Специфічні способи лікування чи жорстоке поводження з дитиною (на прикладі трьох судових справ щодо однієї сім’ї)

Судові рішення, що аналізуються:

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25.11.2021 року у справі № 522/14507/21;

Постанова Одеського апеляційного суду від 05.07.2022 року у справі № 522/14507/21;

Вирок Приморського районного суду міста Одеси від 26.04.2023 року у справі № 522/13180/22;

Ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 16.11.2023 року у справі № 522/6203/23.

З яких причин ми аналізуємо запропоновані кейси під час інформаційної кампанії — «16 днів проти насильства»?

З обставин, встановлених судами у справах, описаних в цій публікації, вбачаються ознаки домашнього насильства та/або жорстокого поводження з дитиною. Одним із завдань акції «16 днів проти насильства» є привернення уваги суспільства до будь-яких проявів насильства над людиною та шляхів його подолання. Запропонована до огляду ситуація, в якій опинилася дитина, висвітлює і прояви насильства над дитиною, і способи реагування держави на це через уповноважених суб’єктів, і механізми, які були залучені задля того, щоб допомогти дитині.

Які виклики постають перед адвокатами та іншими фахівцями, що працюють з дітьми?

Із судових рішень у цивільній справі вбачається, що працівники органу опіки та піклування побачили маркери жорстокого поводження з дитиною та подали до суду позов про відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав. Водночас з текстів рішень ми бачимо, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції погодився з такими рішенням у зв’язку із не доведенням позивачем необхідності застосування саме обраного ним способу захисту прав конкретної дитини.

Як подолати ці виклики?

Зверненню до суду з позовом має передувати кропітка робота з зібрання доказів, які будуть підтверджувати ті чи інші обставини, на які є (чи будуть) посилання в позові як на підставу заявлених вимог. У випадку, якщо докази жорстокого поводження з дитиною не вдалося зібрати — доцільно було скористатися іншим способом захисту прав дитини.

Отже, розглянемо детально ситуацію, яка стосується однієї української сім’ї, однієї особливої дитини.

З рішень судів у одній цивільній та двох кримінальних справах вбачається, що подружжя має одну дитину. Хлопчик мав встановлену інвалідність та декілька діагнозів, згідно з якими лікарями батькам надавалися рекомендації та щодо харчування дитини, і щодо навчання. Дитина навчалася за індивідуально розробленою програмою.

У липні 2020 року лікар екстреної медичної допомоги доставив в одну із місцевих лікарень неповнолітню дитину в супроводі батька в тяжкому стані. Лікар-анестезіолог встановив, що у дитини важкий стан шляхом кахексії, зневоднення та значної втрати маси тіла, а також наявність великої кількості синців різної давнини на шкірі хлопчика. У своїх попередніх діагнозах лікарі зазначали синдром жорсткого поводження з дитиною. Після огляду лікарями дитину помістили до відділення реанімації з діагнозом: гіпотрофія, зневоднення, анорексія третього ступеня. Про дані обставини були повідомлені правоохоронні органи та служба у справах дітей. Наступного дня після госпіталізації дитини до ЄРДР було внесено відомості про вчинення батьком дитини кримінального правопорушення передбаченого ст. 166 КК України (злісне невиконання батьками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки).

Стан дитини батько пояснив наступним: «… надав письмове пояснення, в якому зазначив, що лікував дитину за благословенням духовного наставника о. Іона духовним методом, мастив святою олією під керівництвом сина. Харчування було пісне без вживання м’яса та молочних продуктів протягом дев’яти років. Вагу, неповнолітній… почав втрачати з березня 2021 року. Приблизно за два тижні до госпіталізації дитина почала погано їсти та мало пити, батько був переконаний, що син виліковується, але помилився» — цитата з рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25.11.2021 року у справі № 522/14507/21.

Із судового рішення у кримінальній справі щодо матері дитини зазначено також, що про стан дитини (надмірну худобу) після тривалого перебування на дистанційному навчанні викладач, яка безпосередньо здійснювала виконання індивідуального плану навчання дитини, доповіла про стан дитини директору навчального закладу, після чого заклад звернувся з повідомленням до служби у справах дітей.

На третій день після госпіталізації дитини орган опіки та піклування прийняв рішення про доцільність відібрання неповнолітнього від батьків без позбавлення батьківських прав, відповідний висновок ООП було затверджено.

У цілому дитина перебувала на стаціонарному лікуванні більше одного місяця. Після завершення стаціонарного лікування хлопчик був виписаний з остаточним клінічним діагнозом: «Хронічна недостатність харчування важкого ступеня внаслідок тривалого недостатнього споживання нутрієнтів на фоні поведінково-соціальних чинників, метаболічна енцефалопатія неуточнена, явища церебральної атрофії з атрофією гіпокампів, церебральна кахексія, дистрофія, дисфагія, порушення комунікації, аути стимуляція, афазія розвитку, контракстури суглобів».

З інформації, що знаходиться у вільному доступі, вбачається, що в межах одного місяця після перебування дитини на стаціонарному лікуванні та виписки, орган опіки та піклування подав до суду позов, в інтересах неповнолітнього, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Сторона відповідачів заперечувала проти задоволення позову.

У судовому засіданні батько дитини зазначив, що за останній місяць до госпіталізації у дитини почався стан загострення однієї із хвороб, при якому дитина не може самостійно ковтати їжу. При цьому визнав, що винен у тому, що не знав як можна нагодувати дитину іншим способом.

Суд встановив, що відповідний діагноз підтверджений інформацією наданою закладом охорони здоров’я. Також, вказаний діагноз був підтверджений свідком — лікарем, яка брала участь у лікуванні дитини після доставлення його в лікарню 19.07.2021 року. У рішенні також зазначено, що свідок пояснила, що на цей час батько навчився годувати дитину, робити масаж та інші необхідні дії по нагляду за дитиною. У клініці та у соцслужбах не має спеціального персоналу, який зміг би надавати такий догляд.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав не доведення позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Декілька цитат із мотивів суду: «До матеріалів справи не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, жорстокого поводження з дитиною чи те, що він навмисно не годує свого сина.… Позивачем заявлено вимоги щодо відібрання дитини від батьків, однак суду не надано документів на підтвердження того, що враховуючи фізичний та психологічний стан ОСОБА_1 влаштування його у відповідний навчально-виховний заклад буде відповідати його інтересам».

У текстах судових рішень не вказано, де знаходилася дитина під час судового розгляду після місяця перебування в лікарнях та виписки хлопчика.

Орган опіки та піклування не погодився з рішенням та подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Одним з аргументів апеляційної скарги були зазначено наявність кримінального провадження за попередньою кваліфікацією ст. 166 КК України відносно ситуації, за якої дитина потрапила в лікарню. Суд не прийняв вказані доводи скарги з посиланням на відсутність судового рішення у кримінальному провадженні та презумпцію невинуватості. При цьому апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу та змінив рішення. А саме: «Крім того, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів незадовільного стану здоров’я дитини, потреби останнього у постійному нагляді лікарів та контролю за станом здоров’я дитини, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року абзацом наступного змісту:

«Попередити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про необхідність виконання своїх батьківських обов’язків щодо забезпечення належного стану здоров’я дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, здійснювати контроль за здійсненням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїх батьківських обов’язків щодо неповнолітньої дитини — ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1» (Постанова Одеського апеляційного суду від 05.07.2022 року у справі № 522/14507/21).

Постанова апеляційного суду набрала законної сили 05.07.2022 року, інформація про її оскарження в касаційному порядку відсутня на вебпорталі «Судова влада України» та в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

04.10.2022 року в суді було зареєстроване кримінальне провадження по обвинуваченню батька хлопчика у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України. Дитина визнана потерпілою, законним представником дитини був представник служби у справах дітей.

Судом було встановлено настання тяжких наслідків для дитини з інвалідністю, внаслідок недостатньої кількості та якості харчування, оскільки протягом проміжку часу близько півтора року він втратив більш ніж половину маси тіла та був доведений до вкрай тяжкого стану здоров’я, а також зазначений тяжкий розлад здоров’я, внаслідок відсутності достатнього харчування, значно вплинув і на психічний стан неповнолітнього, посилив психічні порушення, які й без того були у дитини до початку харчування лише їжею рослинного походження. Суд вважав доведену вину батька хлопчика у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

У судовому засіданні батько хлопчика визнав свою провину та пояснив, що він дійсно у вказані в обвинувальному акті час та місці не виконував свої батьківські обов’язки по догляду за своєю дитиною з інвалідністю, в результаті чого дитина була госпіталізована до лікарні, у вчиненому щиро покаявся. Суд визнав батька неповнолітньої дитини винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України та призначив йому покарання у вигляді двох років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням строком на один рік (Вирок Приморського районного суду міста Одеси від 26.04.2023 року у справі № 522/13180/22). Вирок не був оскаржений та набрав законної сили.

16.11.2023 року суд задовольнив клопотання слідчого про застосування примусових заходів медичного характеру щодо матері дитини (Ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 16.11.2023 року у справі № 522/6203/23).

Відносно матері хлопчика матеріали були виділені в окреме провадження, в рамках якого було проведено судово-психіатричну експертизу. Висновком встановлено, що в період часу, який належить до вчинення інкримінованого жінці діяння, вона страждала на хронічний психічний розлад у вигляді «Параноїдальна шизофренія, епізодичний тип перебігу з наростаючим змішаним дефектом» у зв’язку з чим не була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також у висновку вказано, що на даний час (Висновок датований 23.03.2023 року) жінка страждає тим же хронічним психічним розладом, не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними та потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Із зазначеної ухвали суду вбачається, що стосовно неповнолітньої дитини було проведено комісійну судово-медичну експертизу. Висновком встановлено, що у дитини виникли розлади здоров’я та небезпека для життя внаслідок відсутності достатнього харчування. У дитини мала місце кількісна недостатність харчування, тобто дитина не отримувала в останні півтора року необхідний об’єм харчових продуктів. Також мала місце якісна недостатність продуктів харчування. З раціону дитини були вилучені життєво необхідні для людини, тим паче дитини у підлітковому віці, продукти — м’ясні, молочні, рибні. Внаслідок такого харчування дитина втратила більше половини маси тіла за півтора року та була доведена до вкрай тяжкого стану, в якому була доставлена до реанімаційного відділення закладу охорони здоров’я. У висновку також зазначено, що порушення стану здоров’я дитини, знаходиться у прямому причинному зв’язку з діями його батька і родини в цілому.

Отже, станом на листопад 2023 року є судове рішення, яке набрало законної сили, яким встановлено винну поведінку батька дитини. Відсутність даної обставини була однією із підстав для висновків судів першої та апеляційної інстанції про не доведення органом опіки та піклування необхідності відібрання дитини від батьків. При цьому з моменту виявлення стану дитини та її госпіталізації пройшло більше двох років. З текстів судових рішень, які ми можемо отримати у вільному доступі, не вбачається ні з ким та де проживає дитина, ні стан здоров’я дитини та дотримання батьками рекомендацій лікарів щодо харчування.

Орган опіки та піклування зреагував досить швидко (в межах декількох днів) після доставлення дитини до закладу охорони здоров’я та госпіталізації. Дійшов висновку про доцільність відібрання дитини у батьків без позбавлення їх батьківських прав та ініціював відповідний судовий процес. Але в самому процесі ООП не зміг довести ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, необхідність відібрання дитини задля забезпечення її найкращих інтересів.

Ситуація непроста з урахуванням обставин всіх трьох справ та захворювань дитини. Можливо ефективніше було б застосувати інші механізми та способи захисту прав дитини, передбачені чинним законодавством. До прикладу, здійснити необхідні заходи для встановлення наявності/відсутності підстав для надання хлопчику статусу дитини, котра опинилася у складних життєвих обставинах. Дана інформація відсутня в наявних у вільному доступі рішеннях тому ми можемо лише спробувати змоделювати ситуацію, щоб могла зробити міждисциплінарна команда в рамках здійснення заходів із організації соціального захисту дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

При цьому, варто зазначити, що в запропонованій до огляду ситуації заклад охорони здоров’я/лікар екстреної медичної допомоги, навчальний заклад, поліція та орган опіки та піклування спрацювали досить оперативно, що дало змогу хоча б забезпечити дитині стаціонарне лікування.

Рекомендації, які слідують із опрацьованих справ

У ситуації, коли є помітними маркери будь-якого прояву насильства щодо дитини доцільно якомога детальніше ознайомитися зі всіма обставинами справи та наявними документами. Створити міждисциплінарну команду, якщо для того є підстави, та в рамках міждисциплінарної взаємодії використати доречні до ситуації механізми зібрання доказів (в тому числі в судовому порядку — вимоги доказів). Підібрати той спосіб захисту прав дитини, який буде ефективним з урахуванням наявного обсягу доказів та в самому процесі забезпечити захист дитини за необхідності.

З судових рішень не вбачається, що на будь-якій стадії було залучено психолога. Залучити психолога можна для взаємодії з дитиною ще у ССД/ООП, і психолог може підготувати висновок (з рекомендаціями). Або ж під час судового процесу клопотати про призначення судово-психологічної експертизи з фокусом уваги на тому (формулювання питань), чи мали місце в житті дитини події, які є травмуючими для дитини, та які наслідки цих подій для дитини тощо.

Матеріал підготувала Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ, член команди Центру «Адвокат дитини»

Зареєструватися на найближчі заходи із захисту прав дитини:

Права дитини та гарантії доступу до правосуддя, в т.ч. через систему БПД, в умовах воєнного стану (Захід для адвокатів, які надають БВПД). https://tinyurl.com/hsaorgua315