтак зміниться і розмір частки, за яку відповідач вимагає відшкодування в разі задоволення апеляційної скарги та його зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів:

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення щодо наявності встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у цій справі. Наявність цивільної справи № 588/1040/23 не є підставою, за якою провадження в справі підлягає обов`язковому зупиненню, оскільки докази, які містяться в справі, яка переглядається, дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у ній має значення для справи, що розглядається, а неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Немотивоване зупинення провадження у справі призводить до затягування судового розгляду справи та порушує його право на справедливий суд упродовж розумного строку.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини першої статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 761/33089/20 (провадження № 61-18470св21) вказано, що тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що обов`язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов:1) об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі; 2) пов`язаність справ - пов`язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у конкретній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зупиняючи провадження у справі № 588/1156/21, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що результати розгляду справи № 588/1040/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру ідеальної частки співвласника нерухомого майна у праві спільної часткової власності безпосередньо впливатимуть на вирішення спору про відшкодування витрат, понесених на невід`ємні поліпшення нерухомого майна.

Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зупиняючи провадження у справі № 588/1156/21, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що лише 23 травня 2023 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення в цій справі від 05 квітня 2023 року, відкрито провадження у справі № 588/1040/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру ідеальної частки співвласника нерухомого майна у праві спільної часткової власності.

При цьому суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, належним чином не обґрунтував, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи, та чому зібрані у справі № 588/1040/23 докази не дають можливості самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, та не зазначив, у чому полягає неможливість здійснення ним перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначає, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.

Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Висновок:

Отже, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 588/1040/23, так і щодо того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суду наголошує, що дії відповідача ОСОБА_2 , який наполягає на зупиненні провадження у справі з апеляційного перегляду рішення, ухваленого не на його користь, не відповідають принципу добросовісності. За таких обставин інститут зупинення провадження у справі не може бути застосований у цій справі на шкоду інтересам позивача, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що зупинення провадження у справі, яка переглядається, до набрання законної сили рішенням у справі № 588/1040/23, порушує вимоги закону щодо розумності строку розгляду справи.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 588/1156/21 - https://tinyurl.com/bdzfemu2