Костянтин Пільков, суддя Великої Палати Верховного Суду, опублікував статтю на тему: «Способи захисту прав у суді: проблеми сучасної гібридної моделі».

Дослідження відходить від фрагментарного аналізу окремих проблем, пов’язаних з тим, як суди вирішують складну проблему застосування способів захисту, до надання цілісного бачення цієї проблематики.

У статті фокусується увага на:

1. Внутрішньому стані справ у питанні способів захисту, відображаються діаметральні підходи, які панують у суддівському корпусі: від ультрадиспозитивності (суд має задовольнити будь-яку законну вимогу) до дискреційного ремедіалізму (суд має сам захистити право найбільш ефективним способом);
2. Одній з найбільш актуальних для судочинства у господарських, цивільних та адміністративних справах проблем – застосування способів захисту – у різних системах координат: з позиції традиційних підходів континентальних правових систем, тобто «від підстав до предмету позову», і в термінах ремедіальних прав у традиції систем загального права – «від предмету до підстав».
3. Появі у національних процесах окремих елементів притаманної традиції загального права доктрини transit in rem judicatam, яка передбачає поглинання судовим рішенням на користь позивача прав, стосовно яких виник спір, що однак досі вітчизняною судовою практикою не сприйнято.
4. Важливості розмежування категорій належності та ефективності способу захисту, від чого залежить, на якій стадії і яким судовим рішенням суд може вказати на дефект позову: повернути (залишити без розгляду) безпредметний позов, тобто позов, у якому позивач просить про спосіб захисту, який не є можливим у праві, або відмовити у позові за результатами розгляду справи по суті, якщо запитаний спосіб захисту є неефективним.

За наслідками проведеного дослідження автором пропонуються наступні висновки:

1. Українська модель набула ознак гібридної під впливом запровадження принципів ефективності судового захисту та диспозитивності процесу. Ознаками того, що підходи українського судочинства до вирішення питання про застосування способів захисту оформились у гібридну модель, яка більше не вкладається у традиційну для континентальних систем модель «від підстав до предмету», є те, що суди часто відмовляють у задоволенні позову з мотивів неналежного способу захисту паралельно з висновками про відсутність порушеного права або й без такого висновку, тобто беруться вирішувати питання про спосіб захисту абстрактно, без зв’язку з конкретним порушенням права. У координатах ремедіальних прав це означає вирішення питання про те, чи існує таке ремедіальне право, перш ніж вирішувати питання, чи може позивач на нього розраховувати. Другим проявом гібридного характеру моделі є закладення у процесуальне законодавства елементів transit in rem judicatam, тобто поглинання судовим рішенням на користь позивача його прав, стосовно яких виник спір. Поки що це лише окремий прояв, з яким традиційна судова практика не узгоджена.
2. Судочинство для свого ефективного здійснення потребує розмежування понять належності та ефективності стосовно способів захисту, а також виокремлення в межах категорії безпідставного позову, яка є у процесуальних галузях права, підкатегорії безпредметного позову, тобто позову з вимогою про застосування способу захисту, який в принципі не може бути санкціонований державою.
3. Розгляд безпредметного позову повинен завершуватись на більш ранній стадії, ніж розгляд справи по суті з прийняттям рішення, а саме шляхом повернення позовної заяви або залишення без розгляду такого позову.

Чи дійсно неналежний або неефективний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у позові? Чи може суд перекваліфікувати позовну вимогу? Яка практична різниця між належністю та ефективністю способу захисту? Чи є такий безпредметний позов, і які його наслідки? Що таке transit in rem judicatam? Яке його місце в українському праві, та як його сприймає практика? – відповіді на усі ці питання можна віднайти у статті автора за посиланням: https://bit.ly/3X2Pwkl

Джерело: Пільков К. М. Способи захисту прав у суді: проблеми сучасної гібридної моделі / Юридичний науковий електронний журнал, № 11/2022. с. 304-313.