Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2005 року між нею та  ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка – ОСОБА_4. Позивачка вказувала, що після припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з нею.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10, що набрало законної сили, її позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Шлюб між нею та ОСОБА_2, який був зареєстрований 30 січня 2005 року, розірвано. Стягнуто з  ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2010 року і до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах стягнення платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

У зв’язку із невиконанням вищевказаного рішення суду в частині сплати аліментів вона була змушена звернутися до державної виконавчої служби із виконавчим листом. 19 вересня 2022 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-17607/10.

Позивачка зазначала, що відповідач свідомо, умисно не виконує вищевказане рішення суду, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 грудня 2022 року за розрахунком державного виконавця становить 372 589,80 грн, що призводить до порушення прав та інтересів дитини на належне утримання. Вважала, що оскільки відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримався належної дисципліни щодо їх сплати, то вона має правові підстави для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення їх сплати.

Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 грудня 2012 року по 22 травня 2023 року у сумі 2 355 863,96 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 38 518,35 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментних платежів у період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно відсутня, а тому підстав для стягнення неустойки (пені) з відповідача на користь позивачки за вказаний період немає. Разом з тим, стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн є правомірним, так як, на переконання суду, буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що з дня набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року законної сили про стягнення аліментів та до моменту пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (15 вересня 2022 року), у відповідачки були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Після відкриття у вересні 2022 року виконавчого провадження відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами, що вбачається зі звіту здійснення відрахування та виплат від 06 квітня 2023 року за № 407, а також розрахунку заборгованості по аліментах у рамках виконавчого провадження станом на 01 квітня 2023 року. Тому заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно виникла не з вини платника аліментів. Крім того, є суперечливим твердження позивачки щодо навмисного та свідомого ухилення відповідача від сплати аліментів за весь період, з урахуванням тих обставини, що майже 12 років позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, при цьому надала відповідачу нотаріально посвідчену заяву про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії та не буде і не має жодних матеріальних претензій до відповідача, передбачених законодавством України. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання (15 вересня 2022 року) зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів. Тому відсутні підстави для нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. При цьому, відповідач не заперечує, що сплачує та має намір сплатити аліменти на утримання дитини за весь період та в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі представник  ОСОБА_1 – ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 –  ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 196 СК України та не враховали відповідні правові висновки Верховного Суду. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує сплату ним аліментних платежів у добровільному порядку, а також на виконання рішення суду про їх стягнення, тому ним не спростовано презумпцію вини платника аліментів. Рішення суду про стягнення аліментів від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/1, що набрало законної сили, є обов’язковим до виконання незалежно від часу пред’явлення виконавчого листа до примусового виконання. Відповідач був обізнаний про це рішення суду, а тому зобов’язаний сплатити неустойку за весь час прострочення сплати аліментів.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов’язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов’язання боржником. Після порушення боржником свого обов’язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов’язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. 

Тобто відповідач зобов’язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. 

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з дня набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10 законної сили, згідно з яким були присуджені аліменти, та до моменту пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (15 вересня 2022 року), у відповідачки були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів. Після відкриття 15 вересня 2022 року виконавчого провадження відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами, що вбачається зі звіту здійснення відрахування та виплат від 06 квітня 2023 року за № 407, а також розрахунку заборгованості по аліментах у рамках виконавчого провадження станом на 01 квітня 2023 року. Тому заборгованість по сплаті аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно виникла не з вини платника аліментів.

Судами попередніх інстанцій правильно надана оцінка нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 20 травня 2014 року, запис у реєстрі № 961, в якій остання повідомила ОСОБА_2 про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії, а також про те, що вона не має та не буде мати по відношенню до ОСОБА_2 будь-яких майнових зобов’язань, передбачених законодавством України. Отже, у поведінці відповідача, який, отримавши таку заяву та вважав, що немає ніяких майнових зобов’язань перед позивачкою, не вбачається свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів.

Перебуваючи за кордоном, позивачка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів, за якими відповідач міг би перераховувати кошти на утримання дитини. Між ними також не було досягнуто іншої домовленості, щодо відкриття рахунку на ім’я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду. Позивачка також з огляду на домовленість, враховуючи зміст поданої нотаріально посвідченої заяви, не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду про стягнення аліментів аж до вересня 2022 року.

Тобто, з часу набрання рішенням суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17607/10 законної сили про стягнення з відповідача аліментів, позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, шо позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання (15 вересня 2022 року) зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів.

Отже, відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію вини платника аліментів за період з листопада 2012 року по серпень 2022 року включно.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн є правомірним, так як зазначена санкція за ухилення від сплати аліментів буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.

Висновок:

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з вересня 2022 року по березень 2023 року включно у розмірі 38 518,35 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач був обізнаний про рішення суду, а тому зобов’язаний сплатити неустойку за весь період невиконання рішення суду про стягнення аліментів, є безпідставними, так як суди надали належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, врахували наявність заяви позивачки про відсутність майнових претензій до відповідача, її поведінку щодо звернення до виконання рішення суду лише у вересні 2022 року, ненадання відповідачу рахунків, за якими останній мав би перераховувати кошти позивачці, перебування позивачки з дочкою за кордоном, а тому дійшли правильного висновку про те, що відповідач не допустив свідомого ухилення від сплати аліментів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23 – https://tinyurl.com/52urv95b