Постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 638/4539/22
Оскільки дитина висловлює бажання жити з батьком, але враховуючи, що він зараз виконує військовий обов’язок, хоче тимчасово проживати зі своєю бабою по лінії батька за кордоном, суд не може не врахувати цю думку дитини (якій виповнилося 14 років) при вирішенні спору і всупереч волі дитини визначити її постійне місце проживання з матір’ю, враховуючи, що наразі дитина перебуває у благополучній атмосфері у родині своєї бабусі, повноцінно розвивається та не зазнає негативного впливу
1. Обставини справи
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син. Після фактичного припинення сумісного проживання з відповідачем вона виховує дитину, займається її моральним і фізичним розвитком. Відповідач проти цього не заперечував і мав можливість безперешкодно бачитися із сином, виконувати свої батьківські обов’язки. Одного разу відповідач звернувся до поліції та повідомив, що бажає забрати сина до баби у Німеччину. Через кілька днів відповідач обманним шляхом взяв дитину на побачення на вихідні та не повернув, перестав відповідати на дзвінки. Згодом позивачка звернулася до прикордонної служби та отримала відповідь, що її син перетинав державний кордон на виїзд з України. Вказала, що відповідач завжди мав можливість спілкуватися з дитиною, але активної участі у її житті не брав. Наголошує, що не чинила жодних перешкод у спілкуванні батька з дитиною. З огляду на зазначене позивач просила визначити місце проживання дитини з матір’ю.
2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Визначено місце проживання дитини з матір’ю за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що з урахуванням віку дитини, психологічного стану, прав та інтересів на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримання балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення її місця проживання разом з матір’ю. Висловлена в судовому засіданні думка дитини, а також представника відповідача про те, що дитина хоче мешкати з батьком, не була узята судами до уваги, оскільки батько дитини не скористався своїм правом і не пред’явив зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини разом з ним.
3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати. Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення, яким визначено місце проживання дитини з матір’ю, ухвалене всупереч інтересам дитини. Зокрема, суди безпідставно не врахували думку дитини із цього приводу, яка висловилася, що під час війни бажає проживати у безпечних умовах разом з бабусею у Німеччині, а після завершення війни бажає проживати разом з батьком в Україні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої та третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, віднести можуть належати, зокрема:
– особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
– відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов’язків, наявність причин, що впливають на виконання батьківських обов’язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
– можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного з батьків);
– стан здоров’я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
– стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою у процесі будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. У справі, що переглядається, неповнолітній неодноразово висловлював думку щодо визначення свого місця проживання. Колегія суддів враховує, що неповнолітньому виповнилося 14 років, отже, його думка щодо власного місця проживання є визначальною згідно з положеннями частини другої статті 29 ЦК України. Оскільки дитина висловлює бажання жити з батьком, але враховуючи, що він зараз виконує військовий обов’язок, хоче тимчасово проживати зі своєю бабою по лінії батька за кордоном, суд не може не врахувати цю думку дитини при вирішенні спору і всупереч волі дитини визначити її постійне місце проживання з матір’ю, враховуючи, що наразі дитина перебуває у благополучній атмосфері у родині своєї бабусі, повноцінно розвивається та не зазнає негативного впливу. Колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, склалася ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, за взаємним погодженням. Ця ситуація потребує втручання з боку держави, і внутрішнє переконання суду, яке ґрунтується на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності зводиться до того, що думку дитини щодо визначення її місця проживання неможливо проігнорувати. За таких обставин з огляду на інтереси самої дитини, а також на її право бути вислуханою, почутою, право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання, врахувавши психологічний стан дитини, зокрема прихильність до батька та баби, проживання з останньою в атмосфері любові, турботи, захисту, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах, з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір’ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/2ac238nz
Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf