UAB Kesko Senukai Lithuania v. Lithuania (заява № 19162/19): відсутність судового контролю за проведенням обшуку в офісі компанії призвела до порушення Конвенції
Рішення у справі UAB Kesko Senukai Lithuania v. Lithuania (заява № 19162/19)
Обставини справи
Заявник, UAB Kesko Senukai Lithuania, є компанією, що базується в Каунасі (Литва) та займається переважно роздрібною торгівлею.
У квітні 2018 року Рада з конкуренції Литви розпочала розслідування за підозрою у фіксуванні цін шістьма роздрібними торговцями, включаючи Kesko Senukai Lithuania, у своїх магазинах. У червні 2018 року, отримавши дозвіл суду, Рада з питань конкуренції провела перевірку зареєстрованого офісу Kesko Senukai Lithuania в Каунасі в присутності штатного юриста, інших зовнішніх юристів та керівництва компанії. Згідно з офіційним протоколом перевірки, було вилучено понад 400 сторінок документів, оглянуто п’ять комп’ютерів і мобільний телефон, а також скопійовано понад 250 гігабайт даних.
Kesko Senukai Lithuania подала запит до Ради з конкуренції з проханням повернути або знищити всі вилучені дані, які не мають прямого відношення до розслідування. Рада з питань конкуренції доручила компанії протягом семи днів обґрунтувати, чому кожен окремий документ має бути вилучено. Kesko Senukai Lithuania повідомила Раду, що це зробити неможливо з огляду на дуже великий обсяг вилучених даних. Рада з конкуренції відхилила відповідний запит.
У червні 2018 року Kesko Senukai подала скаргу до Ради з конкуренції, стверджуючи, серед іншого, що співробітники Ради з конкуренції прибули до офісу компанії у супроводі поліції та не пояснили свою мету; у протоколі перевірки чітко не йшлося про участь поліції у проведенні перевірки; працівники компанії не були належним чином проінформовані про свої права; інспектори перешкоджали співробітникам здійснювати телефонні дзвінки або змушували їх користуватися гучномовним зв’язком, що не передбачено законом; було скопійовано та вилучено велику кількість документів без перевірки їх відношення до розслідування; у відповідній постанові не було чітко зазначено часовий період проведення обшуку.
Скарга була відхилена, Рада з конкуренції зазначила, серед іншого, що мета перевірки повинна була бути зрозумілою для працівників компанії, що працівникам Ради було дозволено вилучати все, що може мати доказову цінність, присутність працівників поліції під час таких перевірок є звичним явищем, і що інспектори обмежували телефонні дзвінки лише на початку перевірки з метою забезпечення її таємності, і прослуховували лише початок розмов, аби переконатися, що співробітники дійсно розмовляли з адвокатами.
Kesko Senukai Lithuania звернулося до Вільнюського окружного адміністративного суду, однак суд відмовився розглядати справу, пояснюючи своє рішення тим, що саме по собі рішення Ради з конкуренції про відхилення скарги компанії щодо проведення перевірки не спричиняє правових наслідків, не може бути предметом адміністративної справи. Правові наслідки могли виникнути лише після завершення розслідування та ухвалення остаточного рішення у справі.
Kesko Senukai Lithuania подала апеляцію.
У жовтні 2018 року Вищий адміністративний суд відхилив апеляцію, пояснивши, що адміністративні суди розглядають лише справи, які мають правові наслідки, і в цьому випадку права та обов’язки Kesko Senukai Lithuania не будуть змінені в результаті розгляду справи. У грудні того ж року суд також відхилив заяву про відновлення провадження у справі.
У березні 2020 року Рада з конкуренції припинила розслідування, заявивши, що після проведення перевірок у зареєстрованих офісах компанії, а також отримання та вивчення відповідної інформації, вона не знайшла підстав вважати, що компанія вчинила будь-які порушення конкурентного законодавства. Це рішення не було оскаржене. Інформація, отримана з офісу компанії-заявника, була згодом знищена.
Стверджуване порушення прав
Компанія-заявник скаржилася на порушення її права на повагу до житла та кореспонденції, передбаченого статтею 8 Конвенції, у зв’язку з проведеною працівниками Ради з конкуренції перевіркою.
Компанія-заявник також скаржилася на відсутність судового розгляду, що порушило її права, передбачені пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції.
Оцінка Суду
Стосовно порушення статті 8 Конвенції
Чи мало місце втручання?
Згідно з усталеною практикою Суду, обшуки та виїмки, проведені в приміщеннях комерційної компанії, є втручанням у права, захищені статтею 8 Конвенції, зокрема, у право на повагу до «житла» та «кореспонденції».
У цій справі Уряд визнав, що огляд зареєстрованого офісу компанії-заявника, а також копіювання та вилучення його документів становили втручання у його право на повагу до житла та кореспонденції, і Суд не має підстав вважати інакше.
Чи переслідувало втручання легітимну мету?
Компанія-заявник не заперечувала, що втручання мало законну підставу та переслідувало легітимну мету. Суд зазначає, що перевірка, копіювання та вилучення документів компанії-заявника ґрунтувалися на Законі «Про захист економічної конкуренції». Крім того, Суд переконаний, що втручання переслідувало таку легітимну мету як проведення перевірки в інтересах «економічного добробуту країни» та «запобігання злочинам».
Чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві?
Суд повторює, що в контексті обшуків та виїмок національне законодавство та практика повинні забезпечувати адекватні та ефективні гарантії проти будь-яких зловживань та свавілля. Ці гарантії повинні включати наявність «ефективного контролю» за заходами, що посягають на статтю 8 Конвенції.
Застосування згаданих принципів до обставин справи
Суд зазначив, що його роль у цій справі полягає не в оцінці того, чи були дії посадових осіб Ради з конкуренції законними та пропорційними, а в тому, чи була обґрунтованою відмова національних судів розглядати скарги, подані компанією-заявником. Статтю 8 Конвенції не можна тлумачити як таку, що вимагає судового контролю постфактум у всіх випадках, що стосуються обшуку або виїмки, проведених у приміщеннях комерційної компанії. Однак, відповідно до практики Суду, наявність такого контролю може братися до уваги поряд з іншими факторами при оцінці відповідності обшуків та виїмок статті 8.
Литовським законодавством передбачена низка процесуальних гарантій стосовно механізму проведення таких перевірок. Однак компанія-заявник не ставила питання про наявність правової бази, а скоріш про те, чи Рада з конкуренції вийшла за межі своєї компетенції, вилучивши велику кількість інформації та обмежуючи права працівників компанії під час проведення перевірки. Ці скарги не можуть бути визнані необґрунтованими. Дійсно, Рада з конкуренції не спростувала звинувачення щодо вилучення матеріалів, обмежень у користуванні службовими телефонами тощо, натомість лише стверджувала, що ці дії були законними. Таким чином, Kesko Senukai Lithuania мала законний інтерес у тому, щоб суди перевірили, чи відповідали дії посадових осіб вимогам статті 8 Конвенції.
Однак національні суди відмовилися розглядати скарги, оскільки вважали, що такі скарги взагалі не мають розглядатися судами. Однак у той же час литовське законодавство передбачало можливість оскарження рішень, прийнятих Радою з конкуренції до адміністративних судів, і ці суди розглядали подібні скарги. У період з 2012 по 2020 роки Вищий адміністративний суд розглянув шість справ, які стосувалися скарг проти Ради з конкуренції щодо обсягу вилученої під час перевірки інформації. З цих шести справ справа компанії-заявника була єдиною, в якій Вищий адміністративний суд зазначив, що оскаржуване рішення Ради з конкуренції не породило жодних правових наслідків і тому не може розглядатися судами.
Не було жодних ознак того, що судовий перегляд рішень Ради з конкуренції матиме будь-який негативний вплив на поточне розслідування.
Більше того, вимоги Ради з конкуренції до заявників дослідити кожен документ та надати обґрунтування для його вилучення з матеріалів розслідування не можна вважати пропорційними.
Нарешті, оскільки розслідування проти Kesko Senukai Lithuania було припинено, скарги компанії на дії Ради з конкуренції не розглядалися на жодному з етапів провадження. Відсутність судового контролю означала, що у справі не було ефективних гарантій проти свавілля та зловживань. Отже, втручання у право компанії на повагу до житла і кореспонденції не могло вважатися пропорційним переслідуваній меті або необхідним у демократичному суспільстві, як того вимагає стаття 8 Конвенції. Таким чином, мало місце порушення статті 8.
Стосовно порушення п.1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції
Суд вирішив, що скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 були об’єднані зі скаргами за статтею 8, а тому немає необхідності розглядати їх окремо.
Повний текст рішення англійською мовою доступний за посиланням: https://cutt.ly/N7fQW54
Прес-реліз доступний за посиланням: https://cutt.ly/f7fQGd0
Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ