1) «S.H. v. MALTA»
Заява № 37241/21, – Рішення від 20.12.2022 р.
Посилання на першоджерело: https://bit.ly/3kcHYgZ
#Стаття 13 (Право на ефективний спосіб правового захисту) у поєднанні із статтею 3 (заборона катування)
#Стаття 3 Конвенції
#Отримання притулку у зв’язку із політичними переслідування
#Недоліки у процедурі надання притулку
#Права шукачів притулку
#Порушення Конвенції
Коротко суть справи: Заявник походить з Бангладешу. Він стверджував, що працював у місцевому відділенні популярного новинного телеканалу в Бангладеш, і що він пройшов навчання в Інституті преси Бангладешу та в Інституті ЗМІ Бангладешу.
Він пояснив, що протягом своєї кар’єри він повідомляв про кілька новин і брав інтерв’ю у політичних лідерів, у тому числі, з правлячої партії Bangladesh Awami League (AL – правляча партія).
Він зазначив, що його добре знають у регіоні як репортера, який отримав кілька регіональних премій за якість своєї роботи.
Заявник стверджував, що на виборах 2018 року, освітлюючи їх, він виступив проти правлячої партії. Після перемоги на виборах, за словами заявника, прихильники партії розгромили його будинок і погрожували його вибити. Місцева влада жодним чином не реагувала на подібні дії і заявникові довелось покинути країну 02.02.2019 р.
Заявник прибув на Мальту 17.09.2019, після чого був поміщений під варту.
Згодом, заявник подав заяву про міжнародний захист, без використання правової допомоги.
Перша процедура отримання притулку
На обґрунтування своєї заяви про надання притулку він надав сорок фотографій і документів, у тому числі розповіді очевидців про події, які змусили його втекти з країни походження. Матеріал включав прес-картки заявника, фотографії отримання заявником кількох журналістських премій і нагород, газетні статті. Його справа включала, зокрема, копії: фотографій на яких заявник отримує нагороди, фотографій про отримання заявником журналістських сертифікатів, виписки з лікарні про госпіталізацію заявника з опіками, вирізок з газет де є новини про порятунок заявника-журналіста, про напад на заявника як на журналіста, сертифікату про навчання в інституті преси Бангладешу, посвідчення особи та паспорту заявника.
Під час розгляду його заяви про міжнародний захист заявника попросили пройти особисту співбесіду, яка відбулася 28 травня 2020 року. Заявнику не надали юридичної допомоги, але протягом усієї бесіди йому допомагав перекладач. Заяву було розглянуто за прискореною процедурою, оскільки, на думку відповідальних співробітників органу, що розглядав питання про надання притулку, Бангладеш є безпечною країною.
За словами заявника, у процедурі отримання притулку заявник був позбавлений права на правову допомогу у зв’язку із covid-19 обмеженнями. Вперше звернутись до адвоката заявник зміг лише в жовтні 2020 р.
10 грудня 2020 року після оцінки достовірності розповіді заявника під час співбесіди Уповноважений у справах біженців, пізніше відомий як Агентство міжнародного захисту (надалі «Агентство»), відхилив його скаргу як явно необґрунтовану. Своє рішення Агентство обґрунтувало тим, що «заявник зробив явно непослідовні та суперечливі, явно неправдиві або явно малоймовірні заяви, які суперечать достатньо перевіреним даним про країну походження, що робить його заяву явно непереконливою щодо того, чи відповідає він статусу бенефіціара міжнародного захисту»; і заявник був із безпечної країни походження.
Того ж дня (10 грудня 2020 року) перше рішення було автоматично подано до Апеляційного трибуналу з питань міжнародного захисту (далі — Трибунал) для перегляду в рамках прискореної процедури.
Трибунал підтвердив рішення наступного дня. Хоча заявника не було повідомлено про рішення. Його призначеного на той час адвоката було повідомлено про відмову електронним листом від 14 січня 2021 року.
Тим часом Головний імміграційний офіцер (PIO) видав рішення про повернення заявника та наказ про видворення щодо заявника, якого знову затримали 16 грудня 2020 року.
Остаточне рішення Трибуналу від 11 грудня 2020 року було винесено лише 5 травня 2021 року, однак заявник відмовився його підписувати, оскільки не розумів його змісту. Зрештою, рішення все ж було отримано заявником пізніше.
Друга процедура отримання притулку
23 лютого 2021 року заявник подав нову заяву про надання міжнародного захисту відповідно до статті 7A Закону про міжнародний захист. 23 березня 2021 року заявнику було надано статус шукача притулку, і Агентство повідомило юриста заявника, що воно продовжить попередній розгляд наступної заяви, щоб оцінити, чи з’явилися або були виявлені нові елементи чи висновки, що суттєво підвищило б вірогідність отримання заявником права на міжнародний захист.
Документальні докази, надані на підтримку подальшої заяви, складалися з двох відеозаписів, на яких його бачили як журналіста, який висвітлював вибори 2018 року та корупцію в Бангладеш, і восьми статей в онлайн-газетах.
Після попереднього розгляду прийнятності наступної заяви шляхом рішення без дати Агентство визнало її неприйнятною відповідно до статті 24(1)(d) Закону про міжнародний захист.
Рішення було підтверджено Трибуналом 5 травня 2021 року за прискореною процедурою.
Третя процедура отримання притулку
3 вересня 2021 року, після того, як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) задовольнив прохання заявника про тимчасовий захід, який призупинив його видворення (див. пункт 29 нижче), заявник подав нову заяву про захист. 6 вересня 2021 року.
28 вересня 2021 року заяву було визнано неприйнятною, оскільки «не виникло та не було представлено жодних нових елементів або висновків щодо перевірки того, чи відповідає заявник кваліфікованому бенефіціару міжнародного захисту». Агентство зазначило, що тимчасовий захід, виданий ЄСПЛ, не був пов’язаний з перевіркою того, чи відповідає заявник бенефіціару міжнародного захисту відповідно до законодавства ЄС і Мальти. Було зроблено посилання на підставу відхилення попередніх запитів. Зазначене рішення було переглянуте трибуналом та залишене у силі.
Додатково, заявник оскаржував рішення про йог видворення, проте, таке оскарження було безуспішним.
Суть скарги: Заявник скаржився на те, що органи влади Мальти не змогли належним чином оцінити його вимоги, зокрема, ризик, якому він, як журналіст, зіткнеться після повернення до Бангладешу, що є порушенням статті 3 Конвенції. Крім того, він вважав, що не мав ефективного засобу правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3.
Заявник стверджував, що національні органи влади не провели індивідуальну, об’єктивну та неупереджену оцінку, взявши до уваги всі відповідні факти та подану документацію, і явно мали на меті відмовити йому з самого початку через його громадянство.
Таким чином, заявник скаржився на відсутність ефективного засобу правового захисту на національному рівні, здатного оцінити ризики, з якими він зіткнувся після повернення, і запобігти неминучому порушенню його прав за Конвенцією.
Заявник скаржився на ряд недоліків у своїй процедурі надання притулку, а саме: i) повна відсутність доступу до відповідної інформації та юридичних послуг, фактично позбавляючи його адвоката на всіх етапах процедури надання притулку в першій інстанції, ii) надмірно тривалі затримки в отриманні рішення - він зазначив, що Агентству знадобилося сім місяців, щоб провести з ним співбесіду, і ще сім місяців, щоб розглянути його заяву, iii) критичні недоліки під час розгляду його запиту про надання притулку та наступних заяв, без будь-якого серйозного розгляду суті справи його заяви, iv) неповідомлення його належним чином про його рішення першої інстанції в його першому та другому провадженні, зокрема через те, що він утримувався під вартою без будь-якого контакту з зовнішнім світом та відсутності перекладу і v) відсутність доступу до процедури оскарження, фактично позбавляючи його права на засоби правового захисту в провадженні щодо надання притулку.
Окремі висновки ЄСПЛ:
(а) Загальні принципи
76. Договірні Держави мають право, згідно з добре встановленим міжнародним правом і відповідно до своїх договірних зобов’язань, включаючи Конвенцію, контролювати в’їзд, проживання та видворення іноземців (див., наприклад, «Hirsi Jamaa and Others v. Italy», №27765/09, § 113; «Üner v. the Netherlands», №46410/99, § 54). Проте видворення іноземця Договірною державою може викликати питання за статтею 3 і, отже, призвести до відповідальності цієї держави згідно з Конвенцією, якщо були доведені вагомі підстави вважати, що відповідна особа зіткнеться з реальним покаранням, ризиком піддатися поводженню, що суперечить статті 3, у країні призначення. За цих обставин стаття 3 передбачає зобов’язання не висилати відповідну особу до цієї країни (див., серед інших джерел, «Saadi v. Italy», №37201/06, §§ 124-25; «Khasanov and Rakhmanov v. Russia» №28492/15 та №49975/15, § 93,.).
77. Суд у багатьох випадках визнавав важливість принципу невидворення (див., наприклад, «M.S.S. v. Belgium and Greece», цитоване вище, § 286; «M.A. v. Cyprus», №41872/10, § 133; «J.K. and Others v. Sweden», №59166/12, § 77-105; «F.G. v. Sweden», №43611/11, § 110-127).
78. Незалежно від того, чи розглядається заява відповідно до статті 3 чи статті 13 у поєднанні з останньою, головним питанням Суду у справах щодо видворення шукачів притулку є «чи існують ефективні гарантії, які захищають заявника від довільного видворення , прямого чи непрямого, до країни з якого він або вона втік» (див., наприклад, «M.S.S. v. Belgium and Greece», § 286; «J.K. and Others», § 78).
79. Дійсно, Суд встановив, що держави мають процедурне зобов’язання, якого держави мають суворо дотримуватись, відповідно до статті 3 Конвенції оцінювати ризики поводження, яке суперечить цьому положенню, перед видворенням заявника (див., наприклад, «Ilias and Ahmed v. Hungary», №47287/15, § 163; «Shenturk and Others v. Azerbaijan», №41326/17 та 3 інших, § 116,) і оцінка того, чи існують вагомі підстави вважати, що заявнику загрожує реальний ризик піддатися поводженню, яке порушує статтю 3 (там само § 127, і «F.G. v. Sweden», згадане вище, § 113 ). Подібним чином Суд постановив, що ефективність засобу правового захисту у значенні статті 13 в обов’язковому порядку вимагає незалежного та ретельного розгляду будь-якої скарги щодо наявності суттєвих підстав побоюватися реального ризику поводження, що суперечить статті 3, а також має особливо оперативно розглядатись; це також вимагає, щоб зацікавлена особа мала доступ до засобу правового захисту….
(b) Застосування згаданих принципів до цієї справи
80. З прецедентної практики Суду випливає, що особи, які бажають шукати притулку, повинні мати адекватну інформацію про процедуру надання притулку та свої права мовою, яку вони розуміють, а також доступ до надійної системи зв’язку з владою. Суд також взяв до уваги наявність перекладачів, чи проводилися опитування навченим персоналом і чи мали шукачі притулку доступ до юридичної чи правової допомоги, а також те, чи були пояснені шукачам притулку причини рішення або стереотипні відмови. (див., відповідно, «M.S.S. v. Belgium and Greece», §§ 300-10; «Hirsi Jamaa and Others v. Italy», § 204; «D v. Bulgaria», №29447/17, §§ 125,) . Особливу увагу слід приділяти швидкості самих заходів по виправленню порушення, не виключено, що адекватний характер засобу правового захисту може бути підірваний його надмірною тривалістю (див. «M.S.S. v. Belgium and Greece», згадане вище, § 292).
81. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що хоча заявник скаржився на те, що він не мав доступу до відповідної інформації, він не пояснив, чому він не мав такого доступу або чому будь-яка надана інформація не була актуальною, а також він не вказує на будь-які конкретні недоліки в наданій інформації. Справді, Суд зазначає, що йому, тим не менш, вдалося подати заяву про надання притулку без допомоги законного представника. Суд також зазначає, що під час допиту заявнику було надано переклад.
82. І навпаки, Суд зауважує, що, незважаючи на наявність у національному законодавстві (див. статтю 23 Закону про міжнародний захист і положення 12 Регламенту (процедури) Міжнародного апеляційного трибуналу в пунктах 30 і 32 вище), заявник не мав будь-якої юридичної допомоги в процесі підготовки його заяви про надання притулку, під час співбесіди та протягом всього процесу до кількох днів до першого рішення. Уряд стверджував, що заявник не стверджував, що він просив про таку допомогу і йому було відмовлено. Однак Суд зазначає, що під час розгляду своєї першої заяви про надання притулку заявник перебував під вартою (з вересня 2019 року по грудень 2020 року), і Суд неодноразово висловлював свою стурбованість у мальтійському контексті щодо конкретного доступу до правової допомоги для осіб у затримання (див., зокрема, «Aden Ahmed v. Malta», №55352/12, § 66; «Mahamed Jama v. Malta», №10290/13, § 65; «Abdi Mahamud v. Malta», №56796/13, § 46, у контексті імміграційного затримання, і «Yanez Pinon and Others v. Malta», №71645/13 та 2 інших, § 6, у контексті ув’язнення). Хоча з тих пір ситуація могла загалом покращитися (див., наприклад, «Feilazoo v. Malta», №6865/19, § 58), Суд не може не зауважити, що процедури у цій справі тривали протягом Пандемії Covid-19, зокрема співбесіда із заявником, відбулася в травні 2020 року. У цьому світлі Суд не має підстав сумніватися в доводі заявника, підтвердженому звітом CPT (див. пункт 46 вище), що через посилені обмеження після спалаху, у затриманих шукачів притулку було ще менше шансів отримати будь-яку форму доступу до правової допомоги адвокатів чи будь-якого іншого адвоката на вибір.
83. Окрім відсутності юридичної допомоги та незважаючи на те, що заявника було повідомлено ще на початку співбесіди, що оскільки він походить із безпечної країни, його заяву буде розглянуто за прискореною процедурою (див. пункт 9 вище), не можна сказати, що співбесіда щодо надання притулку будь-яким чином була поспішною або іншим чином проводилася поверхнево (див. «N. v. Finland», № 38885/02, § 157).
84. Однак Суд вважає, що міркування, викладені у звіті про оцінку, який містив причини рішення у справі заявника, все ж викликають занепокоєння. З огляду допиту заявника, під час якого він не був представлений, стає очевидним, що невідповідності та відсутність деталей, висвітлені у звіті, не є кричущими, як стверджував Уряд. Наприклад, здається, що органи влади очікували, що заявник, 20-річний бангладешець, який стверджував, що є журналістом і чиє журналістське академічне навчання складалося з двох тренінгів по три дні та три місяці відповідно, наведе назви відповідних законів, оскільки посилання на відповідні положення та їх зміст було визнано недостатнім. Крім того, влада, схоже, очікувала, що заявник розповість про порушення на виборах, які згадувалися в документах, незважаючи на те, що заявник не був їх свідком (див. пункти 12 і 13 вище). Зазвичай детальні описи неодноразово вважалися короткими та поверхневими, і навіть відповіді заявника щодо його власних статей (щодо інших питань, що не становлять інтересу) вважалися недостатніми. Чітко сформульовані погрози також вважалися недостатньо деталізованими (див. пункт 14 вище).
85. На думку Суду, беручи до уваги, що заявник не був представлений і що він перебував під вартою в попередні місяці, цілком зрозуміло, що його відповіді не були більш підготовленими, ані надмірно технічними щодо чинного законодавства та їх формулювання, яке, здається, очікувалося органами влади (див. пункт 13 вище). Суд неодноразово зазначав, що через особливу ситуацію, в якій часто опиняються шукачі притулку, часто необхідно надавати перевагу їх свідченням перед сумнівами в них, під час оцінки достовірності їхніх заяв і документів, наданих на їх підтримку (див. «F.G. v. Sweden», згадане вище, § 113), і навіть якщо виклад заявником деяких деталей може здаватися дещо неправдоподібним, Суд вважає, що це не обов’язково применшує загальну довіру до вимоги заявника (див. «F.G. v. Sweden», згадане вище, § 93).
86. Суд зазначає, що не було надано жодних аргументів щодо того, чому докази, надані заявником (прес-карта, копії статей та інші докази того, що заявник виступав журналістом, див. пункт 8 вище), не були взяті до уваги. Важливо, що органи влади жодного разу не висловили думку про те, що матеріал є неправдивим, вони обмежилися зауваженням, що їх автентичність не була встановлена, оскільки вони були лише копіями (див. пункт 13 вище). Суд також зазначає, що влада не приступила до подальшої перевірки матеріалів і не надала заявнику можливості розвіяти будь-які сумніви щодо автентичності таких матеріалів (порівняйте рішення у справі «Singh and Others v. Belgium», №33210/11, §104; і «M.A. v. Switzerland», згадане вище, § 68). Дійсно, вони не поставили під сумнів особу або громадянство заявника (що також базувалося на копіях документів, що посвідчують особу), або той факт, що заявник, який був присутній перед ними, був особою на фотографіях.
87. Зі сказаного вище випливає, що органи влади не мали очевидних вагомих причин сумніватися в правдивості його заяви, щодо якої він мав би надати задовільне пояснення стверджуваних розбіжностей. За таких обставин було особливо доречно вжити необхідних заходів і надати детальні причини того, чому такий відповідний матеріал (наданий заявником на підтримку його твердження про те, що він був журналістом, який зазнав нападу з боку AL після виборів) не були взяті до уваги для встановлення правдивості його заяви. Таке міркування дозволило б йому ефективно оскаржити цю оцінку достовірності …
88. У зв’язку з цим Суд повторює, що щодо заяв про надання притулку, заснованих на індивідуальній загрозі, особа, яка шукає притулку, повинна покладатися на таку загрозу (ризики для неї) і обґрунтовувати їх. Проте, якщо Договірній Державі стало відомо про факти, що стосуються конкретної особи, які можуть піддати її ризику жорстокого поводження в порушення зазначених положень після повернення до відповідної країни, зобов’язання, покладені на Держави-учасниці відповідно до статей 2 і 3 Конвенції передбачають, що органи влади здійснюють оцінку цього ризику з власної ініціативи. Це стосується, зокрема, ситуацій, коли національні органи влади були поінформовані про те, що шукач притулку ймовірно може бути членом групи, яка систематично піддається жорстокому поводженню, і є серйозні підстави вірити в існування такого факту, а також у його або її членстві у відповідній групі …
89. Встановивши, що заявник не був журналістом і що Бангладеш внесено до списку безпечних країн (за рішенням міністерства) відповідно до прискореної процедури (про яку було повідомлено заявнику до будь-якої оцінки його індивідуальної скарги, див. пункт 9 вище), Рішення про відмову в першій інстанції було автоматично надіслано до Трибуналу для перегляду в той же день. Трибунал підтвердив це протягом двадцяти чотирьох годин. Навіть якщо припустити, що заявника або його адвоката було поінформовано про рішення першої інстанції на той час (що, здається, не так), Суд вважає, що це було б майже неможливим для заявника, який перебував під вартою, підготувати та подати будь-які корисні подання (доповнення, клопотання) до того, як Трибунал винесе своє рішення через день, зробивши такий перегляд позбавленим будь-якого корисного ефекту.
90. Крім того, Суд зазначає, що органам влади знадобилося сім місяців, щоб винести рішення першої інстанції після його допиту, але лише двадцять чотири години, щоб Трибунал повторно розглянув позов … Хоча Суд повторює, що існує законний інтерес у підтримці системи прискорених процедур щодо явно необґрунтованих заяв (див. «R.D. v. France», №34648/14, § 56; «E.H. v. France», №39126/18, § 201), всупереч тому, що стверджує Уряд (див. пункт 73 вище), Суд вважає, що важко повірити, що будь-що, крім поверхневої оцінки всієї наданої документації, може бути здійснено Трибуналом протягом такого строку. Коротке стереотипне рішення, яке підтверджує невідповідні висновки, зроблені в першій інстанції, і не містить додаткових аргументів, підтверджує такий висновок.
91. У зв’язку з цим Суд також зазначає, що Уряд міг послатися лише на одну ситуацію (три рішення щодо різних членів сім’ї, які постраждали від однієї ситуації), за якою Трибунал скасував рішення Агентства. Крім того, заявник пояснив, що в цих трьох справах адвокату вдалося втрутитися в Трибунал – ситуація, яка, безсумнівно, була рідкісною, враховуючи обмежувальний термін, згаданий вище, і можливі проблеми з повідомленням. У решті 478 переглядів, здійснених у 2021 році, Трибунал підтвердив рішення першої інстанції (див. пункт 67 вище). … можна розумно зробити висновок, що в той час, який стосується цієї справи, Трибунал мав тенденцію автоматично підтверджувати рішення Агентства протягом короткого періоду часу. (максимум три дні), як це сталося в цій справі (один день). Крім того, хоча Суду не потрібно вдаватися до міністерського рішення про визнання Бангладеш безпечною країною, наведені вище винятки демонструють, що повна індивідуальна оцінка все ж необхідна за певних обставин, незважаючи на таке визначення.
92. Суд також зазначає, що заявнику було повідомлено про рішення Трибуналу від 11 грудня 2020 року лише через кілька місяців, незважаючи на те, що 16 грудня 2020 року було видано наказ про видворення (див. пункти 18 і 19 вище). З огляду на те, що заявник перебував під вартою до 13 грудня 2020 року та знову після 16 грудня 2020 року, і що мобільні телефони конфіскуються після прибуття на Мальту, Суду важко надати ваги твердження Уряду про те, що органи влади неодноразово намагалися надіслати повідомлення на мобільний телефон заявника (див. пункт 74 вище). Хоча Уряд вважав, що заявник зберіг свій мобільний телефон після перебування в Лівії (див. пункт 70 вище), Суд зазначає, що згідно з протоколом допиту, поданим до Суду, заявник заявив, що його мобільний телефон зберігався в Марса (пункт первинного прийому). Суд повторює, що для того, щоб процес надання притулку був ефективним, шукачі притулку повинні мати надійну систему зв’язку з владою. Останнє було явно недоліком у цій справі.
93. У світлі всього вищесказаного Суд вважає, що перша процедура надання притулку, розпочата заявником і розглянута за прискореною процедурою, не запропонувала ефективних гарантій захисту його від свавільного видворення.
94. Суд зауважує, що заявник подав ще одну заяву про надання притулку після отримання додаткових доказів відповідно до статті 7A Закону про міжнародний захист (див. пункт 30 нижче)…. Як наслідок, індивідуальної оцінки ризику не було. Незважаючи на масову невідповідність, перевірка Трибуналу підтвердила рішення без будь-яких аргументів.
95. Третя спроба розглянути його заяву про надання притулку – після вказівки ЄСПЛ про тимчасовий захід, який саме посилався на відсутність адекватної оцінки (див. параграф 29 ) – також була відхилена Агентством без будь-якої подальшої оцінки, а рішення було підтверджено Трибуналом.
96. Таким чином, незважаючи на його подальші спроби, заявник залишився позбавленим суворої індивідуальної оцінки його заяви про надання притулку, зокрема, на жодному етапі органи влади не провели оцінку ризиків щодо його індивідуальної ситуації (як журналіста, який повідомляє про порушення на виборах – факти, встановлені Агентством – і який, можливо, вже зазнав принаймні одного нападу, пов’язаного з його роботою, згідно з документи, які він надав, правдивість яких не була перевірена), якщо його повернуть до Бангладешу.
98. Нарешті, Суд зазначає, що, як уже було розглянуто та зроблено висновок вище (див. пункт 53), провадження в порядку конституційного захисту не має автоматичного призупиняючого ефекту і, отже, не є належним засобом правового захисту відповідно до статті 13 для цілей статті 3, яка розглядається в даному випадку.
99. Зі сказаного вище випливає, що заявник не мав доступу до ефективного засобу правового захисту за статтею 13 для цілей його позову за статтею 3. Отже, мало місце порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 3.
100. У справах щодо видворення шукачів притулку Суд сам не розглядає фактичні заяви про надання притулку та не перевіряє, як держави виконують свої зобов’язання згідно з Конвенцією про біженців. Його головне питання полягає в тому, чи існують ефективні гарантії, які захищають заявника від свавільного видворення, прямого чи непрямого, до країни, з якої він або вона втік. Згідно зі статтею 1 Конвенції основна відповідальність за реалізацію та забезпечення гарантованих прав і свобод покладається на національні органи влади. Таким чином, механізм подання скарг до Суду є допоміжним щодо національних систем захисту прав людини. Цей субсидіарний характер сформульований у статтях 13 і 35 § 1 Конвенції. Однак, Суд повинен переконатися, що оцінка, зроблена органами влади Договірної Держави, є адекватною та достатньо підтверджена внутрішніми матеріалами, а також матеріалами, отриманими з інших надійних та об’єктивних джерел, таких як, наприклад, інші Договірні або треті держави, агентства ООН та авторитетні неурядові організації…
101. Суд уже встановив вище, що заявник не мав ефективного засобу правового захисту за статтею 13 для цілей його аргументованої скарги за статтею 3, і виявив різні недоліки при розгляді клопотання заявника про надання притулку, зокрема, у тій мірі, в якій , жодного разу не проводилася оцінка ризиків щодо його конкретної ситуації, а саме ситуації журналіста, який повідомляв про порушення на виборах 2018 року.
102. Таким чином, Суд визнає, що було б порушення статті 3, якби заявника видворили до Бангладеш без нової оцінки його заяви про те, що як журналіст, який повідомляв про порушення на виборах 2018 року, йому загрожує поводження. суперечить статті 3 у разі повернення (див. аналогічний підхід у справі «T.K. and Others v. Lithuania», № 55978/20, § 90; «M.A.M. v. Switzerland», №29836/20, § 80).