Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» (далі – КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань»), комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» (далі – КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня»), третя особа - ОСОБА_2, у якому просив:
- визнати недостовірною (такою, що не відповідає дійсності) і такою, що ганьбить честь та гідність ОСОБА_1, інформацію, поширену КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» у документах, в яких зазначено про наявність у ОСОБА_1 таких психічних захворювань, як параноїдний синдром ендогенного ґенезу, маячний розлад;
- зобов’язати КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» скасувати інформацію щодо наявних у ОСОБА_1 психічних захворювань шляхом відкликання документів, в яких зазначаються медичні діагнози (параноїдний синдром ендогенного ґенезу, маячний розлад) та зобов’язати КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» спростувати інформацію шляхом видачі документа, в якому буде відображена інформація про відсутність у ОСОБА_1 зазначених психічних захворювань;
- визнати недостовірною (такою, що не відповідає дійсності) та такою, що ганьбить честь і гідність ОСОБА_1, інформацію, яка поширена КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» через документи, в яких зазначається наявність у ОСОБА_1 такого психічного захворювання, як параноїдний розлад особистості;
- зобов’язати КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» скасувати інформацію щодо наявних у ОСОБА_1 психічних захворювань шляхом відкликання документів, в яких зазначається такий медичний діагноз, як параноїчний розлад особистості, та зобов’язати КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» спростувати інформацію шляхом видачі документа, в якому буде відображена інформація про відсутність у ОСОБА_1 зазначеного психічного захворювання.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 27 квітня 2018 року КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер», правонаступником якого є КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань», звертався до суду із заявою про його примусову госпіталізацію. В обґрунтування заяви було подано висновок про те, що йому встановлений діагноз «параноїдний синдром ендогенного ґенезу». Судом відмовлено у задоволенні заяви.
04 квітня 2019 року КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» видало консультативний висновок № 428, у якому зазначило встановлений діагноз «маячний розлад».
04 вересня 2020 року лікар КЗ СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» видав консультативний висновок № 839, у якому зазначив встановлений діагноз «параноїдний розлад особистості».
ОСОБА_1 вважав, що КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» та КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» здійснили поширення щодо нього недостовірної інформації, шляхом прийняття (видачі) документів, зокрема: заяви про примусову госпіталізацію від 27 квітня 2018 року; висновку від 27 квітня 2018 року; консультативного висновку спеціаліста від 04 квітня 2019 року № 428; консультативного висновку спеціаліста від 04 вересня 2020 року № 839. Перебування на психіатричному обліку обмежує його у реалізації прав на працевлаштування, порочить честь, гідність й ділову репутацію. Він позбавлений можливості влаштуватися на роботу, пов’язану з отриманням дозволу на носіння зброї.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами, зокрема, те, що встановлені діагнози не відповідають дійсності, а також поширення відповідачами інформації про встановлені позивачу діагнози.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів:
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 травня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, тому дійшли до помилкового висновку про недоведеність ним порушення його права відповідачами щодо встановлення діагнозів, які не відповідають дійсності.
Також судом апеляційної інстанції розглянуто справу за його відсутності, а його належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання.
Підставою касаційного оскарження рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 16 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22), також зазначав про порушення судами норм процесуального права, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, належно не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до частин першої-третьої статті 268 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Згідно з статтею 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці вказує, що за державою повинна зберігатися певна свобода розсуду стосовно встановлення справедливого балансу між відповідними громадськими та приватними інтересами, які суперечать один іншому. Однак така свобода розсуду супроводжується європейським наглядом і її рамки залежать від характеру і значимості порушених інтересів, а також серйозності втручання.
Тобто, забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
Відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» закріплено презумпцію психічного здоров’я. Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п’ятою цієї статті.
Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 760/8719/17 (провадження № 61-9359св19).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на поширення КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» та КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» недостовірної інформації щодо нього, шляхом подання заяви про примусову госпіталізацію і видаючи висновку від 27 квітня 2018 року, консультативного висновку спеціаліста КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 04 квітня 2019 року № 428, консультативного висновку спеціаліста КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 04 вересня 2020 року № 839.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз’яснено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред’явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Таким чином, головний лікар КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» звертаючись до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1, діяв в межах наданих йому повноважень. Зазначена щодо нього інформація як в заяві, так і складеному комісією лікарів-психіатрів КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» висновку, виступала безпосереднім предметом дослідження, а тому не може бути підставою для захисту честі та гідності ОСОБА_1.
Щодо консультативного висновку спеціаліста КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» від 04 квітня 2019 року № 428 та консультативного висновку спеціаліста КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 04 вересня 2020 року № 839, то вони були видані безпосередньо ОСОБА_1, який має право на отримання інформації щодо стану свого здоров’я. Отже, надання цих висновків не свідчить про поширення відповідачами інформації про стан його психічного здоров’я.
Висновок:
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами, зокрема, що встановлені діагнози не відповідають дійсності, а також що відповідачі поширювали інформацію про встановлені позивачу діагнози.
Крім того, суди обґрунтовано звернули увагу на те, що позивач фактично доводить порушення відповідачами вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» при проведенні його огляду та встановленні йому діагнозів про його психіатричний стан.
Статтею 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.
Тобто, в разі незгоди позивача з діями осіб при проведенні психіатричного огляду та із встановленими йому діагнозами, він може захистити своє порушене право, шляхом звернення до суду з позовом про визнання таких дій та рішень неправомірними, а не шляхом визнання в судовому порядку недостовірною інформації про встановлений йому діагноз.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Джерело: https://tinyurl.com/43jnzsx6