Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, заінтересована особа – ОСОБА_4. Заяву мотивовано тим, що з 2007 року до 2016 року ОСОБА_1 проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилася дочка ОСОБА_6.
Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведений відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі – СК України), тобто зі слів матері. 11 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 здійснили таїнство вінчання в храмі кафедрального собору Різдва Христового, що підтверджується відповідним свідоцтвом.
За життя ОСОБА_5 визнавав ОСОБА_6 своєю дочкою, піклувався про неї, приділяв багато уваги вихованню, забезпечував та планував подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, проте не встиг цього зробити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Посилаючись на положення статті 130 СК України, з урахуванням найкращих інтересів та потреб дитини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_5 щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та зазначала, що встановлення вказаного факту є необхідним для оформлення спадкових прав.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про заміну сторони, яка мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року заінтересована особа ОСОБА_4 (мати ОСОБА_5) померла. Спадкоємицею третьої черги ОСОБА_5 є його тітка ОСОБА_2, яка має виступати у справі як заінтересована особа.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 01 лютого 2021 року замінено заінтересовану особу у справі на ОСОБА_2.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення:
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 лютого 2021 року у цій справі заяву ОСОБА_1 задоволено.
Установлено факт батьківства ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Володимир-Волинський Волинської області, щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки встановлено факт спільного проживання померлого ОСОБА_5 із ОСОБА_1, ведення ними спільного господарства, а також той факт, що ОСОБА_5 є батьком неповнолітньої ОСОБА_7, що підтверджено також показаннями заінтересованої особи ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_8.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 лютого 2021 року, відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 січня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки ОСОБА_3 не вирішувалося.
Висновок апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4 (яка була залучена у справі як заінтересована особа, у подальшому у зв’язку зі смертю замінена на ОСОБА_2), а тому могла одержати право на спадкування як спадкоємець другої черги після смерті своєї сестри ОСОБА_4. Разом із тим, такого права заявниця не набула у зв’язку з тим, що право на спадкування на момент смерті ОСОБА_4 набула її онука за правом представлення ОСОБА_5.
Оскільки рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи та (або) обов’язки ОСОБА_3, тому вона не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи:
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи та (або) обов’язки ОСОБА_3 є помилковим та свідчить про неповне дослідження обставин справи.
Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що у випадку скасування рішення суду першої інстанції договір про поділ спадкового майна, укладений ОСОБА_9 та ОСОБА_1, підлягає визнанню недійсним, а ОСОБА_3 отримає право на укладання з ОСОБА_9 (спадкоємицею першої черги) договору про зміну черговості права на спадкування.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 391/166/19.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною першою статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Спадкуванням за правом представлення – це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п’ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення – це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб’єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п’ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).
Тобто під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом (та деяких інших осіб), коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.
При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступенів, це означає, що у разі смерті до відкриття спадщини дітей спадкодавця, право на спадкування переходить до їхніх дітей (онуків спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини онуків спадкодавця, право на спадкування отримають їхні діти (правнуки спадкодавця) тощо.
У цій справі установлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, спадщину за правом представлення прийняли її внуки (діти її сина ОСОБА_5) ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (після набрання законної сили рішенням суду про встановлення батьківства) оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Право на спадкування в порядку представлення одержали внуки спадкодавця як спадкоємиці першої черги.
ОСОБА_3, яка подала апеляційну скаргу на судове рішення, є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4, а тому вона могла одержати право на спадкування як спадкоємець другої черги поряд з іншою сестрою – ОСОБА_2.
Навіть у випадку відсутності права ОСОБА_7 на спадкування за правом представлення спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 (тобто відсутності встановленого факту батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_7), право на спадщину отримала ОСОБА_9 (дочка ОСОБА_5), яка рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 лютого 2021 року не оскаржувала, та в подальшому уклала з ОСОБА_7 договір про поділ спадкового майна, який є чинним та неоспореним.
Право ОСОБА_9 як спадкоємиці першої черги в порядку представлення щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 заявник ОСОБА_3 не заперечує, а лише зазначає про її намір у разі скасування рішення суду першої інстанції укласти договір зі спадкоємицею першої черги ОСОБА_9 про зміну черговості права на спадкування як спадкоємиці другої черги. Вказані твердження не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_11 не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження судового рішення у цій справі.
Таким чином, з огляду на викладене, установивши, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки ОСОБА_3 не вирішувалось, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
З урахуванням принципу правової визначеності та остаточності судового рішення передбачені процесуальним законом обмеження права на апеляційне оскарження особою, чиї права, свободи та інтереси не вирішувалися рішенням суду першої інстанції, не нівелюють доступу до суду та не свідчать про порушення права на справедливий суд. Навпаки, інше розуміння процедури апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення є несумісним із принципом визначеності правовідносин та верховенством права.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 391/166/19, з огляду на їх безпідставність, оскільки в цій справі та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.
У свою чергу, у справі, що є предметом касаційного перегляду, право на спадкування ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено, оскільки таке право після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, за правом представлення прийняла її внучка (дочка її сина ОСОБА_5) ОСОБА_9, яка не оскаржувала рішення суду першої інстанції та 08 грудня 2021 року уклала із ОСОБА_7 договір про поділ спадкового майна.
Висновок:
З урахуванням вимог статті 1258 ЦК України, якою регламентовано почерговість права на спадкування, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Вказаних обставин у цій справі не встановлено, а тому, враховуючи факт прийняття спадщини спадкоємицею першої черги ОСОБА_9, право на спадкування ОСОБА_3 як спадкоємиці другої черги не порушено.
Доводи касаційної скарги про неповне дослідження апеляційним судом обставин, що мають значення для справи, у частині ймовірної можливості ОСОБА_3 після скасування рішення суду першої інстанції укласти договір зі спадкоємицею першої черги ОСОБА_9 про зміну черговості права на спадкування, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відсутність порушеного права заявниці оскаржуваним судовим рішенням. Указані посилання зводяться до незгоди з висновками суду по суті спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано ним спростовані. Разом із тим Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що були досліджені та оцінені попередньо.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.
Джерело: https://tinyurl.com/329j3b69