Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з втратою годувальника: обставини, що підлягають доказуванню

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 127/13341/20 (провадження № 61-12797св21)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з втратою годувальника.

Позов мотивовано тим, що машиніст ОСОБА_2 — працівник виробничого підрозділу «Локомотивне депо Жмеринка» регіональної філії «Південно-Західна залізниця»АТ «Укрзалізниця», керуючи локомотивом, у складі пасажирського потягу, під час проїзду залізничної зупинки с. Могилівка допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди. Зазначене підтверджується постановою про закриття кримінального провадження. ОСОБА_3 був єдиним сином позивача, який проживав разом з нею і фактично утримував матір.

Позивач хворіє, перенесла тяжку операцію та очікує перенести ще одну, втрата сина завдала шкоди її здоров`ю. У житті ОСОБА_1 сталися невиправні зміни, втрата сина спричинила тяжкі душевні страждання, тобто спричинили заподіяння їй моральної шкоди.

На підставі викладеного, позивач звернувшись до суду з даним позовом, просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь: 200 000 грн — у рахунок відшкодування моральної шкоди; 200 682 грн — щомісячних виплат у зв`язку з втратою годувальника одноразово; стягувати по 5 574,50 грн щомісячної виплати в зв`язку з втратою годувальника, довічно; 26 800 грн — витрат на спорудження пам`ятника; 12 800 грн — витрат на поховання; 19 500 грн — витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що хоча з наданих доказів вбачається, що позивач та її загиблий син дійсно проживали за однією адресою, однак перебування позивача на утриманні сина і допомога, яку вона отримувала від сина (а не її пенсія), була її основним доходом, не доведено належними доказами. Відтак, судом першої інстанції відмовлено у позовні про стягнення з АТ «Укрзалізниця» 200 682 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно. При визначенні розміру моральної шкоди місцевий суд виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань матері, яка втратила сина. При цьому, врахував ступінь вини самого потерпілого ОСОБА_3 , який перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння та порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вимоги про стягнення витрат на поховання та витрат на спорудження пам`ятника судом першої інстанції задоволено в повному обсязі, оскільки зазначено, що вказані витрати належним чином підтверджені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив про те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Касаційна скарга ОСОБИ_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно позбавили позивача права на отримання відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, а також відшкодування справедливого розміру моральної шкоди.

Позиція Верховного Суду:

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно; особам з інвалідністю — на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п`яти років після його смерті.

Суди попередніх інстанцій встановивши отримання ОСОБА_1 пенсійного забезпечення, що свідчить про можливість самостійного утримання, та відсутність належних та допустимих доказів перебування позивача на утриманні сина ОСОБА_3 , дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 200 682 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно.

Одне лише посилання на те, що син позивачки проживав з нею за однією адресою, не є доказом її перебування на утриманні в сина і не може бути підставою для визнання за померлим статусу годувальника позивача.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17, в якій зазначено, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника довічно.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи.

Оскаржувані судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, не навели мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за необхідне задовольнити позовну вимогу у розмірі значно меншому порівняно з тим, яку просила стягнути позивачка. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину її фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди Верховний Суд виходить з того, що моральна шкода позивачці завдана смертю її сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачки їй душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачки не можливо.

При цьому суд враховує, що смерть сина позивачки спричинена також у зв`язку з його особистою необережність та переходом залізничної колії у місці, яке для цього не пристосовано, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування.

З огляду на те, що позивачка просила стягнути на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 200 000 грн, то з урахуванням зазначених обставин стягненню підлягає сума у розмірі 100 000 грн, що на думки суму є належним відшкодуванням у цьому випадку.

Висновок:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 30 000 грн до 100 000 грн. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду в частині позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування майнової шкоди пов`язаної з втратою годувальника, стягнення витрат на правничу допомогу — залишити без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 127/13341/20 (провадження № 61-12797св21) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/101754113