Tërshana v. Albania (заява № 48756/14): неналежна реакція органів влади на напад з використанням кислоти
Рішення у справі Tërshana v. Albania (заява № 48756/14) від 04.08.2020 року
Огляди
03.12.2023

Tërshana v. Albania (заява № 48756/14): неналежна реакція органів влади на напад з використанням кислоти

Рішення у справі Tërshana v. Albania (заява № 48756/14) від 04.08.2020 року

Обставини справи

Заявниця, Дхурата Тершана, є громадянкою Албанії, народилася в 1984 році і проживає в Тирані (Албанія).

29 липня 2009 року пані Тершана йшла вулицею Тирани з кількома колегами, коли невідомий нападник облив її кислотою. Жінка була доставлена до лікарні в критичному стані, отримавши 25 відсотків опіків обличчя і верхньої частини тіла. Незабаром після нападу пані Тершана поїхала до Італії на спеціалізоване лікування, де перенесла щонайменше 14 операцій між 2009 і 2012 роками. Жінка страждає від тривоги та психологічних проблем і боїться повертатися до Албанії.

Органи прокуратури негайно розпочали розслідування за фактом нападу. Пані Тершана дала свідчення, заявивши, що не впізнала нападника, але підозрює, що напад був організований її колишнім чоловіком, Е. А., який проявляв жорстокість по відношенню до неї і раніше погрожував її вбити.

У квартирі Е. А. був проведений обшук і вилучено кілька предметів, у тому числі два ножі. Чоловіка було заарештовано за виготовлення та незаконне зберігання зброї.

Однак пізніше окружний прокурор припинив розслідування кримінального правопорушення, пов’язаного з виготовленням та незаконним зберіганням холодної зброї з огляду на те, що ножі були призначені лише для декоративного використання, а отже, складу злочину не було.

У рамках кримінального провадження за фактом нападу також були проведені інші слідчі дії: зокрема, проведено огляд на місці, допитано сім’ї пані Тершани та Е. А., отримано та досліджено записи з відеокамер двох банків, розташованих неподалік від місця нападу, отримано висновки судово-медичної експертизи, а також призначено інші експертизи для ідентифікації відбитків пальців на контейнері, який використовувався для обливання заявниці, та речовини, знайденої в ньому та на її одязі.

2 лютого 2010 року районний прокурор вмотивованою постановою вирішив зупинити, відповідно до статті 326 Кримінально-процесуального кодексу, розслідування кримінального правопорушення, пов’язаного із заподіянням тяжких умисних тілесних ушкоджень, і передав матеріали справи до Управління поліції Тирани для подальших дій з метою встановлення особи злочинця.

З того часу пані Тершана неодноразово запитувала про хід розслідування, але безрезультатно. Остання наявна інформація про цю справу свідчить, що вона перебуває у провадженні і розслідування триває.

У 2013 році суди закрили провадження за позовом про відшкодування збитків проти держави, оскільки ні пані Тершана, ні її адвокат не з’явилися на слухання у справі.

Стверджуване порушення прав

Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя), пані Тершана скаржилася на те, що влада не вжила заходів для її захисту від нападу, а також не провела швидкого та ефективного розслідування з метою ідентифікації, притягнення до відповідальності та покарання нападника.

Вона також посилалася на статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі статтею 2, скаржачись на те, що не могла оскаржити дії прокуратури та подати заяву на отримання компенсації за напад ні від злочинця, ні від держави.

Заявниця скаржилася також за статтею 14 (заборона дискримінації) на пасивну позицію влади у справі через її стать.

Оцінка Суду

Стаття 2 Конвенції

Суд зазначив, що передбачений Конвенцією обов’язок держави вживати превентивних заходів для захисту особи, життю якої загрожує небезпека, не повинен покладати на владу нездійсненний або непропорційний тягар. Дійсно, Суд не міг зрозуміти, як албанська влада може бути притягнута до відповідальності за те, що не запобігла нападу на заявницю.

По-перше, Суд переконаний, що за відсутності будь-яких аргументів заявниці про неефективність кримінально-правових норм, в Албанії на той час існувала ефективна законодавча база щодо злочинів проти життя та здоров’я.

Кримінальний кодекс передбачав низку злочинів проти життя та здоров’я особи, які мали розслідуватися органами прокуратури за власною ініціативою. Крім того, прокуратура порушила кримінальну справу за фактом нападу на заявницю на підставі статті 88 КК, яка передбачала, що заподіяння тяжкого умисного тілесного ушкодження, що спричинило каліцтво, карається позбавленням волі на строк до 10 років.

По-друге, Суд встановив, що органи влади не могли знати про реальну і безпосередню загрозу життю або фізичній недоторканності заявниці, оскільки вона жодного разу до нападу не зверталася до органів влади з повідомленням про те, що їй загрожує будь-яка небезпека. Вперше жінка поскаржилася на насильство з боку свого колишнього чоловіка, коли звернулася із заявою до районного прокурора, тобто вже після нападу 29 липня 2009 року.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що порушення статті 2 Конвенції щодо позитивного зобов’язання органів влади захищати життя та фізичну недоторканність заявниці відсутнє.

Далі Суд повторив, що має бути проведено ефективне офіційне розслідування, коли є підстави вважати, що особа зазнала небезпечних для життя ушкоджень за підозрілих обставин. Таке розслідування повинно бути здатним встановити причину ушкоджень та ідентифікувати винних з метою їх покарання.

Більше того, якщо напад стався в загальній атмосфері поблажливості до осіб, відповідальних за насильство над жінками, як це було в Албанії у відповідний час, важливо, аби влада належним чином відреагувала і провела ретельне розслідування.

Тим не менш, незважаючи на те, що у справі було проведено кілька слідчих дій, влада жодного разу не змогла ідентифікувати речовину, яка була використана для нападу на заявницю. Не було отримано жодного хімічного або токсикологічного експертного висновку через відсутність необхідного спеціального обладнання та компетенції.

Суд не може погодитися з тим, що захід, який має таке вирішальне значення для справи, не був проведений з належною оперативністю та визначеністю.

Такий стан справ, у поєднанні з тим, що заявниці не було надано жодної інформації про хід розслідування, незважаючи на неодноразові запити, не можна назвати ефективною реакцією влади на напад.

Отже, мало місце порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

Інші статті Конвенції

З огляду на вищезазначені висновки, Суд вирішив, що немає необхідності розглядати скарги заявниці по суті за статтями 13 та 14 Конвенції.

Повний текст рішення англійською мовою доступний за посиланням: https://tinyurl.com/27zj8pnk

Прес-реліз англійською мовою доступний за посиланням: https://tinyurl.com/3kmn5hp6

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ