Обставини справи:
У серпні 2021 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства у справах ветеранів України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати протокольне рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України № 3/ІІІ/23 від 25.03.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій; зобов’язати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій.
Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій:
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, а відтак протокольне рішення відповідача від 25.03.2021 про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій підлягає визнанню протиправним і скасуванню. З метою захисту прав позивача, з огляду на дискреційність повноважень відповідача суд вважав за необхідне зобов’язати Міжвідомчу комісію повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
Доводи касаційної скарги:
У касаційній скарзі відповідач вказує, що судами попередніх інстанцій внаслідок порушення норм процесуального права не повно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме: не проаналізовано, з урахуванням аргументів сторін, чи поширюється на позивача пункт 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в контексті його залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення;
не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме – не зазначено, на підставі яких доказів суд дійшов висновку, що юридична особа, яка утворена в організаційній формі благодійної організації є добровольчим формуванням, і на підставі яких норм законодавства на цю організацію всупереч вимогам закону поширюється абзац перший пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
порушено норми процесуального права, до одних і тих саме правовідносин застосовано законодавство в різних редакціях, яке діяло в різний період часу.
Вказує, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції чинній у період з 19.07.2014 по 18.06.2015 було передбачено можливість надання статусу учасника бойових дій такій категорії осіб як працівники підприємств, установ, організацій, які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Зазначає, що пункт 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» набрав чинності з 01.01.2020, а тому в силу положень статті 58 Конституції України не поширюється на правовідносини, які виникли у 2017 році.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не були проаналізовані ні аргументи відповідача, ні доводи позивача стосовно поширення на нього пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в контексті його залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення.
Касаційна скарга містить доводи і про те, що Благодійний фонд «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова», який видав позивачу довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції, не є добровольчим формуванням, оскільки є юридичною особою – благодійною організацією, а висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність в організаційній формі слова «благодійна організація» не спростовує тієї обставини, що це добровольче формування, є помилковими і жодним чином не обґрунтовані на відповідні правові норми.
Зазначає, що позивачем не подано на розгляд Міжвідомчої комісії довідку, видану суб’єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, про підтвердження участі в АТО.
Висновки Верховного Суду:
За наведеного колегія суддів вважає, що до правовідносин, пов’язаних з наданням особі статусу учасника бойових дій, повинна застосовуватись та редакція закону, яка була чинною станом на дату подання відповідної заяви про отримання такого статусу.
Таке застосування норм права узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 815/3285/17, які також були взяті до уваги Верховним Судом і в постанові від 23.03.2023 у справі № 640/22168/21 при вирішенні питання щодо редакції закону, якою повинні врегульовуватись відносини, аналогічні тим, що виникли й у справі, яка розглядається.
До того ж, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, колегія суддів, у ракурсі характеру і змісту правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, колегія суддів констатує, що такі відносини починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про надання їй статусу учасника бойових дій і тривають до моменту прийняття рішення з цього питання уповноваженим органом.
Тому, розглядаючи заяву ОСОБА_1, подану 20.02.2021, відповідач повинен був керуватись нормами закону, чинними станом на цю дату, а приймаючи рішення за результатом розгляду такої заяви, враховувати нормативно-правове регулювання, чинне на момент прийняття відповідного рішення, тобто станом на 06.04.2021.
З 07.04.2014 територія Донецької та Луганської областей визнана районом проведення АТО, на якій був запроваджений спеціальний правовий режим.
Аналіз пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дає колегії суддів підстави для висновку, що ця норма відносить до учасників бойових дій осіб, які у період до набрання чинності Законом України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (тобто до 24.02.2018): у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є, зокрема, довідка органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб’єктами; витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
Цей перелік не є вичерпним, а в разі відсутності таких документів підставою для надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам є документи, дані та інформація, вказана у абзацах восьмому – одинадцятому пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Встановленими у цій справі обставинами підтверджується, що ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі Благодійної організації «Благодійний фонд «Перший Добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» у період з 01.03.2017 по 31.05.2017 з підпорядкуванням керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією, що підтверджується наказом № ПДМШ-А26 від 20.02.2017 «Щодо відрядження добровольців – учасників восьмої ротації», на виконання чотирьохстороннього Мемурандуму між МОЗ України, Міноборони, ГШ ЗСУ та БО «БФ ПДМШ ім. Миколи Пирогова» від 05.02.2016 та довідкою від 26.03.2020.
Колегія суддів також враховує встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що 05.02.2016 між Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством охорони здоров’я України та благодійною організацією «Благодійний фонд «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова» підписано Меморандум про взаємодію, згідно з яким сторони співпрацюють в рамках проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова», що має на меті залучення цивільних медиків та допоміжного персоналу для проведення діагностики, диспансеризації та надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, що проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО, а також в інших регіонах України. Проект «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова» діє зі статусом мобільного загону медицини катастроф, відповідно до вимог чинного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено й те, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова, є добровольчим формуванням, що було утворене з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що на позивача як водія-санітара у складі добровольчого формування поширюється дія абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів.
Згідно з листом Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.07.2021 № 33/5-3028 Службу безпеки України поінформовано про персональну взаємодію окремих осіб з вказаними військовими формуваннями та правоохоронними органами. У даному листі вказано, що медики добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова залучались до проведення антитерористичної операції за клопотаннями суб’єктів боротьби з тероризмом відповідно до статей 4, 6, 7, 12 і 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», пунктів 11, 12, 14 Положення про оперативний штаб з управління антитерористичною операцією, як громадяни України (за згодою).
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення абзацу 2 пункту 21 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ до позивача не застосовуються, оскільки він не був працівником Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова.
З урахуванням цього, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України, оформленого витягом з протоколу від 11.06.2020 №2, про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Що стосується доводів відповідача про те, що позивачем, в порушення абзаців п’ятого, шостого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не подано на розгляд Міжвідомчої комісії довідку, видану суб’єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі:
1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій;
2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення;
3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу;
4) виявлення факту підробки поданих документів;
5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Однак як вбачається зі змісту оскаржуваного у цій справі рішення Міжвідомчої комісії позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій саме у зв’язку з відсутністю правових підстав, передбачених нормами пункту 21 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто відповідач відмовив у наданні статусу учасника бойових дій з мотивів саме відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій, що передбачено абзацом першим пункту 5 Розділу ІІІ Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не на підставі абзацу другого цього ж пункту Положення (у зв’язку з відсутністю відповідних документів та доказів).
Відповідач у спірному рішенні не посилався на відсутність документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що є підставою для відмови у наданні статусу учасника бойових дій відповідно до абзацу другого пункту 5 Розділу ІІІ Положення).
Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника стосовно ненадання на розгляд Міжвідомчої комісії довідки, виданої суб’єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, оскільки такі доводи відповідача виходять за межі підстав прийняття оскаржуваного рішення, а тому колегія суддів немає необхідності робити висновки щодо застосування правових норм, які не застосовувалися під час його прийняття.
Висновок:
За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки за наслідками касаційного розгляду справи, проведеного Верховним Судом у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, то й підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону, на переконання колегії суддів – відсутні.
Джерело: https://tinyurl.com/4cche285