17 січня 2023 року Велика палата ЄСПЛ прийняла рішення у справі Fedotova and Others v. Russia. Це перше рішення після виходу російської федерації з Ради Європи. Рішення викликає цікавість як з юрисдикційної точки зору, так і фокусує увагу на змістовному аспекті, оскільки стосується захисту та юридичного визнання одностатевих пар.

ЄСПЛ у рішенні навів обґрунтування наявності в нього юрисдикції щодо РФ після того, як вона припинила бути стороною Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, Суд зазначив, що формулювання статті 58 Конвенції вказує на те, що держава, яка перестала бути учасником Конвенції внаслідок того, що вона припинила членство у Раді Європи, не звільняє її від своїх зобов’язань за Конвенцією щодо будь-якого діяння, вчиненого цією державою до дати, на яку вона перестала бути учасником Конвенції. У своїй «Резолюції щодо наслідків припинення членства Російської Федерації в Раді Європи у світлі статті 58 Європейської конвенції з прав людини», прийнятій 22 березня 2022 року, Суд зазначив, що він «залишається компетентним розглядати заяви, спрямовані проти Російської Федерації у зв’язку з діями або бездіяльністю, які можуть становити порушення Конвенції, за умови, що вони мали місце до 16 вересня 2022 року». У цій справі факти, що призвели до порушень Конвенції, про які стверджують заявники, мали місце до 16 вересня 2022 року. Оскільки заяви були подані до Суду у 2010 та 2014 роках, відповідно Суд мав юрисдикцію їх розглядати.

Отже, яких ключових аспектів стосується даний кейс?

Обставини справи

Шестеро заявників утворили три одностатеві пари. У різні дати вони подали заяви про вступ у шлюб до своїх місцевих відділів РАЦСу. Пані І. Федотова та пані І. Шипітко подали свої заяви до Тверського відділу РАЦСу в Москві 12 травня 2009 року, тоді як інші заявники подали свої заяви до Четвертого відділу РАЦСу в Санкт-Петербурзі 28 червня 2013 року.

Тверський відділ РАЦС м. Москви розглянув заяву, подану першою парою, і відхилив її 12 травня 2009 року. Четвертий відділ РАГСу в Санкт-Петербурзі відмовився розглядати заяви, подані двома іншими парами, і 29 червня 2013 року відхилив обидві заяви.

Національна влада, відмовляючи, спиралася на статтю 1 Сімейного кодексу РФ, яка визначає шлюб як «добровільний сімейний союз чоловіка і жінки». Оскільки пари, утворені заявниками, не складалися з «чоловіка і жінки», влада постановила, що їхні заяви про укладення шлюбу не можуть бути розглянуті. Заявники безуспішно оскаржили ці рішення в національних судах.

Національні Суди, зокрема, зазначили, що ні міжнародне право, ні Конституція не накладають на владу зобов’язання заохочувати або підтримувати одностатеві союзи. Серед аргументів Суд вказав, що бланк заяви про укладення шлюбу містить два поля – «він» і «вона», і тому не може використовуватися одностатевими парами.

Стверджуване порушення

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини, заявники скаржилися на те, що їхні стосунки як подружжя не можуть бути визнані і захищені законом в Росії. На їхню думку, це становило порушення їхнього права на повагу до приватного і сімейного життя, захищеного цією статтею.

Оцінка Суду

Стаття 8 Конвенції

Суд вже постановив, що суттєві або особливо важливі аспекти ідентичності особи були поставлені на карту у справах, що стосуються законних відносин між батьками і дітьми, доступу до інформації про своє походження та особу своїх батьків, етнічної ідентичності або гендерної ідентичності.

Що стосується питання, порушеного у цій справі, Суд встановив, що вимога одностатевих партнерів про юридичне визнання і захист їхніх стосунків торкається особливо важливих аспектів їхньої особистої та соціальної ідентичності.

Що стосується існування консенсусу з цього питання, Суд вже відзначив чітку тенденцію на європейському рівні до правового визнання і захисту одностатевих пар у державах-членах Ради Європи.

Відповідно, враховуючи, що на карту поставлені особливо важливі аспекти особистої та соціальної ідентичності осіб однієї статі і що, крім того, в державах-членах Ради Європи спостерігається чітка постійна тенденція, Суд вважає, що свобода розсуду держав-учасниць значно обмежена, коли мова йде про надання одностатевим парам можливості юридичного визнання і захисту.

Тим не менш, Суд зазначив, що держави-учасниці мають більш широку свободу розсуду при визначенні точного характеру правового режиму, який повинен бути наданий одностатевим парам, і який не обов’язково повинен мати форму шлюбу. Дійсно, держави мають «вибір засобів» для виконання своїх позитивних зобов’язань, притаманних статті 8 Конвенції.

Щодо того, чи виконала держава-відповідач своє позитивне зобов’язання, Суд зазначив, що коли заявники звернулися до російських органів влади з проханням про юридичне визнання, російське законодавство не передбачало такої можливості. Також не відбулося жодних змін у законодавстві з моменту подання цих заяв. Суд зазначив, що держава-відповідач не повідомила його про будь-який намір внести зміни до свого внутрішнього законодавства, аби дозволити одностатевим парам користуватися офіційним визнанням і правовим режимом, що забезпечує захист.

За відсутності офіційного визнання одностатеві пари є нічим іншим, як фактичними союзами за російським законодавством. Партнери не можуть регулювати фундаментальні аспекти спільного життя, такі як власність, утримання та спадкування, інакше як приватні особи, які укладають договори відповідно до звичайного права, а не як офіційно визнана пара. Вони також не можуть покладатися на існування своїх стосунків у відносинах з судовими або адміністративними органами. Дійсно, той факт, що одностатеві партнери повинні звертатися до національних судів за захистом своїх основних потреб як подружжя, сам по собі є перешкодою для поваги до їхнього приватного і сімейного життя.

У світлі вищевикладеного, не можна сказати, що російська правова база, застосована до заявників, забезпечує основні потреби у визнанні та захисті одностатевих пар, які перебувають у стабільних та відданих стосунках.

Розглядаючи причини, висунуті державою-відповідачем для виправдання відсутності будь-якого правового визнання і захисту одностатевих пар, Суд зазначив, що Уряд покладався на традиційні сімейні цінності, почуття більшості російського населення і захист неповнолітніх від пропаганди гомосексуалізму.

На думку Суду, немає жодних підстав вважати, що надання правового визнання і захисту одностатевим парам, які перебувають у стабільних і відданих стосунках, саме по собі може завдати шкоди сім’ям, створеним у традиційний спосіб, або поставити під загрозу їхнє майбутнє чи цілісність. Дійсно, визнання одностатевих пар жодним чином не перешкоджає різностатевим парам укладати шлюб або створювати сім’ю, що відповідає їхньому розумінню цього терміну. У більш широкому сенсі забезпечення прав одностатевих пар саме по собі не тягне за собою послаблення прав, гарантованих іншим людям або іншим парам. Таким чином, Суд постановив, що захист традиційної сім’ї не може виправдати відсутність будь-якої форми юридичного визнання та захисту одностатевих пар у цій справі.

Суд неодноразово зазначав, що хоча індивідуальні інтереси іноді мають бути підпорядковані інтересам групи, демократія не означає, що погляди більшості завжди повинні переважати: має бути досягнутий баланс, який забезпечить справедливе ставлення до представників меншин і дозволить уникнути зловживання домінуючим становищем. Суд послідовно відмовляється схвалювати політику і рішення, які втілюють упереджене ставлення гетеросексуальної більшості до гомосексуальної меншини.

Жодна з підстав суспільного інтересу, висунутих Урядом, не переважає над інтересом заявників у належному визнанні та захисті їхніх стосунків законом. Суд дійшов висновку, що держава-відповідач перевищила межі своєї свободи розсуду і не виконала свого позитивного зобов’язання щодо забезпечення права заявників на повагу до їхнього приватного і сімейного життя.

Таким чином, мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Стаття 14 у поєднанні зі статтею 8

З огляду на свій висновок про порушення статті 8, Велика Палата постановила, що немає необхідності розглядати, чи мало місце у цій справі також порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8.

Детально ознайомитися з текстом рішення можна за покликанням: https://cutt.ly/f9amFi2

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ