Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Модернізм» (далі – ТОВ «Модернізм»), у якому просив:

- визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є. М. 11 лютого 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 470-471, та рішення № 1 одноосібного учасника (засновника) ТОВ «Модернізм», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є. М. від 09 лютого 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 430;

- скасувати державну реєстрацію прав, а саме державну реєстрацію права власності ТОВ «Модернізм» на нежитлове приміщення загальною площею 304,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 206569051101, яка проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 лютого 2021 року о 17:50:37 державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., номер запису про право власності: 40537786;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 304,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 206569051101.

У позовній заяві ОСОБА_1 також заявлено клопотання про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, шляхом заборони відповідачу ТОВ «Модернізм» здійснювати розпорядження цим приміщенням.

Клопотання про забезпечення позову обґрунтовано тим, що у лютому 2021 року ОСОБА_2 здійснив відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1, на користь ТОВ «Модернізм».

Заявник зазначив, що ОСОБА_2 мав перед ним борг на суму 1 000 000 доларів США і здійснив відчуження указаного нежитлового приміщення з метою ухилення від виконання зобов’язань з повернення указаної суми заборгованості.

Наявність невиконаного зобов’язання ОСОБА_2 позивач підтвердив копією розписки від 23 липня 2013 року, копією постанови Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року у справі № 520/11876/19.

На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що відповідач ТОВ «Модернізм» до ухвалення рішення у справі матиме можливість відчужити майно, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в подальшому та призведе до обмеження його прав на ефективний судовий захист.

Посилаючись на викладені обставини, заявник просив задовольнити заяву.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції:

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт шляхом заборони здійснювати розпорядження на нежитлове приміщення, загальною площею 304,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 206569051101, власником якого є ТОВ «Модернізм».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що накладення арешту на спірне нежитлове приміщення шляхом заборони ТОВ «Модернізм» здійснювати розпорядження ним, є виправданим заходом, який забезпечить можливість як розгляду цієї справи, так і реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а також забезпечить ефективне поновлення порушених прав заявника та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача.

При цьому суд зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення нової реєстраційної дії щодо нежитлового приміщення, яке є предметом оспорюваного правочину, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду і захист прав та інтересів у разі задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою Одеського апеляційного суду від 17квітня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Модернізм» задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року скасовано.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, апеляційний суд виходив з того, що заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають забезпеченню шляхом накладенням арешту на майно відповідача, а накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження є неправильним формулюванням.

Разом із цим, під час апеляційного перегляду апеляційним судом установлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року у цій справі позов ОСОБА_1 залишено без розгляду за заявою позивача та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року.

Тому нове судове рішення по суті заяви про забезпечення позову суд апеляційної інстанції не ухвалив, однак констатував незаконність оскаржуваної ухвали.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

У травні 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року, у якій заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати, направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про закриття апеляційного провадження у справі за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ «Модернізм» на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження всіх обставин, що мають значення для справи, та без урахування висновків Верховного Суду  щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об’єктом прав, що став предметом спору.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Висновок:

Беручи до уваги, що накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження на нежитлове приміщення не є видом забезпечення позову, яке належним чином забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, суд апеляційної інстанції, установивши під час апеляційного перегляду справи, що позов ОСОБА_1 залишено без розгляду за заявою позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування ухвали про забезпечення позову без ухвалення нового судового рішення по суті заяви.

Доводи касаційної скарги про необхідність закриття апеляційного провадження у справі у зв’язку із тим, що ухвала суду першої інстанції про вжиті заходи забезпечення позову вичерпала свою дію, є необґрунтованими, оскільки на час звернення до суду з апеляційною скаргою та надходження справи до апеляційного суду ухвалу про скасування заходів забезпечення позову Приморським районним судом м. Одеси постановлено не було.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції – без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 522/21977/21 – http://tinyurl.com/drse4r9y