Тимчасове обмеження права доступу кривдника до житла, яке він вважає своїм, встановлене судами з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, є легітимним і пропорційним заходом втручання у права та свободи особи

Постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 201/8276/23 (провадження № 61-207св24)

Щодо тверджень про те, що внаслідок ухвалення рішення судами про видання обмежувального припису шляхом заборони кривднику протягом 6 (шести) місяців з дня ухвалення рішення суду перебувати у місці проживання заявниці він не матиме доступу до квартири, яку вважає об'єктом права спільної сумісної власності, то колегія суддів зауважує, що у цьому конкретному випадку тимчасове обмеження права доступу кривдника до житла, яке він вважає своїм, встановлене судами з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, що є легітимним і пропорційним заходом втручання у права та свободи особи.

1. Обставини справи

У липні 2023 року заявниця звернулася до суду із заявою про видання обмежувального припису стосовно свого чоловіка. Заява мотивована тим, що протягом останніх трьох місяців відносини у сім'ї погіршилися, чоловік почав застосовувати до заявниці психологічне насильство, яке виражалося у систематичних образах і приниженнях. Крім того, 16.07.2023 він вчинив відносно заявниці домашнє насильство фізичного характеру, у зв'язку із чим вона звернулася до органів поліції та отримала висновок судово-медичного експерта про тілесні ушкодження. 16.07.2023 відносно чоловіка складений терміновий заборонний припис, яким зобов'язано його залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборонено входити та перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Припис винесено строком на 1 добу.

18.07.2023 заявниця виявила, що її чоловік змінив замок у вхідних дверях у належній їй на праві власності квартирі, у зв'язку із чим вона викликала слідчу оперативну групу для документування факту незаконного проникнення до житла та заміну замків у вхідних дверях квартири. У зв'язку з агресивною поведінкою чоловіка заявниця побоюється за своє життя, тому просила видати обмежувальний припис стосовно нього, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав і покласти на нього обов'язки, а саме заборонити перебувати у місці проживання заявниці та встановити строк дії обмежувального припису шість місяців. 2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, заяву про видання обмежувального припису задоволено. 3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційноправові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Видання обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видання обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам і доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Підставою звернення до суду із заявою про видання обмежувального припису заявниця вказала те, що її чоловік систематично чинить відносно неї психологічне та фізичне насильство. Суди встановили, що 16.07.2023 відносно чоловіка складений терміновий заборонний припис стосовно кривдника, яким зобов'язано його залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборонено входити та перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Висновком спеціаліста судово-медичного експерта від 20.07.2023 щодо обстеження заявниці встановлено, що у неї виявлені тілесні ушкодження: синці обох нижніх кінцівок, садна правого плеча, що спричинені від дії тупого (тупих) твердого предмета (предметів), у термін, на який вказує обстежена, тобто 16.07.2023. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для видання обмежувального припису щодо чоловіка, оскільки наведені заявницею обставини містять ознаки застосування щодо неї заінтересованою особою психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд зробив висновок про необґрунтованість доводу касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій прийняли висновок судовомедичного експерта, у якому відсутня вказівка про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, і те, що висновок підготовлено для подання до суду, оскільки цей висновок є висновком спеціаліста, на якого не покладається обов'язок вказувати про його обізнаність щодо кримінальної відповідальності за завідомо неправдивий висновок. Щодо тверджень у касаційній скарзі про те, що внаслідок ухвалення рішення судами про видання обмежувального припису шляхом заборони кривднику протягом 6 (шести) місяців з дня ухвалення рішення суду перебувати у місці проживання заявниці, він не матиме доступу до квартири, яку вважає об'єктом права спільної сумісної власності, то колегія суддів зауважує, що у цьому конкретному випадку тимчасове обмеження права доступу кривдника до житла, яке він вважає своїм, встановлене судами з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, що є легітимним і пропорційним заходом втручання у права та свободи особи. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Постанови Верховного Суду, на які варто звернути увагу: від 16.11.2022 у справі №127/9600/22; від 09.03.2023 у справі №711/3693/22.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/mrxyh2j3

Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf