Відповідь: Тема домашнього насильства одна з ключових соціальних проблем, але вже не настільки табуйована, як раніше. Однак, актуальним питанням сьогодення залишається правильний алгоритм фіксації, механізм боротьби та протидії домашньому насильству.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно- правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Звісно, основна відповідальність щодо фіксації протиправних дій кривдника покладена на суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, водночас, жертва домашнього насильства має чітко розуміти свої права та мати покроковий план дій, завдяки яким, кривдник не зможе уникнути відповідальності.
Тож головним правилом для особи, щодо якої вчиняється домашнє насильство – не замовчувати жодний його прояв. Ефективним заходом реагування, спрямованим на припинення протиправних дій насильницького характеру та попередження його повторного вчинення в майбутньому є повідомлення поліції, шляхом звернення безпосередньо до відділу поліції або зателефонувавши за номером 102.
Кожна окрема ситуація може мати унікальні чинники або обставини, але, наприклад, якщо ми говоримо про психологічне насильство, працівники поліції, приїхавши на виклик, здебільшого недооцінюють небезпеку і проводять лише профілактичну бесіду, проте для уникнення повторного вчинення протиправних дій, постраждалій особі надважливо наполягати на складанні заяви та письмових пояснень, оскільки звернення до органів поліції без належного його фіксування не підтверджують факту вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Викладена позиція знайшла своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.01.2020, справа № 754/6995/19.
Разом з цим, у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи, доречно звертати увагу працівників поліції на те, щоб відносно кривдника був винесений терміновий заборонний припис. Для того, щоб терміновий заборонний припис став не тільки
тимчасовим спеціальним заходом протидії насильства, але й надалі належним доказом у суді, жертві необхідно пересвідчитись у тому, чи заповнювала вона форму оцінки ризиків, оскільки
відсутність результатів оцінки ризиків вчинення домашнього насильства впливає на визначення
судом виду адміністративного стягнення.
Методичні рекомендації «Запобігання та протидія насильству», розроблені Міністерством
освіти і науки України спільно з Міністерством молоді та спорту України (додаток до листа
Міністерства освіти і науки України від 18.05.2018 №1/11-5480) визначають, що одними з основних ознак домашнього насильства, поряд з іншими, є те, що:
• дії унеможливлюють ефективний самозахист. Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги – це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо;
• дії порушують права і свободи особи. Кривдник завжди намагається контролювати свою жертву, тим самим обмежуючи права та свободи.
• насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, морально-психологічну, матеріальну) іншій особі.
Згідно з цими Методичними рекомендаціями проявами психологічного насильства є:
· ігнорування почуттів особи;
· образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової приналежності або походження, соціального статусу;
· переслідування,
· залякування;
· погрози вбити чи скалічити (у тому числі дітей);
· підбурювання до самогубства; примус
· до протизаконних дій;
· погрози відібрати дітей;
· приниження особистості;
· постійна критика та
· насмішки;
· безпідставні звинувачення та формування почуття провини;
· обмеження у самореалізації, навчанні, роботі;
· обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування;
· примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами тощо.
Тож, аналізуючи вищевикладене та положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» можна дійти висновку, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди.
Певна річ, не кожна сварка чи конфлікт вважається домашнім насильством. Особливостями ознак домашнього насильства є наявність патерну – повторюваності в часі інцидентів множинних видів насильства. На підтвердження систематичного характеру вчинення домашнього насильства доречно надати до суду існуючі відеозаписи або скріншоти повідомлень з телефону/планшету, роздруківки з Viber або будь-якого іншого месенджеру, зі змісту яких вбачається приниження честі і гідності, погрози, залякування, образливі або нецензурні висловлювання, лексику, недопустиму у нормальному людському спілкуванні, тощо. У разі, якщо поведінка кривдника вплинула на безпеку постраждалої особи, або вона відчула фонову тривогу, напади паніки, серцебиття, нестачу дихання, тремор, виснаження, апатію, пригнічення, постійний стрес, варто надати до суду докази звернення постраждалої особи за медичною або психологічною допомогою, зокрема, це можуть бути консультативні висновки відповідних лікарів.
Будь-яка форма домашнього насильства немає виправдань, впевнена, що негайне реагування, звернення до правоохоронних органів, і як наслідок притягнення кривдника до відповідальності збереже не одне життя та мінімізує подальшу ескалацію насильства в цілому.