Як сказав колись Бенджамін Франклін: «Немає нічого невідворотного в цьому світі, окрім смерті та податків».
Тобто смерть фізичної особи є невідворотною, яка припиняє її правосуб’єктоздатність, тобто тим самим позбавляє її можливості володіти, користуватися, розпоряджатися вже набутим нею за життя майном, а також вчиняти дії, необхідні для набуття такого майна в майбутньому. Відповідно виникає необхідність у переході прав та обов’язків померлої особи до інших осіб (чи то до членів сім’ї, чи то до родичів, чи взагалі до зовсім чужих людей).
Ураховуючи таку життєву закономірність, Конституція України передбачає право спадкування власності громадян і забезпечує можливість розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. Тому на виконання цього положення Конституції України в Цивільному кодексі України було передбачено дві групи нормативних конструкцій щодо переходу прав та обов’язків від померлої особи до інших осіб:
● перша – норми щодо спадкування;
● друга – «спадковий договір» (глава 90 Цивільного кодексу України).
За спадковим договором, що передбачено статтею 1302 ЦК України, одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Простіше кажучи, старанному набувачу за певні дії обіцяється певне майно відчужувача.
Обґрунтовуючи доцільність спадкового договору, розробники проєкту ЦК зазначали, що сфера його застосування на практиці не буде широкою, вона стосуватиметься головним чином подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей.
З’ясування сутності спадкового договору ускладнює та обставина, попри структурне розміщення у книзі 6 ЦК «Спадкове право», цей договір не опосередковує спадкових правовідносин.
Спадковий договір не може розглядатися як самостійний вид спадкування, оскільки відповідно до ст. 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Ця норма має імперативний характер. За таких обставин Верховний Суд України надав роз’яснення, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, у тому числі право на обов’язкову частку (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7).
Зазначена правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду: від 26 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 612/765/18 (провадження № 61-22104св19).
Таким чином, розміщення глави 90, що регулює спадковий договір, у книзі 6 ЦК, є досить умовним. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права внаслідок відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва.
Ураховуючи відсутність відносин спадкування при переході права власності на майно, що складає предмет спадкового договору, набувач не зобов’язаний задовольняти претензії кредиторів відчужувача. Такий обов’язок покладено законом виключно на спадкоємців померлого власника як універсальних правонаступників (ст. 1282 ЦК).
При укладенні спадкового договору права осіб, які згідно зі ст. 1241 ЦК мають обов’язкову частку в спадщині, законом не застережені. Отже, відчужувач може і не враховувати при укладенні спадкового договору їхні права на обов’язкову частку в майні, що є предметом спадкового договору. Однак це не виключає можливості захисту цими особами своїх прав у судовому порядку.
Спадковий договір не є договором про спадкування, а норми, що регулюють цей договір, утворюють інститут зобов’язального, а не спадкового права.
Одним із підтверджень застосовування положень зобов’язального права до спадкового договору є вимога п. 8.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій, яка передбачає, що спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження. Крім того, спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 Кодексу «Правочини».
Отже, спадковий договір є правочином, тому на нього, як і на будь-який інший правочин, розповсюджуються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Так, згідно з частиною першою ст. 203 ЦК України зміст спадкового договору не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Скажімо, протягом дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення набуття права власності на відповідну ділянку на підставі спадкового договору фактично неможливе. Так, постановою від 19 березня 2020 року у справі № 692/86/19 КЦС ВС підтвердив висновок апеляційного суду, який визнав недійсним спадковий договір про відчуження земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог закону, оскільки на час його укладення діяла заборона на відчуження земельних ділянок із цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», та вказаний правочин порушує право позивача на оформлення спадщини. Апеляційний суд також дійшов висновку, що позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.
У постанові КЦС ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 було зазначено, що оспорюваний спадковий договір як правочин, пов’язаний з відчуженням земель сільськогосподарського призначення, тобто його укладено сторонами всупереч положенням п. 15 Перехідних положень ЗКУ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, тому він є таким, що порушує публічний порядок держави та є недійсним з огляду на закон.
Очевидно, що спадковий договір — це договір на випадок смерті, а не договір про спадкування. За своєю типовою належністю спадковий договір є різновидом договорів про передання майна у власність і моделюється переважно на принципах договору довічного утримання (догляду). Утім, попри певну зовнішню схожість, варто вказати на низку принципових відмінностей спадкового договору від договору довічного утримання (догляду).
По-перше, виникнення права власності у набувача в спадковому договорі пов’язано зі смертю відчужувача, в той час, як у договорі довічного утримання (догляду) — з моментом нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.
По-друге, у спадковому договорі на набувача покладається обов’язок виконувати розпорядження відчужувача, в договорі довічного утримання (догляду) набувач зобов’язаний забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом.
По-третє, набувач у спадковому договорі може виконувати свої обов’язки як до, так і після смерті відчужувача; натомість договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Хоча в такому аспекті варто вказати на певний виняток. Відповідно до частини третьої ст. 749 ЦК набувач за договором довічного утримання (догляду) зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбаченого договором.
І по-четверте, спадковий договір має специфічні способи забезпечення виконання. І це буде розглянуто нижче.
Сутність спадкового договору розкривається передусім через елементи його юридичної характеристики. Такий договір є консенсуальним, двостороннім, відплатним.
З огляду на теорію права консенсуальними вважаються договори, які виникають з моменту досягнення сторонами всіх істотних умов по договору, а реальними – договори, які визнаються укладеними з моменту, коли на основі згоди здійснюється передання стороною контрагенту визначеного майна.
Отже, з одного боку, його характеристики вказують на те, що він є консенсуальний, оскільки момент його укладання пов’язується з досягненням сторонами згоди за всіма істотними умовами, що зі свого боку тягне за собою виникнення цивільних прав та обов’язків між сторонами.
Але разом з тим можна віднести його і до реальних, оскільки якщо за умовами спадкового договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, то він буде вважатися укладеним з моменту передання майна набувачеві.
Практика показує, що спадковий договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін у передбаченій законом формі. Однак недоліком Цивільного кодексу України є те, що не визначено переліку істотних умов договору. Цей недолік створює на практиці проблеми щодо укладеності чи неукладеності конкретного договору.
Крім того, спадковий договір є й оплатним, оскільки набувач майна зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру в обмін на майно відчужувача, стосовно якого набуває право власності після смерті останнього. За цією ознакою спадковий договір відрізняється від заповіту, який є безоплатним правочином.
Спадковий договір належить до двосторонніх, оскільки правами та обов’язками наділяються обидві сторони.
Набувач, з одного боку, набуває право власності на майно відчужувача, має право вимагати розірвання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача, і з іншого – зобов’язаний належним чином виконувати відповідно до умов договору розпорядження відчужувача.
Відчужувач має право робити певні розпорядження, вимагати від набувача вчинення визначених умовами договору дій майнового або немайнового характеру. Він має право призначити особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті, та вимагати розірвання договору за життя у разі невиконання набувачем його розпоряджень. З іншого боку, на нього покладається обов’язок не відчужувати майно, визначене спадковим договором.
З огляду на те, що спадковий договір є двостороннім, його не можна розірвати або змінити в односторонньому порядку відчужувача, як це має місце при заповіті.
Необхідно зазначити, що заповіт може бути змінено особою спадкодавця у будь-який час.
Разом з тим, зважаючи на зазначене, законодавство надає додатковий захист спадкового договору, так заповіт, складений щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним, а тому пізніше вчинений спадковий договір скасовує заповіт.
У постанові від 10 липня 2020 року у справі № 524/5880/17 Верховний Суд, проаналізувавши вимоги ст. ст. 1302, 1305 Цивільного кодексу України, звернув увагу, що спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов’язків набувача має визначатися вже не з огляду одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Сторонами спадкового договору є відчужувач та набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Враховуючи пункт 28 роз’яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», особливістю сторін спадкового договору є те, що відчужувачем і набувачем за спадковим договором може бути як повністю дієздатна особа, так і особи з неповною і обмеженою цивільною дієздатністю.
Спадковий договір має бути укладеним письмово з наступним нотаріальним посвідченням (ст. 1304 ЦК). Договір стосовно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, що встановлюють право власності (меблі, коштовності, посуд тощо). Спадковий договір щодо майна, яке потребує державної реєстрації, дійсний після нотаріального посвідчення та державної реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Як дізнатися, чи був конкретною особою укладений спадковий договір та проведена його державна реєстрація?
Цю ситуацію врегулювала норма пункту 16 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, згідно з якою у разі пред’явлення свідоцтва про смерть, або іншого документа, що підтверджує факт смерті відчужувача, будь-яка особа може отримати інформацію зі Спадкового реєстру про зареєстровані спадкові договори такого відчужувача. Порядок отримання інформації зі Спадкового реєстру визначається Міністерством юстиції України.
Отже, інформацію зі Спадкового реєстру може отримати:
·будь-яка зацікавлена особа;
· у разі пред’явлення свідоцтва про смерть, або іншого документа, що підтверджує факт смерті відчужувача.
Спадковий договір, як й інші договори, має істотні умови, якими будуть:
·предмет договору, тобто майно відчужувача й дії набувача;
·умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду (тут ідеться про те, що вимагає глава 90 ЦК України);
·усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.
Предметом спадкового договору є як набуття права власності на майно відчужувача (відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України таким майном можуть бути окрема річ або сукупність речей, а також майнові права та обов’язки), так і дії (виконання робіт, надання послуг тощо) набувача, на що вказує ст. 1305 ЦК.
Згідно зі ст. 1305 ЦК набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Таким чином, основне значення в спадковому договорі мають дві обставини: а) характер дій, які повинен здійснити набувач; б) час виконання дій за договором. Обидві обставини визначають основні параметри договору і повинні бути відображені в його тексті.
Відчужувач може покласти на набувача обов’язок виконати дії майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад: періодично сплачувати відчужувачу або комусь з його родичів певну суму коштів; доглядати за садом, ремонтувати його житло.
При цьому може бути передбачене виконання обов’язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають права вимоги його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов’язати набувача надавати матеріальну допомогу онуку до досягнення ним повноліття. Право вимагати виконання обов’язків належить батькам останнього.
Набувач може бути зобов’язаним виконати також певні дії нематеріального характеру. Наприклад, відчужувач має право застерегти в спадковому договорі різноманітні побажання щодо поховання, увіковічення його пам’яті, надання, допомоги родичам тощо.
Спадковим договором на набувача може бути покладено обов’язок вчинити будь/які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, що принижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільну правоздатність.
Водночас на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись надалі відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.
Не слід забувати, що згідно зі ст. 60 Конституції, ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Також не можна протиправно вимагати від набувача не відчужувати в майбутньому отримане за спадковим договором майно, адже він вже буде його повноцінним власником.
У ст. 1302 ЦК лише згадується про те, що набувач зобов’язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), а після його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться (конкретно не визначені ні в об’ємі, ні в часі), ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд. Адже така проблема може створити підставу для ініціювання однією зі сторін вимоги щодо розірвання договору в судовому порядку.
У спадковому договорі необхідно чітко та конкретно визначити порядок та обсяг дій набувача, особливо, якщо їх слід здійснити після смерті відчужувача. Адже невизначеність таких обов’язків чи можливість двоякого тлумачення може спокусити спадкоємців останнього на оскарження виконання договору.
З огляду на вимоги частини другої ст. 377 ЦКУ, якщо предметом спадкового договору є житловий будинок, будівля або споруда, то істотною умовою такого правочину є розмір і кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на відповідну нерухомість.
Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення в договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.
Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати набувач, як випливає зі ст. 1305 ЦК, не належить до істотних умов спадкового договору. Однак, якщо відчужувач хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то спадковий договір не можна вважати укладеним, аж поки не буде досягнуто згоди сторін з цього питання.
Крім істотних, у спадковому договорі можуть бути й звичайні умови. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично діє умова, передбачена частиною третьою ст. 1307 ЦК, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Випадкові умови включаються до спадкового договору на розсуд його сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але, на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. Їхня відсутність тягне визнання договору недійсним лише в разі, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження таких умов, але вони не були враховані.
Як приклад, ВССУ залишив рішення судів без змін, зазначивши, що умовами спірного спадкового договору не передбачено можливість невиконання його умов набувачем за певних обставин. Серед таких обставин відповідачка вказувала факт навчання онуків позивачки у школі, яка розташована у м. Бєлгороді Російської Федерації та її проживання з дітьми у Російській Федерації (ухвала від 23 лютого 2017 року, справа № 638/2581/16-ц) http://tinyurl.com/ympjf22d).
Використані джерела:
· Цивільний кодекс України
· Сімейний кодекс України
· Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
· Порядок державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі
· Положення про Спадковий реєстр
· Постанова Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування»
З методичними рекомендаціями «СПАДКОВІ СПОРИ У РАЗІ СМЕРТІ ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ: ЯК ЗАХИСТИТИ ІНТЕРЕСИ КЛІЄНТА?» можна ознайомитись за посиланням: http://tinyurl.com/5xrdmhtx
Методичні рекомендації підготували колективи Комітету з сімейного права НААУ та Комітету з цивільного права та процесу НААУ
Авторський колектив: Г. Гаро, Л. Гриценко, О. Мотилюк, В. Сандулєєва, Т. Денисова, О. Сєришева, О. Вікенфельд, Т. Жидачек