Постанова Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 337/642/22
Вимоги про повернення безпідставно набутих коштів не застосовуються до аліментів, тому такі зобов’язання не належать до кондикційних. Метою позову є повернення переплачених коштів, а спосіб, який обрав позивач – зарахування переплати в рахунок аліментних зобов’язань перед іншою особою, не змінює предмета позову – повернення коштів. Обраний позивачем спосіб захисту, а саме позовні вимоги про зарахування переплати в рахунок аліментних зобов’язань, є неналежним та не підлягає захисту.
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
З огляду на зазначене до участі у справі як співвідповідача позивачеві слід було залучити сина, який є набувачем і власником коштів. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а з власної ініціативи суд не наділений такими повноваженнями. Зазначене є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
1. Обставини справи
У січні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, третя особа – Олександрівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі – Олександрівський ВДВС), про зарахування переплаченої суми грошових коштів у рахунок сплати аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення суду від 30.03.2011 у справі № 2-923/2011 з нього було стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця з 01.03.2011 і до повноліття. У грудні 2015 року було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 2-923/2011 про стягнення аліментів на утримання дітей.
Крім того, на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з нього на користь відповідачки аліментів на її утримання у розмірі 500 грн щомісяця з 01.08.2013 до 08.01.2025. Згідно з вимогою державного виконавця Олександрівського ВДВС від 10.01.2018, направленою на адресу ТОВ «Співдружність Авіа Буд» (за місцем роботи позивача), було запропоновано з 10.12.2017 утримувати аліменти з позивача на неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини заробітку. Відповідно до розрахунку заборгованості державного виконавця Олександрівського ВДВС у ВП НОМЕР_1 станом на 27.07.2022 наявна переплата аліментів за виконавчим листом № 2-923/2011 у сумі 63 291 грн 62 копійки. Зі звіту про здійснені відрахування та виплати № 03/0108 від 01.01.2022 ТОВ «Співдружність Авіа Буд» відрахування аліментів із заробітної плати позивача за період із січня 2018 року до березня 2021 року проводилося у розмірі 33,3 % та 500 грн аліментів на утримання дружини. Позивач зазначав, що після досягнення повноліття сином ОСОБА_3 з нього продовжили стягувати аліменти на його утримання у розмірі, визначеному рішенням суду від 30.03.2011 у справі № 2-923/2011, а саме: на двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку, а не на одну дитину, позаяк старший син досяг повноліття. Позивач просив зарахувати переплачену суму грошових коштів у розмірі 61 814,04 грн у рахунок аліментних зобов’язань у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС (у рахунок аліментних зобов’язань перед молодшим сином).
2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено. Зараховано переплату грошових коштів у розмірі 61 814,04 грн у рахунок аліментних зобов’язань позивача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС. Рішення районного суду мотивовано тим, що із січня 2018 року позивачем здійснювалася переплата аліментів, оскільки старший син досяг повноліття, відтак переплачені кошти підлягають зарахуванню в рахунок аліментних зобов’язань у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
У справі, яка переглядається, предметом спору є саме період нарахування та стягнення з боржника аліментних платежів після набуття старшим сином повноліття. На переконання боржника, з моменту набуття повноліття ОСОБА_3 з нього безпідставно стягувалися аліменти на утримання сина, у зв’язку із чим виникла переплата, яку просив зарахувати в рахунок аліментних зобов’язань перед молодшим сином ОСОБА_4. Встановлено, що з набуттям повноліття ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом до позивача про стягнення аліментів у порядку статті 199 СК України. За відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення аліментів на утримання дитини, яка після набуття повноліття продовжує навчання і у зв’язку із цим потребує матеріальної допомоги, підстави для відрахування аліментів із заробітної плати позивача були відсутні. Проте суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які не відповідають положенням статей 263 – 265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
Щодо способу захисту порушеного права Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Предметом спору в цій справі є відновлення права позивача на повернення переплачених коштів на утримання сина, який набув повноліття, шляхом їх зарахування в рахунок виконання інших зобов’язань. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому суди попередніх інстанцій не зазначили норму права, яка передбачає можливість зарахування переплачених коштів за одним виконавчим провадженням на виконання іншого виконавчого провадження.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що вимоги позивача не належать до кондикційних зобов’язань, оскільки зобов’язання з повернення безпідставно набутих коштів не застосовуються до аліментів. Метою позову є повернення переплачених коштів, а спосіб, який обрав позивач (не собі), – зарахування переплати в рахунок аліментних зобов’язань перед іншою особою, не змінює предмету позову – повернення коштів. Отже, обраний позивачем спосіб захисту, а саме позовні вимоги про зарахування переплати в рахунок аліментних зобов’язань, є неналежним і не підлягає захисту.
Щодо кола відповідачів у справі Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). За теоретичним визначенням «відповідач» – це особа, яка має безпосередній зв’язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред’явленими вимогами.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов’язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред’явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів і повинен вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз’яснено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов’язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права. Позивач пред’явив позовні вимоги до колишньої дружини та просив зарахувати переплачену суму грошових коштів у розмірі 61 814,04 грн у рахунок аліментних зобов’язань у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС. Отже, позивач просить зарахувати переплачену ним суму грошових коштів, а саме аліментів на утримання сина ОСОБА_3, який набув повноліття, у рахунок аліментних зобов’язань перед іншим сином. Проте позивач не залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3, на утримання якого сплачувалися грошові кошти і який набув повної правоздатності з часу набуття повноліття.
Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
З огляду на зазначене до участі у справі як співвідповідача позивачеві слід було залучити ОСОБА_3, який є набувачем і власником коштів. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а з власної ініціативи суд не наділений такими повноваженнями. Зазначене є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/4ypur453
Більше правових позицій у справах щодо стягнення аліментів можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за IV квартал 2023 року. Випуск 15. http://tinyurl.com/58p535jc