Відшкодування матеріальної та моральної шкоди за невиконання рішення суду про визначення місця проживання або самочинної зміни місця проживання дитини

За ухилення від виконання рішення суду, яким визначено місце проживання дитини, винна особа буде зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. Це положення врегульовано ч. 5 ст. 159 Сімейного Кодексу України.

Для відшкодування шкоди за невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини або самочинної зміни місця її проживання, необхідно довести, що особа умисно протягом тривалого часу невиконує судове рішення, незважаючи на неодноразові намагання у законний спосіб її забрати. Саме через такі дії позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у позбавленні її права на спілкування з дитиною, участі у її житті, обізнаності щодо стану здоров`я та розвитку, душевних стражданнях, які вона зазнає у зв`язку з розлукою з дитиною. Необхідністю вживати додаткових зусиль для поновлення свого права та права малолітньої дитини на проживання із матір`ю, що зумовлює неодноразові звернення позивача протягом тривалого часу до судових та інших державних органів із позовами, скаргами та заявами тощо.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного права, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко протии України», «Науменко протии України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ протии Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

Так, наприклад Роменським міськрайонним судом Сумської області розглядалася справа про зобов`язання усунення перешкод у проживанні дитини з матір`ю шляхом утримання від вчинення дій, спрямованих проти виконання рішення, стягнення моральної шкоди, відібрання дитини (справа № 585/2120/20).

Судом було встановлено, що на підставі рішення суду місце проживання малолітньої дитини визначено разом з матір`ю. Проте всупереч вказаному рішенню, відповідач проживає разом з сином за місцем свого проживання, не заперечує проти цього, вказуючи, що син категорично відмовляється проживати з матір`ю. При цьому суд зауважив, що вказаним рішенням суду визначено місце проживання малолітнього сина разом з матір`ю, а тому це не потребує доказуванню та має преюдиційне значення під час розгляду даної справи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині відібрання у відповідача дитини та стягненню моральної шкоди.

Шевченківський районний суд м. Чернівці у справі за позовом батька про зобов`язання матір дитини не чинити йому перешкоди у спілкуванні із малолітніми дітьми, встановлення порядку його участі у вихованні дітей та стягнення моральної шкоди ( справа № 727/5428/21, провадження № 2/727/1669/21) у своєму рішенні зазначив, що дійсно згідно ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. ч. 3 - 5 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Але суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд прийшов до висновку, що доводи позивача за первісним позовом щодо наявності перешкод останньому зі сторони відповідача у спілкуванні із дітьми не заслуговують на увагу, оскільки належних доказів на їх підтвердження стороною позивача не надано і судом таких доказів не здобуто. Тому, позовна вимога про зобов`язання не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди відповідачем. З чого слідує, що позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Визначаючи розмір компенсації шкоди суди зауважують, що точних критеріїв майнового виразу душевного болю не має (і не може бути). Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Так наприклад Роменський міськрайонний суд Сумської області у справі № 2/585/58/22 зменшив розмір моральної шкоди за вчинення батьком перешкод матері у проживанні із дитиною з 100000,00 грн. до 24000 грн, адже такий розмір суперечить загальним засадам цивільного законодавства про справедливості, добросовісності та розумності та, на думку суду, є надмірним відшкодуванням.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень ст.ст. 23, 1168 ЦК України та врахує характер і обсяг страждань, яких зазнала сторона, враховуючи засади співмірності, виваженості, справедливості та інші обставини, що відповідає роз`ясненням, які містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.95 №4.

Враховуючи тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їх тривалість, керуючись принципами розумності , справедливості та тривалості вчинення протиправних дій зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача у розмірі 24000,00 грн.

Також рішенням Автозаводського районного суду м. від 27.08.2020 р. Кременчука (справа № 524/8936/19 ) стягнуто з батька дитини відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. за те що, той самочинно, тобто без згоди матері з якою за рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області визначено місця проживання їх спільної малолітньої доньки - змінив та самостійно визначив місце проживання дитини разом з ним, як батьком.

Виходячи з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини, встановивши, що рішенням виконавчого комітету визначено місце проживання малолітньої з матір`ю, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що повернення дитини за місцем проживання матері негативно впливатиме на її розвиток, відсутність обставин, які перешкоджають поверненню доньки матері, або будуть суперечити її інтересам, за підтвердженням самовільних (самочинних) без згоди матері, дій батька щодо зміни місця проживання дитини, невиконання ним рішення органу опіки та піклування), суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову про відібрання дитини у батька та повернення матері.

У зв`язку із цим суд стягнув моральну шкоди у розмірі 20 000 грн.

Крім того, предметом розгляду відшкодування шкоди був спір Верховного Суду у справа № 649/352/18. Верховний Суд у своїй постанові від 04.12.2019 зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без згоди позивача (матері), з якою проживав малолітній син на підставі закону, а саме частини першої статті 160 СК України, оскільки батьками за взаємною згодою місце проживання сина було визначено з матір`ю, залишили у себе малолітнього сина, чим самочинно змінили його місце проживання. Визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відібрання у ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 малолітнього сина та стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Постановою Верховного Суду від 15.03.2023 р. у справі № 750/1786/21 суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким було стягнуто на користь позивача 1000 грн моральної шкоди за порушення відповідачкою умов договору про виховання дитини. Крім того у даній справі, колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання укладеного між сторонами договору в частині розділу 2 «Порядок здійснення батьківських прав» та визначення позивачу способу його участі у спілкуванні і вихованні сина, що ґрунтуються на принципі рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, якнайкращих інтересах самої дитини, які переважають над інтересами батьків.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 р. у справі № 357/17852/15-ц суд зазначив, що ураховуючи конкретні обставини справи, те, що відповідачем було порушено умови договору про участь у виховання дитини від 03 березня 2011 року щодо вивезення дитини за кордон без надання на це дозволу позивача, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Отже, аналізуючи рішення судів різних інстанцій можна прийти до висновку, що у більшості випадків позови з приводу стягнення матеріальної та моральної шкоди (за невиконання рішень суду про визначення місця проживання або самочинної зміни місця проживання дитини) є досить поширеними та при доведеності задовольняються судами.

Слід зазначити, що факт завдання майнової шкоди та її розмір не впливають на можливість вимагати компенсацію моральної шкоди. Розмір відшкодування напряму залежить від доказової бази, наданої позивачем.

Матеріал підготували адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ Маргарита Бурлак та адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ Анастасія Присяжнюк

Зареєструватися на вебінар від Центру сімейного права:

Вебінар Ольги Михальчук «Особливості поділу спільного майна подружжя, якщо один з подружжя є фізичною особою – підприємцем». http://surl.li/igacq