Обставини справи

Заявницею у справі є Таліко Тхелідзе, яка звернулася до Європейського суду з прав людини після того, як втратила свою доньку.

Донька заявниці М.Т. проживала у фактичному шлюбі з Л.М. у квартирі з його батьками. М.Т. також мала 6-річну доньку від попереднього шлюбу. Невдовзі після спільного проживання співмешканці почало часто сваритися, оскільки виявилося, що Л.М. патологічно ревнивий та схильний до агресії.

Батьки кривдника та сама жінка декілька разів викликали поліцію, оскільки Л. М. погрожував жінці, застосував фізичне насильство та систематично словесно її ображав. Кримінальне провадження за фактом вчинення домашнього насильства не було відкрито, превентивні заходи не застосовувалася. Поліція поінформувала М.Т. про те, що немає можливості заарештувати її співмешканця або вимагати вжиття превентивних заходів, беручи до уваги банальну сімейну сварку та малозначність діяння.

Згодом М.Т. залишила Л.М. та переїхала до своєї матері. Після від’їзду Л.М. почав надсилати їй sms-повідомлення, що містили різного роду погрози, зокрема такому змісту: «Я можу легко зробити так, що ти зникнеш», «Я покінчу життя самогубством, я не можу жити без тебе» та «Мене ніхто не зупинить, я не боюся поліції». Він також погрожував вбивством малолітній доньці М.Т. Жінка знову подала заяву про вчинення домашнього насильства, проте кримінальне провадження не відкрили, а Л.М. було винесено попередження не наближатися до М.Т.

Наступного дня, після того, як Л.М. підстеріг М.Т. біля під’їзду її будинку, працівники поліції пояснили, що вони не можуть заарештувати його за відсутності фізичного впливу, але запропонували альтернативне рішення – розповісти все своїм братам, аби ті помстилися.

Заявниця тричі зверталася до районного відділку поліції, щоб повідомити, що Л.М. щодня переслідував та погрожував її доньці, закликаючи поліцію захистити останню. Мати також повідомила, як одного разу Л.М. зайшов на роботу до її дочки з ручною гранатою і погрожував її підірвати. Поліція не вжила жодних заходів.

Л.М. також переслідував жінку, одного разу він ледь не врізався в автомобіль М.Т., коли та відвозила свою доньку до школи. Після цього заявниця знову звернулася до поліції з проханням про надання захисту для її доньки. Вона повідомила, що життя її доньки та онучки стало нестерпним, оскільки Л.М. тероризував їх щодня. Превентивні заходи не були застосовані.

Так тривало, допоки ревнивий співмешканець не навідався до університету, де викладала М.Т. Він попросив жінку вийти з аудиторії, після чого застрелив її, а потім себе.

Розслідування було розпочато за фактом вбивства, але невдовзі припинилося у зв’язку зі смертю злочинця.

Стверджуване порушення

Посилаючись на статті 2 (право на життя) і 14 (заборона дискримінації) Конвенції, заявниця скаржилася на неспроможність національних органів влади захистити її дочку від домашнього насильства та провести ефективне кримінальне розслідування обставин, які призвели до її смерті. Вона стверджувала, що поліція усвідомлювала небезпеку для життя її доньки, але не вжила необхідних превентивних заходів. Зокрема, їх відповідь на численні скарги, які вона та її донька подали на Л.М., були неналежними та дискримінаційними.

Оцінка Суду

Стаття 2 у поєднанні зі статтею 14 Конвенції

Суд повторив, що, коли виникає будь-яка підозра щодо домашнього насильства чи насильства щодо жінок, від органів влади вимагається особлива ретельність під час внутрішнього провадження. Відмова держави захистити жінок від домашнього насильства порушує їх право на рівний захист перед законом. Крім того, обов’язок захищати життя згідно зі статтею 2 Конвенції вимагає проведення ефективного офіційного розслідування кожного разу, коли когось вбито.

Суд зазначив, що з 29 квітня по 16 жовтня 2014 року М.Т. і заявниця зверталися за допомогою до поліції принаймні 11 разів. У своїх заявах вони завжди чітко передавали рівень насильства в поведінці Л.М. Батьки Л.М. повідомляли поліцію, що їхній син страждав на патологічні ревнощі, був психічно неврівноваженим і мав проблеми з управлінням гнівом. Л.М. сам зізнався, що погрожував вбити дочку заявниці, мав судимість і вживав наркотики та алкоголь. Поліції було відомо, що М.Т. постійно носила із собою перцевий балончик та електрошокер, оскільки дуже боялася Л.М. Таким чином, Суд дійшов висновку, що поліція знала або беззаперечно повинна була знати про реальну та безпосередню загрозу безпеці жінки.

Проте правоохоронні органи не вживали заходів, які могли б зменшити шкоду чи змінити трагічний результат. Незважаючи на різні превентивні заходи, які були доступними правоохоронних органам, органи влади не змогли запобігти гендерному насильству щодо M.T., яке завершилося її смертю.

Суд зазначає, що бездіяльність національних правоохоронних органів виглядає непробачно, оскільки загалом насильство щодо жінок, зокрема і домашнє насильство, є системною проблемою в країні. Декілька авторитетних міжнародних моніторингових органів, а також Офіс народного захисника Грузії засвідчили, що причини насильства щодо жінок пов’язані, серед іншого, з дискримінаційними гендерними стереотипами та патріархальним ставленням у поєднанні з відсутністю особливої ​​ретельності з боку правоохоронних органів.

Отже, Суд встановив, що бездіяльність поліції у цій справі можна вважати системним збоєм, і що існує нагальна потреба провести змістовне розслідування щодо можливості того, що пасивність поліції обумовлювалася гендерною дискримінацією та упередженим ставленням.

Таким чином, держава порушила свої зобов’язання за статтею 2 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 щодо захисту життя доньки заявниці та проведення ефективного розслідування її смерті.

Повний текст рішення англійської мовою: http://bit.ly/3gDBbeD

Матеріал підготовлено Вищою школою адвокатури НААУ в рамках міжнародної акції "16 днів проти насильства"