Короткий зміст позову:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати  ОСОБА_1 –  ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1. Проте, приватний нотаріус Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О. Ф. відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частку домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, з тих підстав, що правовстановлюючий документ на будинок не відповідає вимогам статті 47 Закону України «Про нотаріат».

Позивачка вказувала на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складалося з двох житлових будинків, що позначалися у документах технічної інвентаризації як літ. А – 35/100 часток та літ. Б – 65/100. Мати позивачки ОСОБА_4 успадкувала 65/100 частин домоволодіння після смерті чоловіка – ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Посилаючись на те, що невідповідність вимогам законодавства правовстановлюючого документу на частину домоволодіння – будинок літ. Б позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на його спадкування, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок літ. Б.

Позивачка зазначала, що на початку 1990-х років житловий будинок літ. А був залишений без догляду особами, які в ньому проживали. Після їх смерті право власності на будинок ніхто не успадкував та він був повністю знищений. Реєстрація житлового будинку літ. А в БТІ перешкоджає позивачці у нотаріальному оформленні спадщини на будинок літ. Б, ОСОБА_1 і тому встановити факт знищення житлового будинку літ. А.

ОСОБА_1:

встановити факт знищення житлового будинку літ А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок (літ. Б), загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , успадкований нею після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області. Право власності свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області, зареєстрованим в реєстрі за № 65 та зареєстрованим в Веселинівській філії Миколаївського МБТІ за реєстром № 85 від 23 січня 1990 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок літ. Б загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований по АДРЕСА_1 успадкований нею після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмолено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

позивачкою доведено належність її матері за життя частини домоволодіння, а саме - будинку літ. Б з господарськими будівлями та спорудами, позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, проте невідповідність правовстановлюючого документа вимогам законодавства, перешкоджає позивачці в оформленні спадкових прав;

у задоволенні вимоги про встановлення факту знищення будинку літ. А відмовлено з тих підстав, що з довідки комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року вбачається, що на цей час по АДРЕСА_1 знаходиться тільки житловий будинок літ. Б, а житловий будинок літ. А знесено. Позивачкою не доведено, що від встановлення факту знищення будинку літ. А залежить виникнення, зміна чи припинення її майнових прав, зокрема щодо оформлення спадкових прав, оскільки нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії посилався тільки на невідповідність правовстановлюючого документу вимогам закону.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою її представником - адвокатом Грабовою А. О., на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами Під час підготовчого провадження ОСОБА_2 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_6, а реального розподілу домоволодіння не проводилося. ОСОБА_2 просила про задоволення апеляційної скарги;

ОСОБА_2 вважає порушеним своє право на спадкування частки у спірному домоволодінні, що належала на праві власності її діду - ОСОБА_6 . У зв`язку з цим ОСОБА_2 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1. Про ухвалення Веселинівським районним судом Миколаївської області судового рішення у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 довідалася після звернення до суду з зазначеним вище позовом, що стало підставою для подання апеляційної скарги. Проте позов ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на частку у спірному домоволодінні на даний час не розглянуто;

апеляційний суд зазначив, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б підтверджували право ОСОБА_2 на частку у майні, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 та суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata. Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважав, що відсутність встановленого права ОСОБА_2 на спірне спадкове майно - частку у домоволодінні, на яку вона претендує, позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети - встановлення порушеного права ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду даної справи. Тому на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження.

Касаційна скарга:

10 квітня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подалакасаційну скаргу, яка підписана представником Грабовою А. О., на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року (повне судове рішення складено 11 березня 2024 року), у якій просила: скасувати оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції; передати справу повністю на новий розгляд до апеляційного суду.

Позиція Верховного Суду:

На рівні ЦК України законодавець не передбачив такої конструкції як визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, спадкоємцем одного із співвласників, що зумовлює припинення правового режиму спільної часткової власності для інших співвласників.

Визнання права власності як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах, захист прав та інтересів. Натомість ініціювання спору про визнання права власності не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців. Очевидно, що в такому разі відбувається використання конструкції визнання права власності не для захисту прав та інтересів і судове рішення стосується прав та/або інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд при закритті апеляційного провадження вважав, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2;

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала, що: у липні 2023 року вона звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами. Під час підготовчого провадження ОСОБА_2 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_6 , а реального поділу домоволодіння не проводилося;

апеляційний суд не врахував, що спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, два будинки – три співвласники); єдністю об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності

апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні ЦК України законодавець не передбачив такої конструкції як визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, спадкоємцем одного із співвласників, що зумовлює припинення правового режиму спільної часткової власності для інших співвласників. Визнання права власності як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах, захист прав та інтересів. Натомість ініціювання спору про визнання права власності не для захисту прав та інтересів є недопустимим;

з урахуванням встановлених обставин: два будинки належали співвласникам на праві спільної часткової власності. ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 , якій належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 65/100. ОСОБА_2 вказувала, що вона є спадкоємцем її діда ОСОБА_6 , якому належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 12/100; судами не встановлено, що відбувався поділ, виділ, чи на інших підставах припинено правовий режим спільної часткової власності на два будинки;

апеляційний суд не врахував, що задоволення позову про визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців, і судове рішення стосується прав та/або інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців;

за таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.

Висновок:

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Джерело: https://tinyurl.com/2x2uzwz6