У практиці розгляду сімейних спорів можуть виникати ситуації, коли пара давно не проживає разом, не веде спільного побуту та спільного господарства, і не вважає себе сім’єю, але в той же час шлюб не розірвано та не встановлено в судовому порядку режиму окремого проживання за статтею 119 Сімейного кодексу України. Такі випадки трапляються, наприклад, коли подружжя не хоче травмувати дитину і чекає слушного часу, щоб оформити розлучення.
Разом з тим, проживаючи окремо і навіть вступаючи у нові стосунки, подружжя набуває нерухоме майно, автівки, заробляє кошти, а потім пригадує про існування діючого шлюбу.
Чи можна у такому випадку визнати майно особистою приватною власністю одного з подружжя ?
Як встановлено частиною 1 статті 60 СКУ, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Тлумачення вищевказаної статті свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Разом з тим, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч.6 ст.57 СКУ).
Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (ст.119 СКУ), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.
Отже, попри відсутності рішення суду про встановлення для подружжя режиму окремого проживання (ч.1 ст.119 СКУ), законодавство дає право довести фактичне припинення шлюбних відносин, хоча іноді це дуже складно зробити в судовому порядку.
Для цього суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання, а позивачу необхідно надати докази, якими підтверджується набуття майна в окремий період саме за рахунок особистих коштів (майна) одного з подружжя.
Наприклад, у Постанові від 17.04.2024 року по справі № 638/2341/20 Верховний Суд зауважив на наступному:
«Суд апеляційної інстанції, врахувавши письмовий відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу у справі № 638/3903/20, в якому останній зазначав, що сімейні стосунки та ведення спільного господарства з ОСОБА_2 припинені з вересня 2019 року; відсутність належних та достовірних доказів існування подружніх відносин між сторонами та ведення ними спільного господарства з вересня 2019 року, дійшов висновку щодо припинення між сторонами сімейних відносин та ведення спільного господарства саме з вересня 2019 року.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо припинення шлюбних відносин між сторонами у грудні 2018 року та касаційної скарги ОСОБА_2 щодо припинення шлюбних відносин між сторонами у грудні 2019 року, зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках НОМЕР_3 у АТ «Райффайзен Банк Аваль» та НОМЕР_6 у АТ «УкрСиббанк», відкритих на ім`я ОСОБА_1, спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_1 на її користь 1/2 частки вказаних грошових коштів, а також компенсації її частки у праві спільної сумісної власності на грошові кошти, що були зняті ОСОБА_1 з цих банківських рахунків, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до банківських виписок на вказаних рахунках відображається рух грошових коштів за період з 24 грудня 2019 року по 06 березня 2020 року та з 01 грудня 2019 року по 03 вересня 2020 року відповідно, тобто після припинення шлюбних відносин між сторонами у вересні 2019 року, а тому дійшов правильного висновку що грошові кошти, які знаходяться на зазначених рахунках, не входять до загального спільного майна подружжя та не підлягають поділу.
Доказів щодо перебування грошових коштів на банківських рахунках НОМЕР_3 у АТ «Райффайзен Банк Аваль» та НОМЕР_6 у АТ «УкрСиббанк» станом на час припинення шлюбних відносин між сторонами у вересні 2019 року суду не надано, тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні цих вимог за недоведеністю».
Верховний Суд у Постанові від 14.09.2023 року по справі № 278/3095/21 зазначив:
«У справі, що переглядається, позивачка вказала, що сторони придбали автомобіль марки «TOYOTA C-HR» в період шлюбу, відтак спірне нерухоме майно є об`єктом їх спільної сумісної власності.
Суд першої інстанції задовольнив позов в частині вимог щодо спірного автомобіля з тих підстав, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову щодо автомобіля марки «TOYOTA C-HR», придбаного відповідачем у 2020 року, оскільки врахував твердження позивачки про те, що протягом 2019-2021 років фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що факт придбання майна в період шлюбу є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що автомобіль марки «TOYOTA C-HR» не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний відповідачем за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Доказів на підтвердження придбання спірного автомобіля за спільні кошти подружжя, яке вже понад рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин на момент придбання спірного автомобіля у 2020 році, чи за її особисті кошти позивачка до суду не надала. Відтак апеляційний суд вважав спростованою презумпцію спільності майна подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У такому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була придбана за його особисті кошти, не буде належно підтверджена, тоді презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.»
У Постанові від 15.04.2019 року по справі № 335/6544/14-ц Верховний Суд звернув увагу на таке:
«Суди встановили, що 15 липня 2000 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено шлюб, який 05 травня 2014 року було розірвано, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу.
27 лютого 2014 року, через місяць після подання спільної заяви про розірвання шлюбу та за декілька днів до офіційного оформлення сторонами розірвання шлюбу в органах РАЦС, ОСОБА_5 придбав у власність автомобіль Аudi А6, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданим 27 лютого 2014 року, та видатковою накладною.
Установлено, що з 29 вересня 2013 року, тобто до придбання автомобіля Аudi А6, сторони фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства, цей автомобіль придбано після подання сторонами 28 січня 2014 року заяви про розірвання шлюбу та за 6 днів до отримання свідоцтва про розірвання шлюбу.
Враховуючи наведене вказаний транспортний засіб не повинен включатися до складу спільно набутого майна подружжя і не може бути предметом поділу між подружжям.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що спірне майно, зокрема автомобіль Аudi А6 набуто в період перебування сторін справи у шлюбі, а та обставина, що транспортний засіб зареєстровано за відповідачем, не позбавляє її права на частку у такому майні, не заслуговують на увагу, оскільки спірний автомобіль придбаний ОСОБА_5, який подав до суду належні та допустимі докази про те, що спірне майно відповідно до положень статті 57 СК України було набуте ним у період фактичного припинення шлюбних відносин, за кошти, які належали йому особисто, тому є підставою спростування презумпції спільності майна подружжя».
З урахуванням вказаної судової практики можна зробити висновок, що той з подружжя, хто проживав окремо від іншого і набував майно у цей період під час існування зареєстрованого шлюбу, може спростувати презумпцію спільного майна подружжя та визнати за собою право особистої приватної власності, надавши необхідні докази.
Такими доказами можуть буть факти, встановлені у рішеннях судів, в яких приймали участь обидві сторони, у відзивах на позовні заяви чи заявах щодо припинення певних відносин (заява про видачу судового наказу, заява щодо припинення шлюбу тощо), листування сторін та інші.