Враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих і певних ситуацій

Постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 455/307/22

Верховний Суд усупереч думці дитини та висновку органів опіки відмовив у задоволенні позову бабусі про позбавлення матері батьківських прав, оскільки мати вказувала, що хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати, хоч і неналежно виконувала свої батьківські обов'язки.

Враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих і певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона через свій вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.

1. Обставини справи

У квітні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки, третя особа – орган опіки та піклування Старосамбірської міської ради Львівської області, про позбавлення батьківських прав. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є бабусею малолітнього хлопчика, мати якого у 2013 році залишила сім'ю і виїхала за кордон, а батько (син позивача) помер внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих на війні. Вказує, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2017 року шлюб між її сином та відповідачкою розірвано. З народження малолітній онук постійно проживав разом із нею та її покійним сином у житловому будинку, тоді як місцезнаходження матері дитини їй невідоме. Стверджує, що, залишивши у ранньому віці свого сина, відповідач без поважних причин не виконує обов'язків щодо його виховання, не цікавиться станом здоров'я дитини, навчанням і фізичним розвитком, не проявляє батьківських почуттів, піклування та турботи. Враховуючи викладене, позивачка просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо її дитини.

2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову позивачці відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самі лише доводи позивача про те, що відповідачка не піклується про свого сина, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати. У матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання своєї дитини, тому з урахуванням встановлених обставин, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина та вважав його необ'єктивним, таким, що прийнятий лише зі слів позивача та без урахування якнайкращих інтересів дитини. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу позивачки задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Позбавлено відповідачку батьківських прав щодо сина.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, виїхавши до Італії, відповідачка не брала належної участі у вихованні сина, не піклувалася про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувалася із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не виявляла інтересу до внутрішнього світу дитини, не створювала умов для отримання нею освіти. На думку колегії суддів, передання відповідачем посилок, періодичне, не щомісячне пересилання нею коштів на утримання сина, не може замінити материнські любов і турботу, яких так потребувала дитина, про що і зазначив у своїх поясненнях малолітній син, вказавши, що у нього в душі є образа на матір, яка з дитинства залишила його з батьком і бабусею, позбавивши його материнської любові та турботи, без яких він змушений був зростати. Отже, залишивши дитину з раннього віку на проживання та виховання з батьком і бабусею, мати зі своєї власної волі самоусунулася від здійснення нею батьківських обов'язків, а періодичне пересилання коштів на утримання сина за відсутності безпосередньої участі у його вихованні, навчанні та розвитку, не може слугувати достатньою підставою вважати, що відповідач належно виконувала обов'язки щодо виховання дитини. Крім цього, беззаперечно знаючи про війну в Україні, відповідач не намагалася створити сину безпечні умови проживання, не забрала його до себе в Італію, і, будучи надалі обізнаною про перебування дитини разом з бабусею в Польщі, не знайшла можливості з ним там зустрітися, поспілкуватися, морально його підтримати, не виявляла інтересу до внутрішнього світу та переживань дитини. Після смерті батька дитини відповідач приїхала в Україну не з метою, щоб забрати сина в безпечне місце проживання, а задля оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Водночас після ухвалення рішення судом першої інстанції дитина надалі проживає разом із бабусею, безпосереднє спілкування між сином і матір'ю відсутнє, відповідач не бере участі у його вихованні, оскільки продовжує проживати в Італії. Матеріально дитина утримується за рахунок призначеної після смерті батька пенсії, тоді як банківську картку, на яку нараховується пенсія у зв'язку із втратою годувальника, відповідачка передала позивачу лише під час розгляду цієї справи. Зазначені обставини у їх сукупності колегія суддів розцінила як винне ухилення матері від виконання обов'язків щодо виховання сина. На думку колегії суддів, те, що до відповідача не застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки застосування згаданих заходів не обов'язково має передувати вирішенню питання про позбавлення батьківських прав. Посилання суду першої інстанції на те, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам малолітнього сина відповідача найкраще відповідатиме збереження його зв'язків із сім'єю, у тому числі і з матір'ю, є безпідставними, оскільки такі висновки суду спростовуються матеріалами справи, поясненнями самого сина, який вважав за потрібне позбавити матір батьківських прав із тих підстав, що нею свідомо не виконуються обов'язки щодо його виховання. Саме від відповідача залежало те, щоб проживати разом із сином, займатися його вихованням, розвитком і матеріальним забезпеченням, не перекладаючи весь тягар виховання на бабусю, проте матір фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків. На думку колегії суддів, перебування матері за межами України не може бути виправданням того, що вона не мала об'єктивної, незалежної від неї можливості виконувати обов'язки щодо виховання сина, оскільки виїхала на заробітки.

Одне лише бажання відповідача брати участь у вихованні сина, яке вона висловила в суді першої інстанції, не може вважатися проявом батьківського піклування, турботи, дійсного бажання брати участь у вихованні дитини, виконувати батьківські обов'язки, оскільки матір і надалі перебуває в Італії, а її син проживає разом із бабусею. Не погоджуючись із позицією апеляційного суду, відповідачка вирішила оскаржити судове рішення до Верховного Суду.

3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

З досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у питанні позбавлення своїх батьків чи одного з них батьківських прав. Заслуханий у суді першої інстанції неповнолітній син, якому на час розгляду справи виповнилося 14 років, у присутності педагога суду пояснив, що його матір, відповідачка, не опікується ним, він із дитячих років постійно проживав зі своїми батьком та бабусею у житловому будинку, які піклувалися про нього. Висловив думку про позбавлення відповідача батьківських прав щодо нього. Врахувавши висновок органу опіки та піклування і думку дитини, а також те, що відповідач не виконувала належно свої батьківські обов'язки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина. Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих і певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона через свій вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама собою озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності. У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків – позбавлення батьківських прав – слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Тому, врахувавши те, що матір ніколи не втрачала інтересу до своєї дитини, у тому числі до участі у її вихованні, неодноразово забирала сина до себе в Італію та пропонувала йому залишитися разом з нею задля відновлення їхніх стосунків, а також те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення матері щодо позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні із сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, Верховний Суд у контексті конкретних обставин цієї справи погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/2sx9e953

Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf