Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Заводський ВДВС), третя особа - Друга Кам`янська державна нотаріальна контора про звільнення спадкового майна з-під арешту.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , успадкованої після смерті її рідної бабки ОСОБА_3. Зазначала, що вказана квартира 17 грудня 1997 року була отримана у власність шляхом приватизації ОСОБА_4 , який є її дідом, ОСОБА_5 , який є її батьком та безпосередньо ОСОБА_3 , тобто бабкою позивача.

Помер її батько ОСОБА_5 , заповіту за життя не склав, у зв`язку із чим його батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які були спадкоємцями першої черги та постійно проживали разом із спадкоємцем, успадкували належну померлому частку в спірній квартирі, збільшивши свої частки до 1/2 на кожного. Звертала увагу суду, що в документах про право власності на спірне нерухоме майно та її особистих документах є певні розбіжності у перекладі прізвища її батька, як « ОСОБА_6 » та «ОСОБА_7».

Зазначала, що помер її дід ОСОБА_4 , оскільки заповіту за життя ним також складено не було, належна йому частка квартира була успадкована його дружиною, яка постійно проживала з ним на час смерті, тобто її бабкою ОСОБА_3 , яка стала власником всієї квартири АДРЕСА_1.

Зважаючи на те, що померла бабка ОСОБА_3 , заповіту також не залишила, 16 січня 2021 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлика В. В. із заявою про прийняття спадщини. Разом із тим, відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру їй видано не було внаслідок перебування 1/3 частини квартири, яка належала померлому ОСОБА_5 під арештом, накладеним постановою державного виконавця ВДВС Заводського РУЮ м. Дніпродзержинська Липенко М. М. від 05 серпня 2004 року в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2427, виданого 16 серпня 2001 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Вказала, що відповідний арешт було накладено внаслідок наявної у її батька ОСОБА_5 заборгованості з аліментних платежів на підставі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2001 року по справі № 2-2427. Зазначила, що державним нотаріусом Другої Кам`янської державної нотаріальної контори Бурдіком С. С. при внесенні до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт 1/3 частини квартири, яка належала ОСОБА_5 , допущено помилки, а саме: неправильно зазначено по батькові боржника, а саме зазначено « ОСОБА_8 », замість правильного « ОСОБА_9 »; підставою накладення арешту замість постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Липенко М. М. від 05 серпня 2004 року вказано ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-2427 від 16 серпня 2004 року; у реквізитах постановленого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська судового рішення у справі № 2-2427 замість рішення вказано ухвала, замість правильної дати винесеного рішення 16 серпня 2001 року, вказано 16 серпня 2004 року.

Добровільно арешт орган державної виконавчої служби не зняв, виконавче провадження у зв`язку зі смертю боржника не закінчив, матеріали виконавчого провадження, в рамках якого накладався відповідний арешт, знищені зі спливом встановленого терміну зберігання, отже державний виконавець позбавлений можливості самостійно зняти арешт. Також вказала, що аліментні зобов`язанні тісно пов`язані з особою кожного із батьків та припиняються зі смертю, дітям (позивачу та її сестрі ОСОБА_10 ), на яких було присуджено аліменти, виповнилося 37 та 29 років відповідно, позивач є єдиним спадкоємцем спірної квартири, яка знаходиться у фактичному користування та володінні позивача.

Позивач просила: звільнити з-під арешту спадкове майно померлої ОСОБА_3, а саме 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , запис про який внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Другою Кам`янською державною нотаріальною конторою (реєстраційний номер обтяження:1263221, зареєстровано: 30 серпня 2014 року) на підставі ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-2427 від 16 серпня 2004 року (постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Липенко М. М. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2004 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Заочним рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора про звільнення спадкового майна з-під арешту відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення, невизнання чи оспорення її прав та інтересів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення районного суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), вважаючи, що саме вказаним органом порушуються її права. Але зазначений ОСОБА_1 відповідач не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладений арешт на спірне нерухоме майно. Стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідач залучений не був. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляла.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , в якій просила скасувати заочне рішення районного суду та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, а також фактичним обставинам і матеріалам справи, а саме:

• суд першої інстанції з незрозумілих мотивів та підстав піддав сумніву правовстановлюючий документ на спірне нерухоме майно - свідоцтво про право власності на житло;
• висновок суду першої інстанції про те, що без встановлення факту, що має юридичне значення щодо того, що ОСОБА_11 , ім`я особи на час смерті і ОСОБА_12 , є однією і тією ж особою, зроблений внаслідок надмірного формалізму (правового пуризму) у цій справі;
• суд першої інстанції, з метою виконання покладених на нього законом функцій, завдання цивільного судочинства, а також справедливого та об`єктивного вирішення даної справи, не пропонував позивачу подати відповідні докази чи пояснення щодо причин неможливості їх подання до суду. Вказує, що у суду першої інстанції була відсутня об`єктивна неможливість ухвалити законне та обґрунтоване рішення по суті заявлених позовних вимог;
• суд першої інстанції залишив поза увагою, що право власності на 1/3 частину квартири, яке належало ОСОБА_13 , після його смерті перейшло у рівних частках у власність ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , а в подальшому до ОСОБА_15 . АДРЕСА_3 правомірно та на законних підставах, в порядку спадкування за законом, набула право приватної власності на всю квартиру, хоча і не оформила (не зареєструвала) набуте право власності у встановленому законом порядку, оскільки була особою похилого віку і вважала, що їй це робити не обов`язково, як спадкоємниці першої черги, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини, та в подальшому по день своєї смерті і не заявляли про свою відмову від спадщини;
• суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 2/0301/806/11 від 13 липня 2022 року, відповідно до якого застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
• твердження суду апеляційної інстанції, що «матеріали справи не містять відомостей щодо відсутності у боржника заборгованості перед стягувачем зі сплати аліментів» є помилковими, оскільки встановлення обставин наявності чи відсутності у боржника за виконавчим документом - ОСОБА_17 , який помер у 2015 році, перед стягувачем заборгованості зі сплати аліментів, виходить за межі предмета доказування у даній справі;
• суд апеляційної інстанції, на думку позивача, формально підійшов до перегляду справи, по суті доводи апеляційної скарги не розглянув, повно, об`єктивно і всебічно не з`ясував фактичні обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого помилково залишив в силі оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Позивач також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (за обставин, коли позивач у справі про звільнення майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем, є одночасно і особою на користь якої ухвалене судове рішення, що виконувалося державним виконавцем, і правонаступником боржника; за обставин тривалості арешту майна боржника понад 15 років після закінчення виконавчого провадження та семи років після смерті боржника; за обставин переходу права власності на арештоване майно в порядку спадкування до інших осіб).

Позиція Верховного Суду:

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19)).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

У справі, що переглядається, предметом спору є вимога ОСОБА_1 , яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, про його звільнення з-під арешту, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_20 , при цьому позов пред`явлено лише до державного виконавця. Таким чином обґрунтованим слід визнати висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для справи та формального підходу суду апеляційної інстанції до перегляду справи, не впливають на правильність вирішення справи, оскільки висновки судів по суті вирішення спору, зокрема, щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог, мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи.

Доводи касаційної скарги про те, що обов`язок ОСОБА_5 зі сплати аліментів на його дочок ОСОБА_31 та ОСОБА_10 припинився у зв`язку з його смертю та досягненням дітьми повноліття, а тому рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська у справі № 2-2427 від 16 серпня 2001 року не може бути подане до примусового виконання і за ним державним (приватним) виконавцем не може бути розпочате виконавче провадження, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частиною третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять відомостей щодо погашення заборгованості ОСОБА_5 за рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська у справі № 2-2427 від 16 серпня 2001 року, під час виконання якого державним виконавцем накладено арешт на 1/3 частину спірної квартири. Борг спадкодавця за аліментами стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов`язанням, яке припиняється як нерозривно пов`язане із особою боржника (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц (провадження № 61-3563св18).

Висновок:

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалась позивач у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (за обставин, коли позивач у справі про звільнення майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем, є одночасно і особою на користь якої ухвалене судове рішення, що виконувалося державним виконавцем, і правонаступником боржника; за обставин тривалості арешту майна боржника понад 15 років після закінчення виконавчого провадження та семи років після смерті боржника; за обставин переходу права власності на арештоване майно в порядку спадкування до інших осіб), колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі відмовлено у задоволенні позовних вимог через неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 - http://surl.li/jhsxj