Висловлювання у судовому процесі не є поширенням недостовірної інформації, такі дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу
Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року у справі № 341/1988/21 провадження № 61-11066 св 22
Короткий зміст вимог скарги:
ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 2019 року під час проведення судових засідань у кримінальній справі, у якій ОСОБА_4 є потерпілою, остання систематично погрожує, нецензурно лається та принижує позивачів.
Так, в судовому засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області при розгляді кримінального провадження ОСОБА_4 поширила інформацію про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та ображала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 в судовому засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_4 поширила інформацію про те, що ОСОБА_2 давав хабаря слідчому.
Указана інформація є неправдивою, принижує його честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Поширенням недостовірної інформації позивачам завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, істотних змінах їх способу життя.
Ураховуючи викладене, позивачі просили визнати недостовірною, такою, що порушує права ОСОБА_2 на повагу до його честі та гідності інформацію, поширену ОСОБА_4 з 2019 року і по час звернення до суду, про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому; зобов`язати ОСОБА_4 спростувати вказану інформацію в засіданні Рогатинського районного суду Івано-Франківської області (в спосіб, у який вона була поширена); стягнути з ОСОБА_4 на користь позивачів моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням районного суду, з урахуванням ухвали цього ж суду від 04 травня 2022 року про виправлення описки, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили із того, що спірна інформація про ОСОБА_2 була поширена ОСОБА_4 в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження № 120180901400002263, в ході надання відповідачкою, як учасником кримінального процесу, показань, у зв`язку з чим головуючим суддею їй було зроблено зауваження. Оскільки спірні висловлювання відповідачка допустила у судовому процесі, її дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу та, відповідно, відповідальності за порушення ведення судового процесу та порушення обов`язків учасника процесу. Відповідно, мали б мати наслідком реагування суду в процесуальний спосіб, в тому числі, і у випадку заяв про злочин, оголошені в ході розгляду справи судом. Вказані дії відповідачки не є поширенням інформації в розумінні положень статті 277 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позову по суті пред`явлених позовних вимог, то вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними, а відтак також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, не врахували, що поширена ОСОБА_4 неправдива інформація про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому, порушує особисті немайнові права, принижує честь та гідність останнього, формує негативний суспільний образ та негативну репутацію ОСОБА_2 . При цьому досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 раніше не судимий, а відповідно до відповіді поліції фактів хабарів не зафіксовано.
Судами не враховано, що ОСОБА_4 умисно, неодноразово, регулярно поширювала неправдиву інформацію, погрожувала, ображала та принижувала ОСОБА_2 , зокрема у громадських місцях, внаслідок чого останній зазнав душевних страждань, істотно змінився його спосіб життя. Зазначає, що суди не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зробили помилковий висновок про те, що спірна інформація не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.
При цьому посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду:
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, недостовірну інформацію, поширену ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_2 тричі судимий та давав хабаря слідчому.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обґрунтовано вказали про те, що інформація, яку позивач просить спростувати, поширена ОСОБА_4 в ході надання показань в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження № 120180901400002263, по якому відповідачка є потерпілою, а ОСОБА_2 - обвинуваченим, не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.
Спірні висловлювання ОСОБА_4 стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідачки, засновані на її баченні певних подій, особисте сприйняття відповідачкою певної поведінки позивача і не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, тому не є недостовірною інформацією.
Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Висновок:
Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із того, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача та відповідно порушення його особистих немайнових прав унаслідок поширення ОСОБА_4 спірної інформації.
Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року у справі № 341/1988/21 провадження № 61-11066 св 22 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/112202563