Огляд: Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21 (провадження № 61-14045св21)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Заява обґрунтована тим, що вона та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали разом . В шлюбі у них народились діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Вказувала, що на момент звернення до суду у зв`язку з погіршенням стосунків, постійними конфліктами ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено. Також, вона звернулась до районного суду м. Києва з позовною заявою про розірвання шлюбу.

Зазначала, що під час спільного проживання ОСОБА_2 постійно зловживав спиртними напоями та неодноразово вчиняв відносно неї домашнє насильство, висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона зверталась до правоохоронних органів.

Протягом 2019-2021 років ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Незважаючи на адміністративні стягнення, ОСОБА_2 не змінив своєї поведінки, створив неможливі умови для проживання, у зв`язку з чим вона змушена була залишити постійне місце проживання і разом з дітьми виїхати з власної квартири та проживати у своїх батьків з метою захисту себе та своїх дітей, оскільки не безпідставно вважає, що існує реальна загроза продовження домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 як до неї, так і до дітей.

Донька ОСОБА_4 звернулась до бабусі та повідомила про факт її розбещення з боку батька, у зв`язку з чим вона звернулась до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою про проведення експертного психологічного дослідження своїй дочці. За результатами експертного психологічного дослідження виявлено наявність ознак психотравмування, пов`язаного з вищезазначеними діями батька.

Вона також звернулась до поліції з відповідною заявою. Внесено відомості до ЄРДР, відкрито провадження № 12021100010000860 за частиною другою статті 156 КК України. Наразі триває досудове розслідування, проводяться слідчі дії.

Враховуючи те, що від насильства з боку ОСОБА_2 постраждала не тільки вона, але і неповнолітня дитина ОСОБА_1 , просила суд видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:

- заборони перебувати за їхньою адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до будинку АДРЕСА_2 де проживає ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , в тому числі до будинку АДРЕСА_3, де проживають батьки ОСОБА_1 та сама вона проводить там багато часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5, строком на 6 місяців;

- заборони спілкування з малолітніми доньками строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця роботи ОСОБА_1 та інших місць частого її відвідування, строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до дитячого садочка, який відвідують малолітня донька ОСОБА_4 та малолітня донька ОСОБА_5 , та інших місць частого їх відвідування та перебування, строком на 6 місяців;

- заборони особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , малолітню доньку ОСОБА_4 та малолітню доньку ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, строком на 6 місяців;

- заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду м. Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції:

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція Верховного Суду:

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.

Висновок:

З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявником доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, строк дії якого на час розгляду справи судом касаційної інстанції закінчився.

При цьому судами правомірно враховано наявність ризиків можливого застосування в подальшому ОСОБА_2 фізичного або психологічного насильства відносно заявниці та малолітніх дітей.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що на час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції встановлений судами попередніх інстанцій шестимісячний строк дії обмежувального припису сплив.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що висновки, викладені в експертному дослідженні від 01 квітня 2021 року № ЕД-19-21/4561-ПС, не відповідають дійсності, й те, що вказана експертиза викликає сумніви щодо її правильності, оскільки була проведена 01 квітня 2021 року, а він не проживає із сім`єю з 16 березня 2021 року з незалежних від нього причин, не можуть бути прийняті судом, оскільки, як вбачається із вказаного висновку, ОСОБА_1 звернулась до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС 11 березня 2021 року, тобто в той час, як вказує сам ОСОБА_2 , коли вони проживали разом.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що разом із апеляційною скаргою ним було подано докази того, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої батьківськи обов`язки, проте такі не було враховано під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду, не можуть бути прийняті судом, оскільки під час розгляду справ про видачу обмежувального припису суд повинен з`ясувати, чи вчинялося особою, визначеною в заяві в якості заінтересованої особи, відносно заявника домашнє (психологічне, фізичне) насильство. Крім того, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21 (провадження № 61-14045св21) - https://cutt.ly/L5EurSP