Рух справи:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – ГУПФУ в Херсонській області або відповідач), в якому просив:

визнати рішення, дії чи бездіяльність ГУПФУ в Херсонській області щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 (померлої дружини позивача) за період з 11.09.1997 по 08.01.2014 протиправними та дискримінаційними;

зобов’язати відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію його померлої дружини ОСОБА_3 за період 11.09.1997 по 08.01.2014, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 

Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій:

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 03.02.2021, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/1226/18 не може слугувати підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, оскільки право звернення до суду в загальному порядку, відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України, могло б належати ОСОБА_3, а процесуальне правонаступництво на вступ у справу можливе у разі подання спадкодавцем позову за життя, якщо спірні правовідносини допускають таке правонаступництво.

Суд апеляційної інстанцій в доповнення висновків суду першої інстанції окремо зазначив, що пенсія ОСОБА_3 за спірний період не нараховувалась, а тому не може вважатися недоотриманою у зв’язку з її смертю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Позиція Верховного Суду:

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб’єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб’єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність у заявника прав чи обов’язків у зв’язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи – позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Узагальнюючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів констатує, що обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Обов’язковою умовою визнання протиправними рішень суб’єкта владних повноважень, між іншим, й індивідуальних актів, є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням (діями, бездіяльністю) суб’єкта владних повноважень. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об’єктивних перешкод для отримання відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Закон України від 09.07.2003   № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон  № 1058-IV) розроблений відповідно до   Конституції України   та   Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, пенсійні виплати – грошові виплати в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її  особою з інвалідністю, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер – особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок виплати недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону № 1058-IV, яка передбачає, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім’ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім’ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім’ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім’ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Зазначені вище норми також кореспондуються зі статтею 91 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно із якою суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

При зверненні кількох членів сім’ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

На реалізацію Закону № 1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Порядок № 22-1).

Згідно із положеннями пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.

Приписами пункту 1.7 цього Порядку унормовано, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Пунктом 2.26 Порядку № 22-1 визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки.

Непрацездатними членами сім’ї, зазначеними у   частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.

Члени сім’ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв’язку з відсутністю членів сім’ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини надається свідоцтво про право на спадщину.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, здійснюється в позасудовому порядку органами Пенсійного фонду України членам сім’ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися за процедурою, встановленою Порядком № 22-1.

Отже, законодавець нормативно урегулював порядок виплати недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера.

Висновок:

Водночас у справі, що розглядається, судами попередній інстанцій не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що зверненню до суду із цим позовом попередньо передувало звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із відповідною заявою та необхідними документами щодо виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 11.09.1997 по 08.01.2014 та відповідно розгляду відповідачем цього питання.

Наявність такого звернення позивача та відповідний його розгляд відповідачем не є формальною вимогою, оскільки є нормативно визначеною адміністративною процедурою, з урахуванням наявності або відсутності якої суд оцінює дії та рішення відповідача.

Своєю чергою, за відсутності факту додержання адміністративної процедури щодо виплати недоотриманої пенсії, суди не можуть перебирати на себе компетенцію ПФУ та вирішувати це питання.

Отже, зважаючи на те, що відсутні докази розгляду відповідачем питання щодо виплати позивачу недоотриманої суми пенсії за спірний період, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки звернення з таким позовом є передчасним.

Водночас колегія суддів наголошує, що у випадку дійсного порушення прав пенсійним органом, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом своїх права в судовому порядку.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, проте з інших мотивів, що згідно із приписами статті 351 КАС України є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваний судових рішень.

Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі № 540/4101/20 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі № 540/4101/20 залишити без змін.

Джерело: https://tinyurl.com/46ajmsrn