Постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 495/2284/23

Ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін із позивачем та відібрання її від матері, суд першої інстанції не може керуватися виключно фактом визнання позову відповідачкою. Позов про визначення місця проживання дитини у цій справі пред'явлений військовослужбовцем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення його з військової служби, тому у справі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Судове рішення оскаржено особою, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, – військовою частиною.

1.             Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, у якому у них народився син. Вказував, що протягом останніх років сімейне життя поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин між ним і відповідачкою. Ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено. Зазначав, що тривалий час спільна малолітня дитина проживає разом з ним. У будинку створені усі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Він, як батько, сумлінно виконує свої батьківські обов’язки, проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний розвиток дитини, самостійно займається вихованням та утриманням дитини. Водночас відповідач залишила дитину разом з ним та переїхала проживати до своїх батьків. Як мати вона не виконує належним чином своїх батьківських обов’язків щодо виховання та утримання малолітньої дитини, не цікавиться її життям, здоров’ям, розвитком. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто. Позивач вважає, що відповідачка зобов’язана забезпечувати належний рівень життя дитини, оскільки є працездатною та інших утриманців не має.

Враховуючи наведене, просив суд: розірвати шлюб між ним і відповідачкою; визначити місце проживання малолітнього сина з ним; відібрати малолітнього сина у матері без позбавлення її батьківських прав у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері; стягнути з відповідачки аліменти на його користь на утримання сина у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття. Відповідачка визнала позов у повному обсязі та не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом із позивачем.

2.     Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено. Шлюб між сторонами розірваний. Визначено місце проживання малолітнього сина з батьком. Відібрано малолітнього сина у матері без позбавлення її батьківських прав у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері. Стягнуто з відповідача аліменти на користь позивача на утримання сина у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони однією сім’єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, надалі спільне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим і суперечить їхнім інтересам, а тому наявні правові підстави для розірвання шлюбу між ними. При вирішенні питання про визначення місця проживання малолітньої дитини сторін суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка без згоди позивача змінила місце проживання їхнього сина та у процесі розгляду справи визнала позов, не заперечувала щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина разом з батьком та відібрання малолітнього сина у неї, що свідчить про відмову матері виховувати сина та створює необхідність у забезпеченні якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини. Рішення суду першої інстанції оскаржила в апеляційному порядку особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, – військова частина. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу військової частини задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач виконує військовий обов’язок з оборони України, а поданий позов стосується встановлення юридичного факту, що дає право на звільнення з військової служби, тому військова частина підлягає залученню до участі у справі. Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, і дотримання інтересів дитини. Врахувавши мету подання позову про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, процесуальну поведінку сторін, формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало реальної участі в судовому розгляді, а також незалучення до участі у розгляді справи всіх зацікавлених осіб, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у зв’язку із самостійним вихованням ним дитини без участі матері, а також похідної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у цій справі військовозобов’язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу, використовує приватноправовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов’язку, передбаченого статтею 65 Конституції України.

3.     Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу військової частини, не врахував, що спірні правовідносини є сімейними, військова частина не є органом, який уповноважений державою здійснювати захист сімейних прав та інтересів, зокрема в частині визначення місця проживання неповнолітньої дитини, а тому оскаржене в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції жодним чином не впливає на її права та обовязки.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17). Ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін із позивачем та відібрання її від матері, суд першої інстанції керувався виключно фактом визнання позову відповідачкою, не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінку інтересам дитини, залишив поза увагою мету поданого позову. Позивач, як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її перегляду в апеляційному порядку, є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації. Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред’явив до військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків; не з’ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо. Не враховано судом першої інстанції те, що позивач на підставі наказу командира військової частини прийнятий на всі види забезпечення, у зв’язку із чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби. Орган опіки та піклування фактично у розгляді справи у суді першої інстанції участі не приймав, висновок щодо сімейної ситуації суду не надав. Крім того, згідно з наданими до Верховного Суду поясненнями служби у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради, позивач не звертався до органу опіки та піклування з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, жодних документів із суду щодо спірних правовідносин до органу опіки та піклування не надходило, а вжиті органом у справах дітей заходи щодо перевірки умов проживання, виховання та утримання дитини виявилися безрезультатними, оскільки дитина не проживає за адресою, вказаною у позовній заяві, не відвідує навчальні заклади та не стоїть на обліку у місцевих медичних установах за зареєстрованим місцем проживання батька. Зважаючи на наведене, позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично пред’явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов’язку (проходження військової служби). Отже, суд апеляційної інстанцій дійшов загалом правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини, відібрання її від матері із встановленням факту самостійного виховання дитини батьком та похідної вимоги про стягнення аліментів.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/bdh43yy7

Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf